Миргородський краєзнавчий музей (м.Миргород)

Миргородський краєзнавчий музей (м.Миргород)

^{джерело тексту museum.mirgorod-ua.com}

Історія створення та діяльності Миргородського краєзнавчого музею глибоката терниста: місцями світла, місцями трагічна. За деякими даними, ще у 1917році в Миргороді було створено музей, але він проіснував недовго: у 1919 роційого розграбували денікінці. Відновлений у 1920 році за рішенням Миргородськогоповітового комітету, краєзнавчий музей був відкритий 1-го травня того самогороку. Відтоді, за традицією, й ведеться відлік існування Миргородського музею,який від свого початку мав історико-краєзнавчий профіль.
Ініціатором створення музею був Опанас Георгійович Сластьон (1855 – 1933),викладач Миргородської художньо-промислової школи ім. М.В.Гоголя, художник,етнограф, знавець української архітектури й старовини. Людей, небайдужих доукраїнської минувшини, спонукали до створення музею самі події, які відбулисяпісля жовтневого перевороту 1917 року. Дворяни, що з сім’ями виїздили закордон, покинули недоглянуті маєтки напризволяще. Колишні поміщицькі гнізда,багаті на мистецькі старожитності, з колекціями живопису, рідкісними меблями,дорогим посудом, розграбовувалися і нищилися місцевим населенням Як згадувалисучасники тих подій, в Миргородській художньо-промисловій школі розпалювали вгрубах старовинними книжками з маєтку Муравйових-Апостолів. Рідкісні раритети,стародруки в шкіряних оправах з металевими застібками гинули в полум’ї. “Вогоньреволюції” не щадив мистецтва – було не до нього. Нищилися безцінні скарби.
Опанас Сластьон як митець і мистецтвознавець уболівав душею за цим. Він обійшовусіх миргородських дворян, зумів запалити їх ідеєю створення музею. Якзгадувала Єфросинія Соколовська, хрещениця й учениця О.Сластьона, на йогопрохання першими поздавали речі й твори мистецтва до музею дворяни Старицькі,Зайончковські, Г.Яковенко, М.Ярошенко, вчителька Євгенія Пекур. Радів створеннюмузею й передав експонати до нього також друг О.Сластьона письменникВ.Г.Короленко. За словами Єфросинії Михайлівни, за місяць після створення музею“надійшло стільки експонатів, що всі сховища були ними заповнені, місць дляекспозиції не вистачало, і значна кількість одержаних у Миргороді речей булапередана Полтавському музеєві”.
Сластьон очолив комісію зі збору експонатів для Миргородського музею.Ініціативна група під його орудою об’їздила багато сіл повіту, побувала внайбільших маєтках. До складу групи входили однодумці Опанаса Георгійовича –викладач художньо-промислової школи Йосип Білоскурський, миргородськийхудожник-самоук Яків Усик, майстер-реставратор Михайло Соколовський,громадський діяч Павло Баль, антиквар М. Ярошенко та інші. З 1922 року домузейного активу прилучився й художник Фотій Красицький (двоюрідний онук ТарасаШевченка), який став викладати в Миргородській художньо-промисловій школі.
На початку 20-х років до Миргородського краєзнавчого музею надійшли речі звеликих поміщицьких садиб: Ковалевського з Миргорода, Вульферта з Кибинців(колишній маєток Д.Трощинського), Комарецьких із Зуївців, Фролових-Багрєєвих ізСавиниців, Янкевича з Великої Багачки, Гартингів із Хомутця і Смагіних ізБакумівки (нащадків Муравйових-Апостолів), Данилевських із Олефирівки,Остен-Сакен-Дрізен із Стефанівщини, Капністів із Обухівки, Чарнишів і Малинокіз Сорочинців, Лук’яновичів із Мар’янського, нащадків Гоголів з Яновщини таінших.3 У 1923 році музей мав уже понад 1000 експонатів, із них 668 булопривезено з маєтків. Із савинцівської садиби Фролових-Багрєєвих, наприклад,надійшла унікальна велика колекція старовинної зброї. Твори малярства, ціннірукописи, фамільні архіви збагатили музей. На перших порах музей містився в одномубудинку з міською радою (на тому місці нині будинок профспілок).
