Свято-Троїцький Мотронинський жіночий монастир

Зображення користувача Vikont.
  • Теги:
    • Монастырь,
    • Культові споруди

Оцінка: +30 / 7 учасників / 1 рекомендація / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаЧеркаська областьМельники (Канівський р-н)
Опис

Свято-Троїцький Мотронинський жіночий монастир розташований в Холодному Яру на Черкащині.

Чому Мотронинський? На це питання відповідь дає старовинна легенда. Легенда розповідає, що в часи князювання Ярослава Мудрого на місці стародавнього язичницького капища збудував нову фортецю князь Мирослав, Смілянський воєвода. Повертаючись з переможного походу, він вирішив перевірити пильність фортечної залоги на чолі з молодою княгинею Мотрею. Для цього він переодягнув своїх воїнів в печенізький одяг. Як виявилось, пильність була на висоті, бо княгиня власноруч влучила з лука в печенізького ватажка, яким вбрався Мирослав. На руках своєї коханої дружини він і помер. Княгиня Мотрона з горя і розпуки наказала затопити лодію з тілом чоловіка, а сама постриглася в черниці. На місці ж фортеці  заснувала чоловічий монастир, на пам'ять про коханого чоловіка. З тих пір , ніби, і зветься монастир Мотриним...

Може здатись дивним, але в наш час ця легенда, яка більше схожа на казку, знайшла наукове підтвердження. Спеціалісти-гідрологи, які працювали в цій місцевості, виявили, що яр, в якому зараз знаходиться Свято-Онуфрієвське джерело(попід самим монастирем),є ніщо інше як старе русло річки Косарки, яка в ті літописні часи була судоходною. Косарка впадала в Тясмин, який на той час був правим основним рукавом Дніпра. Так що лодії могли вільно заходити до самої фортеці. Саме так це було, чи трохи інакше, але з впевненістю можна сказати, що легенди на пустому місці не народжуються.

Недовго процвітала новостворена обитель, бо вже протоптали стежки на Русь ординські завойовники. Мотрин монастир було спалено, а майже всі монахи загинули в боротьбі. Кілька століть лише одинокі подвижники переховувалися в печерах. На козацьку добу припадає новий виток розвитку обителі.

Документальна історія Свято-Троїцького Мотронинського жіночого монастиря починається з 1568 р. Саме тоді монастир розпочав свою діяльність завдяки заходам митрополита Іона Протасовича.

Спочатку відправи відбувалися у невеличкій каплиці, а обитель звалася Мотронинським скитом. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний закріпив за монастирем землі та угіддя, надав кошти на спорудження соборної церкви. Київський митрополит Сильвестр Косов 11 січня 1648 р. своїм коштом спорудив монастирську трапезну церкву. Управителі монастиря почали іменуватися ігуменами. У подальшому монастир користувався заступництвом гетьманів України — Петра Конашевича Сагайдачного, Богдана та Юрія Хмельницьких, Петра Дорошенка, київського митрополита Йосифа Тукальського.

Під час визвольної війни під проводом Б.Хмельницького монастир знову опиняється в вихорі історичних подій.Мотронинські ченці допомагали козакам де порадою,а де і своєю міцною рукою.За це під час Руїни обитель не раз розплачувалась,попадаючи під шляхетські напади і руйнації.А під час оборони Чигирина 1677-1678рр.монастир остаточно було стерто з поверхні землі,тепер вже турками.Але вже вдруге свята обитель відбудовується.

Монастир неодноразово руйнувався турецькими, татарськими і польськими військовими загонами. Мотронинський монастир традиційно підпорядковувався Переяславській єпархії, хоч розміщувався на Правобережній Україні, яка від часів Андрусівського договору 1667 р. перебувала під владою Речі Посполитої. Тривалий час стосунки між монастирем та польською адміністрацією були відносно лояльними і стриманими. У 1717 р. на прохання Переяславського єпископа Кирила Шумлянського Чигиринський староста князь Ян Яблонський підтвердив давні права Мотронинського монастиря на володіння землями.

У 1735 р. у монастирі була побудована соборна дерев’яна Троїцька церква. Вона проіснувала до 1800 року, коли через ветхість була розібрана. В 1804 році на її місці побудовано нову муровану церкву. В 1820 році поруч була побудована дерев’яна трапезна церква в ім’я Іоанна Златоуста.

Історія монастиря пов’язана з Коліївщиною - великим антифеодальним повстанням на Правобережній Україні. Наприкінці 1760х років Мотронинський монастир та його околиці стають осередком, де кучкувалися ватаги повстанців. Цьому сприяли, зокрема, вигідне стратегічне розташування монастиря, глибокі яри і байраки. Тут перебували Максим Залізняк, Семен Неживий та інші козацькі поводирі, посланці із Запорозької Січі.

