Мiсто Люботин

Зображення користувача Tan-Tol.
  • Атрибуты:
    • Контейнер преформа-21,
    • Особенности кеша
  • Состояние:
    • В архиве

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаХарківська областьЛюботин
Опис

Перебуваючи в Люботині, ми знайшли місце, де хочеться танцювати, і вирiшили зробити тут схованку.

Ось мiсце закладки.

Якщо виникнуть складнощі, відшукайте Юлю. Якщо вона ще на місці, то радо допоможе вам! :))

А це нагадало нам дуже цікаву схованку "Пацифік". від Фейтимофей.

Успiхiв в пошуку!

Джерело 1, Джерело 2, Джерело 3

Любо́тин — місто обласного значення в Харківській області, розташоване поблизу автомагістралі Харків — Київ, за 24 км на захід від Харкова, займає площу 3066,7 га. Загальна чисельність мешканців населених пунктів Люботинської міськради - 24 682 особи. Цікаво, що на Харківщині назву цього міста вимовляють з наголосом на останньому складі.

Люботин складається з історичних районів — сел. Караван, хутора Смородський, Ведмежого хутора, сел. Коваленки, сел. Любівка, Водяне, Гіївка, Старий Люботин.

            Герб и флаг

Працює 205 підприємств, організацій і установ, 176 торговельних об'єктів, 2 відділи міліції, відділ ДАІ, міський суд, 7 шкіл, 4 дитячі дошкільні заклади, будинок дитячої і юнацької творчості, залізничний ліцей, технічна школа, музична школа й стадіон «Олімпієць».

У 1993 році Люботин отримав статус міста обласного значення. Люботин є великим залізничним вузлом, від якого ходять поїзди у чотирьох напрямках.

Проїхати до міста Люботин можна з Харкова із залізничних вокзалів Харків-Пасажирський (станція метро Південний вокзал) і Харків-Левада (станція метро Проспект Гагаріна). А також автобусом від станції метро Холодна Гора (Вартість проїзду 6,50 грн. . — до кінця маршруту). Поїздка з Харкова на таксі обійдеться в 60-70 гривень. Також потрапити до міста можна багатьма іншими шляхами, як залізничним шляхом (нагадаємо, що Люботин — велика вузлова станція), також і з траси Харків — Київ. 

Люботин – одне із найстарійших міст Слобожанщини.

Вирiзки з статті Директора краєзнавчого музею Каракаптан Л.М.

Мiсту Люботин вже понад 360 рокiв.  Він має багату і цікаву історію, щедрий на талановитих людей.
Ще в давні часи ( І тис. до н.е.) долини річок Люботинки, Мерчик, Мерефи, що протікають поблизу Люботина, населяли різні племена і народи. А з другої половини VІІ ст. до н.е. (початок доби заліза) численні скотарські племена іраномовного походження скіфів витіснили з північного Причорномор’я кіммерійців, створивши велике державне об´єднання – Скіфське царство, в яке входила і південна частина сучасної Харківщини.
Городища і кургани в околицях сучасного міста Люботина відомі давно. Це Люботинське (або Шейєрманівське) городище та городище Костенки (або Закозорівське).
У Люботинському могильнику (що поряд з Шейєрманівським городищем) за данними Багалія Д.І., налічувалося 10 курганів. Хоча насправді їх  значно більше.
Через наше місто проходив стародавній Муравський шлях – важливий торговий шлях, що з’єднував лісостепову Скіфію з Кримом.
Довгий час проміжне становище між лісом і степом, осілою і кочовою людністю, на перехрестях старовинних трактів, відкритих як для торгівлі так і для страхітливих, спустошливих розбоїв, робили цей край  зоною інтенсивних контактів і взаємовпливів різних цивілізацій і культур. Навала за навалою  захоплювали родючі землі, незліченні багатства, поневолювали  волелюбний  працьовитий  народ.

Йшов час, минали століття, роки. І в сучасній історії в 1650 році  вперше згадується назва „Люботин”. Саме з цього часу йде відлік історії нашого міста.
Свою назву місто одержало від річки Люботинки. Колись вона була чиста, повноводна, кишіла рибою. Люботинка впадає в Солодівський ставок, далі в Перекошку, в Старолюботинський  ставок і несе свої води в річку Уди. Спочатку заселився Старий Люботин, котрий століттями був центром теперішнього міста.
Найстарішими будівлями, що збереглися до нашого часу, є церква Святої Параскеви (1805р.) та приміщення школи №5 (1846р.). Знаменним є те, що 1 серпня 1820 року російський імператор Олександр І по дорозі  з Харкова до Полтави слухав літургію в Люботинському храмі.
А серед мальовничої природи, на південно-східній околиці міста, розташувалося селище Гиївка. У центрі селища знаходиться основна архітектурна пам´ятка – палац князя Святополк-Мирського – міністра Внутрішніх справ царської Росії. Побудований кілька століть тому, він і сьогодні вражає своєю помпезністю.