З 1920 по травень 1923 року музей розміщався в приватному будинку №7 повулиці Свидницькій (колишній Дворянській, нині це вулиця Незалежності). У цьомусамому будинку, як свідчать документи, жив і його колишній власник Устименко.Музейна експозиція займала тоді усього три кімнати.
За рішенням Миргородського райвиконкому від 17 квітня 1923 року під музейбуло відведено експропрійований будинок багатого миргородця Івашини-Надтоки,при самому березі річки Хоролу, ліворуч від мосту (тодішня адреса –вул.Гоголівська,  127). Туди йпереселився музей 3 травня 1923 року. Будинок мав гарну архітектуру; з йогошести кімнат чотири було відведено під експозицію, в інших розмістилисяслужбові приміщення й бібліотека.
Будинок Івашини-Надтоки був перебудований за проектом, виготовленим синомО.Сластьона Юрієм, архітектором. Юрій же і керував будівництвом, а всібудівельні й опоряджувальні роботи виконували добровольці й члени ініціативноїгрупи.
Згодом, у 1943 році, будинок музею спалили при відступі німці; уже повійні, в 1957 році, на його місці було споруджено кінотеатр «Комсомолець».
Після О.Сластьона, який на громадських засадах керував створенням музею,першим офіційним завідувачем Миргородського музею став Іван Якович Плескач.Дійсний член Московського Археологічного інституту, «учений рисувальщик ігарний архивист», він на початку 20-х років очолив Миргородський музей, якийтоді мав назву «Миргородський повітовий художньо-промисловий і науковий музей».Разом із О.Г.Сластьоном І.Я.Плескач їздив по селах Миргородщини, по поміщицькихмаєтках з метою збору експонатів.
Заступником завідувача з 1921 року працював миргородець Василь ДмитровичОмельченко (нар. 1884 р.), художник, випускник Миргородськоїхудожньо-промислової школи 1903 року, згодом викладач малювання в навчальнихзакладах Лубен, один із організаторів Лубенського музею. Після деякої вимушеноїперерви в роботі він у 1924 році став директором Миргородського музею.Захоплення В.Омельченка українськими старожитностями стало однією з підстав дляйого арешту в 1934 році. Звинувачений разом із іншими музейниками Полтавщини вконтрреволюційній діяльності, В.Д.Омельченко був висланий «в північні райониСРСР». Подальша його доля невідома.
У 1922 році фонди Миргородського музею поповнилися цінними речами родиниАпостолів, знайденими у склепі Сорочинської Спасо-Преображенської церкви, колиофіційна влада проводила вилучення церковних цінностей. Музейники врятувалитоді від знищення чимало історичних реліквій.
На початку 30-их років, з посиленням антирелігійної кампанії, В.Омельченкозаходився рятувати документи по церквах Миргородщини. Саме він зберіг віднеминучої загибелі метричні книги багатьох церков, зокрема, з містечка Яресьок,сповідальні розписи XIX століття з Преображенської церкви села Петрівців.Завдяки мудрості й мужності (саме так!) ентузіастів музейної справи ці рідкіснідокументи XVIII – XIX століть не поглинув молох антиклерикальної лихоманки,вони збереглися в нашому музеї донині.
В роки Великої Вітчизняної війни музей функціонував, хоч і не регулярно. Яксвідчать записи у старих інвентарних книгах, у 1942 році працівником музею бувГригорій Волошин, у минулому вчитель із села Мар’янського. За роки окупації музейзазнав великих збитків. Німці пограбували й вивезли з Миргорода щонайціннішіекспонати, рідкісні картини, а при відступі спалили приміщення музею. Частинумузейних речей миргородцям удалося зберегти.