Повстання почалося з Мотронинського монастиря у квітні 1768 році. Гайдамаки захопили Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку. У червні загін М. Залізняка, до якого приєдналися надвірні козаки магната Потоцького, очолені сотником І. Гонтою, здобув Умань. Рада повстанців проголосила М. Залізняка гетьманом. Під впливом цього повстання почались селянські заворушення на Поділлі, Волині, в Галичині, Польщі.

Польсько-шляхетський уряд звернувся по допомогу до Катерини ІІ і повстання було жорстоко придушене російськими і польськими військами генерала М. Кречетникова та спеціально створеними каральними загонами. Залізняка та Гонту було підступно схоплено у штабі полковника Гур’єва. М. Залізняк був засуджений до биття батогами, таврування та заслання на довічну каторгу до Сибіру. Є припущення, що він утік з Нерчинська та згодом брав участь у селянській війні 1773 - 1775 років під проводом Є. Пугачова.

І. Гонта був відданий на розправу польській шляхті, після жорстоких тортур був страчений на смерть у с. Сербах під Могильовом на Дністрі.

У часи Коліївщини Мотронинський монастир зазнав неодноразових нападів польських і російських каральних загонів та численних зграй грабіжників, що видавали себе за гайдамаків. Монастир було зруйновано, знищено багато історичних реліквій, церковних коштовностей, старовинних грамот і гетьманських універсалів та стародруків.

Після придушення гайдамацького руху, деякі його учасники перетворюються на звичайних розбійників. Вони організовують свої ватаги й займаються тривіальним розбоєм та грабежами, не нехтуючи при цьому й грабуванням церковних святинь. В вересні 1678 року, одна з таких ватаг, пардон – банд, напала на Медведівський монастир. Нападали досить часто й на Мотронинський монастир.

Кінець XVII - перша половина XVІІІ століття – то період занепаду не тільки Мотронинського, а й багатьох інших православних монастирів Правобережної України. Монаше життя в ті часи завмирає.

Лише після того, як в Правобережна Україна була включена до складу Російської імперії православне духовенство полегшено зітхнуло. Після 1795 року Мотронинський монастир перейшов у відання Київської єпархії.

В описі монастирської власності 1797 року пишеться: “земли под монастирем самим и огородом, так же пашеной, сенокосу й лесу, всего удобной 137 десятин 1666 сажень, а неодобной 15 десятин 224 сажени, мельницу одну з ставом, за которым не производится никакого платежа помещику, да особо по описанию показано в пользовании того монастыря три мельницы с ставом же…»

В жовтні 1800 було закладено кам`яну Троїцьку церкву. Але вона була неправильно спроектована й через два роки, майже побудована церква завалюється. ЇЇ було розібрано й повторно збудовано. 17 жовтня 1805 року Троїцьку церкву освятив ігумен Антоній.

Однак у 1770-х роках монастир швидко відновлює своє господарство, володіючи великими земельними угіддями, рибними ставками, млинами, пасіками, хуторами, що дає змогу досить інтенсивно вести розбудову монастиря. В цей час ігуменом Мотронинського монастиря був Мельхіседек Значко Яворський - відомий захисник православної віри на Україні.

Мотронинський монастир здавна привертав увагу багатьох діячів культури - істориків, письменників, художників, археологів. Тут бували П. Куліш, М. Костомаров, В. Антонович, В. Хвойко, Д. Деляфліз. Під час свого відвідання Холодного Яру у 1845 року Т.Г. Шевченко створив відому акварель «Мотрин монастир», що є унікальним джерелом вивчення історії споруд знаменитої обителі.

В 1847 році в Мотронинському монастирі перебувало 45 монахів та послушників. Справи його шли добре. Що цікаво, одним із значних джерел доходу монастиря була “чорна археологія”. Як вже згадувалось, в Холодному Яру знаходиться велика кількість скіфських городищ та курганів. От монастир і скуповува у приватних копателів золото, яке ті добували у величезній кількості. Лік тому золоту йшов у сотнях пудів.

В середині ХІХ ст. в Мотронинському монастирі існували такі будівлі: мурована соборна Троїцька церква, дерев’яний храм Іоанна Златоуста, будинок настоятеля, братські келії, трапезна, готель для прочан (за межами дерев’яної огорожі), служби (усі з дерева). В 1863 році у монастирі проживали: ігумен, 4 ієромонахи, 1 ієродиякон, 1 черниця, 9 прислужників, 10 чол. різних станів (всього 26 чоловік). Орні, сінокісні та лісові землі монастиря складали 336 десятин, він володів також чотирма невеликими водяними млинами. Отже, монастир був відносно невеликим і проводив досить незначну господарську діяльність, спрямовану на забезпечення свого існування.

В 1889-1900 роках була реконструйована Троїцька церква. Крім головної маківки, були добудованя чотири декоративні “головки”.

В 1911 році монастир стає жіночим.