В останній чверті ХІХ століття досить швидко розвивається промисловість.

Зростанню Люботина сприяло  будівництво залізниці у 1871 роцi. Тепер більшість  населення Люботинської волості становлять залізничники. 
Наприкінці ХІХ ст. з появою досить значного прошарку робітників  активізується громадсько-політичне життя. А в 1905 році з 9 по 18 грудня, ці дев’ять  днів,  коли робітники під керівництвом депутатів утримували владу на станції Люботин, увійшли в історію революційного руху під назвою „Люботинська республіка”.

Слід зазначити, що не тільки залізничники вписали свою сторінку в історію міста. Народна освіта Люботина мала не лише загальні риси, характерні для всієї  Харківської губернії, але й конкретні. Рівень початкової освіти в Люботині був значно вищий, ніж у Валківському повіті загалом та й багатьох містах губернії. Збільшення чисельності інтелігенції у місті в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., призводить до швидкого росту не тільки  кількості учнів, а й кількості навчальних закладів. Лише протягом неповних двох  десятиліть ХХ ст. з´явилося 8 із 13 навчальних закладів міста.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХст. у існуючих навчальних закладах з´являються   шкільні бібліотеки.
Навчальні заклади  та різні  організації в місті влаштовують вистави, танцювальні вечори, маскаради, концерти.
У цей час серед залізничних службовців було створено аматорський драматичний гурток, духовий оркестр.
В Люботині проживало  декілька кобзарів. У селі Люботин народився Остап Якович Бутенко, який із кобзою мандрував по Харківському та Валківському повітах. У його репертуарі були українські народні думи та  пісні.
Майже місяць у 1891 р. в Люботині  у сім´ї Метліних прожив відомий російський письменник О.М.Горький. А в 1912-1914 рр. влітку та зиму 1914-1915 рр. – не менш відомий російський філософ М.О.Бердяєв. 
Тут він спілкувався із сектантами та познайомився із місцевою толстовською общиною, так званою „толстовською комуною”, яка розташовувалась на землях поміщиків Шейєрманів (між Любівкою та Люботином.).

У 1917 році за ініціативою  більшовиків створено Люботинський військово-революційний комітет, серед заходів якого було створення перших  радянських установ, лікарень, перетворення земських та відомчих шкіл у трудові школи. З січня 1918 р. при ревкомі діяв відділ народної освіти. 
Люботин був окупований німецькими військами в 1918р., а в 1919 р. – денікінцями.  В грудні 1919року Люботин було звільнено від денікінців і знову створено Люботинський волосний ревком .

Знав Люботин і розкуркулювання, і денаціоналізацію, і неп, і голод, і щасливі години мирної праці. 

У 1938 році Люботин отримав статус міста.

Та мирна праця людей була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини.
Уже в перші дні війни сотні люботинців  пішло на фронт, більшість із них – добровольцями.
В самому місті було створено народне ополчення – понад 500 чоловік. Для охорони  транспортних споруд – 55 робітничих загонів (1058 чол.)
Місцеве населення створило дружини (3028чол.) для охорони житлових приміщень.

Двічі місто окупували німці. За цей час у лютому-березні 1942 року було заарештовано 400 активістів, яких спочатку відправлено до Холодногірської тюрми,а з часом  страчено в Дробицькому Яру чи в лісопарку. Більше як 120 чоловік відправлено у Валки і в кар’єрі цегельного заводу всіх страчено.
Робочих депо Люботин Василя і Петра Герусів, Дмитра Гаєвського за виведення з ладу паровозів живцем спалено на базарній площі, а їх товаришів по депо  Гриневецького Дмитра, Зорича та Дмитра Коптєва повісили на залізничному мосту.
Особливо посилилися репресії проти мирного населення на початку березня 1943 року, коли ворог вдруге захопив місто. Есесівці мстилися за Сталінград, розстрілювали і малих, і старих. 30 чоловік у скирті соломи біля селища Водяне розстріляли та спалили. У цьому ж селищі спалили 18 тяжкопоранених червоноармійців, що перебували в хаті-пустці.
Наші люботинці виявляли справжній патріотизм. Так лісник О.І.Бондаренко, його дружина Варвара, які підтримували зв'язок з партизанами, забезпечували їх харчами, пекли хліб; партизанив  житель селища Гиївка, розвідник П.З.Бєляєв; юний радіолюбитель І.Бабіч, який слухав радіопередачі з Москви і знайомив з ними односельців – всіх їх замучили фашистські нелюди. Мешканцям Люботина прийшлося пережити страшні, трагічні роки фашистської окупації.

