Тарасова гора в м.Канів

Portret użytkownika Vikont
  • Теги:
    • Шевченко Тарас Григорьевич,
    • Pomniki,
    • Могила,
    • Miejsce pogrzebu

Ocena: +14 / 3 uczestnicy / 3 zalecenia / (+0) (-0) jakość

  • UkrainaCzerkaski obwódКанів
Opis

Тарасова гора є місцем поховання визначного українського поета Тараса Шевченка.

У червні 1859 року в Україну (він її не бачив вже 12 років) повертається Тарас Шевченко. Поет мріяв поселитися на одній з канівських гір. Тут, сподівався Шевченко, залишать його недуги. Він навіть намалював кілька проектів хати з широкою світлицею, а разом з управителем помiщика Парчевського i землемiром на високому березi Днiпра вимiряв дiлянку під неї. Відомо 2 фасади, п'ять схематичних планів хати та один — комори. Всі написані Шевченком власноруч. Але мрії про одужання та придбання землі не здійснилися. Після повернення в маєток Максимовича Шевченка втретє заарештували, а після кількаразових допитів зобов'язали повернутися до Петербурга. 10 березня 1861 року Шевченко помер. В кількох поезіях поет згадував свою нездійсненну мрію поселитися на березі Дніпра.

На кошти друзів 13 березня Шевченка поховали спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі біля Церкви Смоленської ікони Божої Матері. Але ще в день смерті поета його друзі — художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські — вирішили виконати волю поета і поховати його в Україні. В квітні необхідні папери були підписані. Супроводжували труну Олександр Лазаревський і Григорій Честахівський. 27 квітня вони прибули до Москви, де домовину Шевченка встановили в Тихонівській церкві. Далі в Україну труну везли кіньми.

18 травня прах Шевченка було доправлено до Києва. На київському ланцюговому мосту труну до самої церкви Різдва Христового на Подолі (Поштова площа) несли студенти Київського університету.

Панихида під час перепоховання праху Шевченка. Київ, травень 1861 року.

Домовина перебувала в церкві до 20 травня, а вранці на руках її понесли до пароплава «Кременчук», який й узяв курс на Канів. Веснянi води близько пiдступили до мiста, тому пароплав причалив на невеличкому острiвцi за 200—300 м вiд твердого берега, але жоден з рибальських човнiвне мiг витримати ваги домовини. Не можна було i перенести її на руках бродом. Тодi запрягли двi пари волiв у воза i по мiлкому перевезли труну на суху землю. Багатолюдним ходом рушили до Успенського собору мешканцi Канева, передмiсть та навколишнiх сiл. Там домовину поета залишили для прощання на два дні, а 22 травня протоiєрей канiвського собору Гнат Мацкевич вiдслужив заупокiйну лiтургiю i виголосив надгробне слово, яке завершувалось словами:

«Благовiй же до граду нашого, Україно: в нас покоїться прах Тараса Шевченка! Тут, на однiй з найвищих гiр Днiпрових, як на горi Голгофi, подiбно Хресту Господньому, водрузиться хрест, що його бачитимуть i по цю, i по ту сторону Днiпра».

На панахиду зібралися тисячі людей з навколишніх міст і сіл. Тут же, на прицерковному цвинтарі, хотіли й поховати поета. Але його друзі настояли на Чернечій горі, біля якої Шевченко хотів поставити хату. Яму викопали, за словами Григорія Честахівського, студенти Київського університету, брати й родичі покійного та деякі селяни, що знали поета за життя. Солдати-муляри з канiвського гарнiзону змурували склеп.

Замість коней у воза, на якому стояла труна, запряглися люди і ярами, горами, лісами повезли Шевченка до місця поховання. На гору труну знову понесли на руках. 22 травня прах Шевченка поховали — в місці, яке відповідало його «Заповіту»:

«…поховайте мене на могилі,
серед степу широкого,
на Вкраїні милій, щоб лани широкополі,
і Дніпро, і кручі
було видно, було чути,
як реве ревучий».

 Григорій Честахівський згадував:

«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому»

За донесенням начальника канівської повітової поліції Котлярова київському генерал-губернатору, над тілом Шевченка під час похорону його в Каневі виголошено було дві проповіді та шість промов. Біля могили зібралось кілька тисяч люду. Похорон тривав до вечора.

Згодом люди насипали на могилі Шевченка курган, наносили каміння і укріпили поховання, поставили дубовий хрест, який з часом підгнив і впав.

Перша могила на Чернечій горі у Каневі, з дерев'яним хрестом. 1861 рік.

На народні пожертви вирішили встановити на могилі новий чавунний хрест. Та це довго не дозволяли зробити. Причина — на ньому була табличка зi словами Шевченка:

"Свою Україну любiть;
Любiть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї господа молiть."

Роботи над упорядкуванням могили припинилися. Майже рiк тяглося листування. Кiнець кiнцем замовники вимушенi були зняти з хреста табличку.

Чернечу гору канівці з того часу перейменували на Тарасову.

Влітку 1882 року російський письменник Микола Лєсков, завітавши в Канів, писав:

«Могилу відвідують постійно і те, що вона дуже обсипалась, сталося саме тому, що її не забуто...»

