Пам'ятник козаку Микиті Галагану в м.Чигирин

Зображення користувача Vikont.
  • Теги:
    • Памятники истории,
    • Пам'ятники,
    • Скульптура (Изваяние)

Оцінка: +8 / 2 учасники / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаЧеркаська областьЧигирин
Опис

Мики́та Галага́н (* — 16 травня 1648) — український національний герой, подвиг якого, можливо, став основою для легенди про Івана Сусаніна. В ході Корсунської битви 16 травня 1648 року за дорученням Б. Хмельницького свідомо пішов на тортури та смерть, аби видати ворогу дезінформацію про кількість і розташування козацьких військ і завів 25-тисячне польське військо в хащі, що дало змогу козакам атакувати у вигідних для них умовах. В результаті військо поляків було повністю знищено — в козацький полон потрапило 18 тисяч чоловік, в тому числі весь головний військовий склад Речі Посполитої — 80 командирів різного рангу включно з гетьманами Потоцьким і Калиновським.

У засобах масової інформації та науково-популярних виданнях висловлювалась думка, що подвиг Микити Галагана став основою для легенди про Івана Сусаніна. На відміну від Сусаніна, факт існування якого досі ставиться під сумнів навіть російськими істориками, щодо Галагана існують переконливі документальні свідчення.

Микита народився в Корсуні, у знаній і славній козацькій родині. У ті часи в Україні освіта була на значно вищому рівні, аніж у багатьох інших країнах, вважалося за норму, щоб кожен козак змалечку вмів читати-писати, тож Микиту відправили до бурси Київського братства, навчання в якій фінансувалося коштом гетьмана Петра Сагайдачного.

Вписаний пізніше в козацький реєстр, Микита Галаган не був лояльним до польської влади – за участь у повстанні Тараса Трясила його позбавили майна й козацького звання і записали у холопи князя Яреми Вишневецького. Після того бунтар втік на Запорозьку Січ. Брав участь у ще двох антипольських повстаннях – під проводом отаманів Остряниці-Гуні та Півторакожуха. Після поразок цих повстань повернувся на Січ і приєднався до загону Максима Гулака, який у союзі з турецьким військом Джезар-паші брав участь у поході в Персію. З цим загоном Галаган пройшов Кубань і Кавказ і відзначився в боях під Єреваном. На Січ повернувся зі ще більшою славою і з великими трофеями, після чого з’їздив у Чигирин до давнього свого знайомого, сотника Богдана Хмельницького з проханням посприяти у легалізації в рідному Корсуні. Хмельницький домовився з Вишневецьким, і той за п’ять тисяч золотих дарував волю холопові-втікачеві. Незважаючи на те, що Галагана не повернули до козацького реєстру і він числився простим корсунським міщанином, по місту воїн ходив із шаблею при боці, вважаючи, що козак – це, швидше, стан душі й походження з козацького роду, а не запис у польських реєстрах…

Микита одружився з Фросею, донькою корсунського козака Данила Цимбалюка. Любив її без міри, тож коли на її честь зазіхнув п’яний гайдук, череп зухвальця репнув від козацької шаблі, як перестиглий кавун на баштані… Втікаючи від розплати за вбивство, Микита залишив Корсунь і очолив ватагу з трьохсот втікачів, які покинули своїх панів і жили в лісі за десяток кілометрів від міста.

Від дружининого брата Василя, що служив у реєстровому полку в Черкасах, Микита дізнався про повстання, яке підняв Хмельницький. Вивідавши плани польського війська коронного гетьмана Потоцького щодо придушення Хмельниччини, Микита вирушає до табору Богдана Хмельницького. Саме Галаган дав козакам-повстанцям не тільки безцінні розвіддані, а й ідею, де влаштувати полякам пастку – поблизу сучасного села Виграїв на Корсунщині. Хлопці Галагана перекопали шлях на Богуслав, створили завали з дерев, вирили й замаскували вовчі ями. Залишалося заманити туди поляків…

І знову саме Галаган викликався пожертвувати собою, щоб ворог потрапив до пастки. Можливо, на його рішення вплинула звістка про те, що поляки спалили весь Корсунь – вціліли тільки церква й замок. Побратими, які нічого не знали про рішення свого отамана, були здивовані тим, як він поводився, вийшовши із намету, де проходила нарада старшин Хмельницького. Попрощався з усіма, просив вклонитися дружині й сестрі і передати, що любить їх, поцілував образок Богоматері і, заховавши його на грудях, вирушив у бік польського табору…

Його піймали четверо польських кавалеристів – об’їжджаючи табір, вони помітили козака, який “випадково” видав себе тим, що визирнув з кущів. Вдаючи із себе невдаху-розвідника, Галаган довго терпів тортури, і тільки коли його припекли розжареним залізом, “зізнався”, що повинен був вивідати сили поляків, бо їх от-от має знищити гігантське козацько-татарське військо. “Зізнання” Галагана настільки правдиво звучало, а неймовірна кількість страшних козаків і татар була так соковито описана, що поляки вирішили за краще відступити на Богуслав і чекати там підкріплення з Польщі. Микита пообіцяв їх провести «найбезпечнішим і найкоротшим шляхом». Тим, де, як знав тільки він, на гусарів і жовнірів вже чекали завали, вовчі ями і засідки загонів козаків Кривоноса та кримчаків Тугай-бея…

Вдосвіта 26 травня 1648 року війська Мартина Калиновського і Миколая Потоцького вирушили з-під Корсуня на Богуслав. Вже зовсім скоро їх почали “скубти” з флангів козаки і татари, заганяючи у засідку в глибокій Гороховій Балці. Затиснуті справа крутими схилами балки, а зліва – болотом, шляхтичі напоролися ще й на повалені козаками дерева і викопаний посеред дороги рів. Зусібіч сипалися стріли і лунав бойовий клич ординців та козаків… Бойові порядки поляків змішалися, вози польського обозу, які спробували обігнути завали крутим схилом, перекинулися, додавши сум’яття, артилерію полякам так і не вдалося розгорнути… Тієї миті Мартин Калиновський зарубав шаблею Микиту Галагана. Та вже ніщо не могло зупинити розгром поляків. Усього за чотири години у жахливій бійні польська армія в Україні фактично припинила своє існування. Декілька тисяч поляків, включно зі 127 офіцерами, потрапили у полон. Козацьке військо збагатилося величезною кількістю боєприпасів, харчів, холодної і вогнепальної зброї та 41 гарматою. До Хмельницького привели і польських воєначальників – пораненого в руку Калиновського та Потоцького з відрубаним вухом і простреленим плечем. Разом із 80 вельможами-шляхтичами та вісьмома сотнями найкращих воїнів-поляків Потоцького і Калиновського подарували союзникам-татарам, а ті повернули їх за викуп до Польщі. Після того вбивця Галагана Калиновський знову ходив з каральними походами в Україну, але через чотири роки загинув у ще одній програній козакам битві – під Батогом…

Посилання на текст 1, посилання на текст 2.

Звіти
Зображення користувача dombrovskii_a.
2 Фото
dombrovskii_a
Зображення користувача valka1000.
1 Фото
valka1000
0
Ваш голос: Ні
Збір матеріалів

Повернутися до початку