У 1902 році складено та запропоновано до спорудження у Мотронинському монастирі проекти дерев’яних корпусів келій, будинку прочан. Відомо також, що у 1912 - 1913 роках перелічені споруди було відбудовано у камені. Про це свідчать Укази Київської духовної консисторії про будівництво та акти прийняття відбудованих споруд.

Після революцій 1917 року та громадянської війни, настає чи не найважчій період в історії Мотронинського монастиря. Його можна порівняти хіба що з часами монголо-татарської навали, періодом Руїни або Гайдамаччини.

В 1920 році в монастирі, як і в часи Коліївщини, була освячена зброя борців за волю - бійців Холодноярської республіки. Монастир дає притулок багатьом повстанцям. Але в той же час він потерпає від чисельних набігів як звичайних бандитів, так і загонів червоноармійців.

В 1922 році монастир жертвує майже мільйон карбованців на допомогу голодуючим, але така благодійність не врятувала Мотронинський монастир.

Мотронинський монастир припинив своє існування у 1923 році, його культові й цивільні будівлі зазнали руйнації. Від них уціліла лише мурована будівля Троїцької церкви. На території монастиря збереглися окремі надгробки й пам’ятні плити.

(фото з краєзнавчого музею, с.Медведівка)

Монастирське майно і будівлі брали на баланс місцеві ради, а потім передавали релігійним громадам, якщо такі на місцях створювалися. Черниці Мотронинської обителі у 1923 році створили релігійну громаду в селі Мельники й одержали в орендне володіння Іоанно-Златоустівську та Троїцьку церкви і деякі приміщення колишнього Мотронинського монастиря. Нагляд за громадою, майном і будівлями здійснював адміністративний відділ Медведівського райвиконкому.

На початку 1929 року невелика кількість землі, майно й будівлі, що були в користування Мотронинської релігійної громади, було передано новоствореній комуні “Заповіт Леніна” (село Мельники). У колишніх чернечих келіях оселилася сім`я комунарів. Крім того, одна частина монастирського саду здавалася артілі інвалідів, інша - використовувалася для державного виноградного розсадника. Так нова влада розправилася із віковічним Мотронинським монастирем.

1929 року ХІІ-й округовий з`їзд Рад Шевченківщини «рішуче поставив перед окрвиконкомом питання про закриття всіх 6-ти монастирів та передачі їх у цілковите використання комунальним та колективним господарствам». У серпні 1929 р. монастирі припинили свою діяльність.

Справедливості ради, потрібно відзначити, що Черкаський окружний комітет охорони пам`яток старовини, мистецтва й природи, старанням його голови Олександра Александрова зареєстрував Троїцьку церкву монастиря як «пам`ятку республіканського значення».

Під час Другої світової війни німцями була зруйнована дерев`яна церква Іоанна Златоуста. Вона просто була розстріляна фашистськими танками разом з людьми, які там молилися в 1943 році.

Після війни, те що залишилось від монастиря продовжувало руйнуватись. Згадали про нього лише напередодні 200-річчя Коліївщини. 

Спеціальна комісія Черкаського облвиконкому:

«В 1968 році виповнюється 200 років повстанню гайдамаків і в колишній Мотронинський монастир і прилеглий до нього Холодний Яр, де святили ножі повстанці, в місця, де бував Т.Шевченко, приїдуть туристи й екскурсанти. Головна церква монастиря також перебуває в аварійному стані і потребує ремонту. Ця споруда не має великої архітектурної цінності, проте історичні події, пов`язані з Мотронинським монастирем, настільки значні, що цю споруду необхідно відбудувати й організувати в ній виставку...».

В 1968 році була розроблена проектна документація на реставрацію Троїцької церкви. За взірець її зовнішнього вигляду було взято малюнок Т.Шевченка «Мотронин монастир» 1845 року. Планувалось, що після реставрації в ній буде влаштований музей Коліївщини. Але реставрація до кінця так і не була доведена. В 1973 році була зроблена ще одна спроба реставрації (для створення в її стінах музею партизанської слави, флори і фауни Холодного Яру ), але ця спроба також нічого не дала. Церква продовжувала стояти пусткою.

Тільки на початку 1990-х років Мотронинський Свято-Троїцький монастир відновив свою діяльність. В 1991 році Мотронинський монастир був повернутий церкві. Силами релігійної громади та черниць цей древній монастир був повернутий до життя й зараз повертає собі славу однієї з найбільш значущих святинь Правобережної України.

Источник 1, источник 2, источник 3.

 

Звіти
Зображення користувача vv.
8 Фото
vv
Зображення користувача VoloksboR.
2 Фото
VoloksboR
Зображення користувача dombrovskii_a.
2 Фото
dombrovskii_a
Зображення користувача eee.
3 Фото
eee
Зображення користувача Декабрь.
1 Фото
Декабрь
Зображення користувача valka1000.
1 Фото
valka1000
Зображення користувача prokhozhijj.
5 Фото
prokhozhijj
0
Ваш голос: Ні

Повернутися до початку