Лише влітку 1884 року, через 23 роки після смерті поета, на Тарасовій горі дозволили встановити монументальний чавунний пам'ятник-хрест (проект академіка архітектури Віктора Сичугова).

 

Чавунний хрест на могилі Шевченка. Кінець XIХ-го сторіччя.

Тоді ж впорядкували могилу і за народні кошти збудували перший народний музей Кобзаря — «Тарасову світлицю».

10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю.

Влiтку 1923 року радянська влада змiнила хрест на могилi Шевченка на тимчасовий пам'ятник-бюст, який спроектував скульпторКаленик Терещенко, а виготовили робiтники Городищенського цукрового заводу.

У тому ж 1923 роцi академік Володимир Рiзниченко внiс пропозицiю про створення Державно-нацiонального Заповiдного Парку на Тарасовiй горi. На думку вченого, охорона Шевченкової могили вимагала насамперед охорони навколишньої природи. Лише насадженням лiсiв можна було зупинити розмивання та руйнування ярiв, якi загрожували горі. З проектом вчених, якi пiдтримали Рiзнеченка, ознайомився уряд i прийняв рiшення створити біля Канева два заповідники: науково-освiтнiй на Тарасовiй горi та природничий — в районi сусiднiх гiр.

Територiя Тарасової гори стала заповiдною 20 серпня 1925 року.

Протягом 1927—1930 рокiв було проведено мелiоративнi роботи для укрiплення схилiв гори, засаджено лiсом навколишнi яри та мiжгiр'я. Площа заповiдника в результатi цих заходiв розширилася до 10га. Вхiд на його територiю вiдкривала дерев'яна арка. Тодi ж пiвденний схил Тарасової гори i сусiдньої з нею зрiзали на конус, засадили деревами та зробили дерев'янi ринви для вiдведення дощової води, а провалля перегородили гатками. Збудували i довгi звивистi сходи на вершину гори.

Літературно-меморіальний музей Шевченка на Тарасовiй горi було закладено 11 квітня 1934 року (архітектори — Василь Кричевськийі Петро Костирко).

Могила поета сучасного вигляду набула влітку 1939 року. 7 травня Канiв святкував 125-у рiчницю з дня народження Шевченка, на Тарасовiй горi зiбралось понад 20 000 трудящих. А 18 червня того ж року вiдкрили новий бронзовий пам'ятник на могилi поета (скульптор — Матвій Манізер, архітектор — Євген Левінсон) та літературно-меморіальний музей. З Києва на багатотисячний мітинг прибули керiвники партiїї i уряду.

15 серпня 1941 року німецькі війська зайняли Канів. Серед іншого, вони пограбували державний заповідник «Могила Тараса Шевченка» — збитків було завдано на 300 тисяч карбованців. У спустошених залах музею німці влаштували казарму для солдат, а потім перетворили його в концтабір. Після війни заповідник відновили.

У травні 1961 року на честь 100-річчя з дня смерті, 31 травня 1964 року на честь 150-річчя народження на могилі Кобзаря відбулися багатотисячні мітинги, на яких були присутні керівники партії та уряду Радянської України, учасники міжнародного форуму діячів науки і культури — посланці 43 країн світу, представники республік Радянського Союзу та всіх областей УРСР. Учасники свята посадили на Тарасовій горі понад 150 пам'ятних дубків.

У ювілейні роки значно збагатився експонатами музей-заповідник «Могила Тараса Шевченка». У десяти просторих залах розміщено понад три тисячі eкспонатів. Серед них дарунки людей з різних країн світу. Тільки за період з 1864 по 1974 рік (за 110 років від часу поховання Кобзаря) на Тарасовій могилі побувало понад 6,5 мільйонів відвідувачів з Радянського Союзу та представники 104 держав світу.

Щороку в Каневі і районі широко відзначали Шевченківські дні. Працівники музею Тараса Шевченка, лектори товариства «Знання», колективи художньої самодіялььності будинку культури у місті та в селах проводили Шевченківські вечори. Щороку в день поховання Кобзаря в Каневі на Тарасову гору приїжджали робітники, колгоспники,студенти, письменники, художники, співаки й артисти з усієї України.

Постановою Ради Міністрів і Держбуду з 1976 року Канів віднесено до історичних міст.

На середину 70-х років старi дерев'янi схiдцi, що вели на могилу, давно вiдслужили свiй вiк. До могили Шевченка незабаром звели новi гранiтнi сходи (архітектор Мошинський), а заповідну територiю впорядкували.

Поряд з горою збудували пристань для туристичних теплоходiв.

У 1991 році була відтворена, а в 2010 реконструйована, «Тарасова світлиця» — перший народний музей Тараса Шевченка.

Посилання на текст.

Raporty
Portret użytkownika VoloksboR
7 Zdjęcia
VoloksboR
Portret użytkownika Декабрь
1 Zdjęcia
Декабрь
Portret użytkownika prokhozhijj
5 Zdjęcia
prokhozhijj
0
Twoja ocena: Brak

Powrót do góry