По закінченні війни постало питання про відновлення роботи музею.Приміщення для музею було виділене на правому березі Хоролу, за мостом, там, дедо війни й під час окупації був банк (це будинок, у якому в наш час, у 90-ихроках, розміщалася станція юних туристів, опісля Держказначейство, потім –управління юстиції, по вулиці Гоголя, № 159).
У 1946 році на чолі музею став Іван Кононович Калюжний, згодом він був напосаді наукового працівника музею. Завдяки його старанням уже в листопаді 1946року в відремонтованому приміщенні було відкрито музей, в якому, зокрема,чільне місце займала експозиція «Велика Вітчизняна війна 1941 – 1945 років».Тут же була й крихітна кімнатка, в якій мешкала сім’я завідувача музею.
В липні 1950 року в музеї було відкрито експозицію, що вперше висвітлювалатворчість діячів літератури і мистецтва Миргородщини XVIII – початку XXстоліть: Д.Гурамішвілі, В.Капніста, М.Гоголя, В.Наріжного, В.Боровиковського,Панаса Мирного.  У 1951 році відкритовідділ історії Миргородщини радянського періоду.
На початку 1956 року краєзнавчий музей одержав інше приміщення – в центріміста, біля входу до курорту, в одноповерховому будинку №110 по вулиці Гоголя.У першій чверті ХХ століття там була соляна лавка, згодом банк; у 1956 роцібанк і музей помінялися місцями: банк переїхав на правий берег, а музей зправобережжя до центру.
У 50-х роках протягом нетривалого часу директором музею був КирилоОмелянович Гунько, з 1956 по 1959 рік – Кость Григорович Сахаров, в 1959 – 1961роках – Микола Кузьменко, після нього – Микола Іванович Щербань.
У другій половині 50-х – на початку 60-х років багатий фактичний ідокументальний матеріал з історії краю був зібраний науковим співробітникоммузею М.М.Герасимовим, колишнім працівником КДБ. Його публікації в місцевійпресі ґрунтувалися на фактах історії Миргородщини за чотири десятиліттярадянської влади, мали характер узагальнень, хоча подавалися, звичайно, зпозицій тодішньої панівної ідеології боротьби за комунізм.
Плідною була робота в музеї в середині 60-х років наукового співробітникаОлександра Яковича Герасименка, який і згодом, уже пішовши з музею, активнопрацював на краєзнавчій ниві.
У 70-х роках завідувачка Миргородського краєзнавчого музею Ганна ВасилівнаБабич, нарешті, запровадила чіткий облік, інвентаризацію, наукову обробку іналежне збереження фондів, що унеможливило розкрадання й довільне використаннямузейних надбань.
У 80-их – 90-их роках директорами краєзнавчого музею були М.І.Єкімов,О.Д.Гринь. У 1996 році музей переїхав до нового двоповерхового приміщення повулиці Незалежності, 2. Колектив музею очолив А.М.Фесенко
Сьогодні Миргородський краєзнавчий музей – це культурно-освітня інауково-дослідна установа, яка працює в напрямку поглиблення вивченняісторико-культурної спадщини краю, збереження та використання пам’ятокматеріальної та духовної культури.
Фонди музею налічують більше 15 тисяч експонатів, серед них колекціїнумізматики, живопису та графіки, вишивки, кераміки, писанок, побуту таетнографії.
Станом на сьогоднішній день в музеї працює 3 постійнодіючих експозиційнихрозділи: «Найдавніший Миргород та Миргородщина козацької доби початку XVIII –XIX століть», «Розвиток кераміки на Миргородщині», «Побут та промислиМиргородщини минулих століть». Виставкова зала музею постійно запрошуєвідвідувачів оглянути тимчасові тематичні експозиції.
В музеї систематично проводяться екскурсії, художні виставки, конференції,тематичні години, громадські і мистецькі заходи.
Протягом 1997 – 2010 роківпрацівниками музею видано 11 книжок з історико-краєзнавчої тематики.

^{джерело тексту museum.mirgorod-ua.com}