Цілюще джерело в Калиновому гаї

Зображення користувача dombrovskii_a.
  • Атрибуты:
    • Особенности кеша
  • Теги:
    • Родник (Источник),
    • Природні об'єкти,
    • Часовня,
    • Культові споруди

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаКиївська областьТрубівщина
Опис

Цілюще джерело в Калиновому гаї

Сотні людей поспішають щодня в урочище Калиновий гай, що поблизу села Трубівщина Яготинського району Київської області, до джерела, яке витікає з-під високого пагорба. Вода в ньому, стверджують вони, цілюща, не псується роками.

Розповідають і таке. Давним-давно місцевий пан, аби відвадити селян ходити до джерела, наказав забити його тушами двох померлих волів. Вказівку виконали. На ранок вода виштовхнула і волів, і землю, якою їх присипали. Джерело знову весело збігало в потічок. Але того дня, коли пан наказав його забити, сталася біда: панський син поліз на вишню і гілкою вибив собі око...

- Здавна вважається, - каже голова Яготинської райради Володимир Семеняка, - що це джерело перебуває під покровительством Великомучениці Параскеви. Тож на десяту п'ятницю після Великодня їй тут віддають шану.

Володимир Павлович народився і виріс неподалік Калинового гаю. Розповідає, що 1936 року в селі Ничипорівці зруйнували церкву, а ікони з неї винесли на город попівської садиби, щоб уночі спалити. Дядько Володимира Павловича Андрій Семеняка, ризикуючи життям, бо там стояла охорона, пробрався дерезою до звалища і виніс ікону Великомучениці Параскеви, якій було понад 200 років.

Написана на дубовій дошці у повний зріст, важила вона чимало. Вдома він її сховав.

У роки Великої Вітчизняної війни, коли рядовий Андрій Семеняка йшов в атаку, його було поранено й контужено. Повернувшись додому інвалідом, розповідав, що врятувало його диво. Непритомний лежав на узвишші. Коли на мить поверталася свідомість, бачив, як фашисти добивають поранених. У черговий раз опритомнів уже в госпіталі. Йому розповіли, що медсестра почула якийсь голос, пробралась на пагорб чагарниками і, ризикуючи життям, винесла його до своїх. Солдат тоді подумав: "Ось і я так ікону рятував..."

Солдат-інвалід Андрій Семеняка вдома виставив ікону Параскеви, щоб люди могли їй поклонятись. Біля ікони й збиралися щороку ті, хто дякував за зцілення джерельною водою.

Збігали роки. Не стало Андрія Івановича, його дружини. За заповітом ікона мала перейти до тітки Володимира Семеняки Якилини Охтень. Напередодні того дня, коли вона збиралася перенести ікону до своєї оселі, жінка прокинулась серед ночі від тривоги - щось кликало її до хати Андрія Івановича. Коли вийшла на вулицю, побачила, що на тому місці, де колись палили ікони, хтось стоїть. Було холодно, мела хурделиця. Жінка не наважилась підійти й затаїлася в тіні будинків. Коли на вулиці з'явились люди, побігла до хати Андрія Семеняки. Побачила виламані двері. Ікони на звичному місці не було. Вона стояла на городі в снігу - мабуть, у злодія не вистачило сил нести далі...

Немає вже й Якилини Охтень. Ікона перейшла до Володимира Семеняки.

- Бережу як реліквію і пам'ять про свій рід, - каже.

Додамо, що Володимир Павлович багато зробив і робить для охорони та облаштування цілющого джерела в Калиновім гаю.

Источник текста

0
Ваш голос: Ні
Збір матеріалів

Повернутися до початку