За 2 роки окупації від рук фашистів загинуло 912 жителів Люботина; 980 юнаків та дівчат було вивезено до Німеччини.

На всіх фронтах війни сотні люботинців показали приклади хоробрості та мужності.
За відвагу та стійкість 2041 мешканець Люботина нагороджений бойовими орденами та медалями, а льотчикам М.Ф.Денчику, Ю.Я.Чепізі, артилеристу П.І.Шпилько присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1946 – 1950 рр. –  відбудова народного господарства.

Максимум зусиль доклалося до найскорішої відбудови залізничного господарства та промислових підприємств міста. Колектив депо протягом березня – травня 1945 р. виконав і перевиконав основні виробничі показники. За стаханівську  роботу депо було нагороджено перехідним Червоним Прапором Народного Комісаріату Шляхів Сполучення і посіло перше місце у змаганні на Південній залізниці.
Анастасія Логвинівна Мельник після Перемоги була у перших рядах учасників відбудови рідного колгоспу. З п’яти збережених свиноматок розпочала вона відновлювати свиноферму. Неодноразово перемагала у соціалістичних змаганнях, за що й нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора та медаллю „За доблесну працю”.

Продовжується відбудова народного господарства міста.

За сумлінну, багаторічну працю багато працівників було нагороджено орденами та медалями.

Танкер “Люботин” (судно для перевезення  рідких вантажів без тари) було збудовано в японському місті Айой і спущено на воду 21 серпня 1962 року. Танкер належав до класу суден “річка-море”. Його вантажопідйомність 35 тонн, екіпаж – 40 чоловік. Танкер перевозив нафту і нафтопродукти, здійснював рейси переважно на Кубу, а також в інші країни.

     Джерело 3

Своєю назвою танкер завдячує проголошенню Люботинської республіки у грудні 1905 року, (100-літню річницю якої ми святкуватимемо в цьому році- прим ред.). Сорок років тому, під час святкування 55-ої річниці революції 1905 року, керівництво СРСР вирішило увічнити події революції у назвах кораблів, що будувалися. Одне із збудованих суден отримало назву “Люботин”.

10 грудня 1979 року делегація представників танкера у складі першого помічника капітана О.Поваляєва, третього помічника капітана, голови судового комітету О.Чернеги, матроса, члена судового комітету А.Нерода відвідала наше місто. Члени делегації залишили численні екзотичні дарунки, які зберігалися в музеї локомотивного депо. 26 березня 1986 року у зв’язку із закінченням строку експлуатації танкер було здано на переплавку в порт Нань-Тунь, біля Шанхаю в Китаї. Екіпаж танкера було розформовано. Судовий колокол – ринду – віддано на зберігання до музею Люботинського локомотивного депо, де він знаходиться і зараз.

У березні 1980 р. місто зустрічало Героя Радянського Союзу, колишнього військового льотчика Дєвятаєва Михайла Петровича.

З історією  міста пов’язане життя та діяльність  поета, журналіста Станіслава Васильовича Шумицького (1937-1974рр.)
Композитори Б.Михайловський та А.Сало поклали на музику деякі вірші Шумицького: „Два крила”, „Солов’їна пісня”, „Караван”, ,,Харківські зорі”.

У нашому місті проживала родина відомої співачки Ніни Порай-Кошиці, тут народився Є.О.Альбовський – історик, письменник, краєзнавець, штабс-ротмістр, перший літописець „Історіі Харківського Слобідського козачого полку”, скульптор Ф.П.Балавенський, графіки – М.Г.Глущенко, Є.С.Соловйов, Є.Є.Соловйов, художники – О.Лихоліт, В.Сидоренко, письменниця – Н.Забіла, поети – В.Мова, С.Шумицький, О.Марченко, С.Климовський, М.Козак, К.Маковійський; актори – Ольга  та Олексій Косьміни, А.Кудіна, композитор –  А.Сало, скрипаль –  О. Порай-Кошиця, співак – С.Капора, вчені – Г.О. Гаєвська, К.М. Плиско, Л.С. Нечипоренко, журналісти – В.Маслович, В.П.Лєбєдєва, Т.Поліщук і багато інших видатних люботинців.

0
Ваш голос: Ні

Коментарі

Зображення користувача galdor.

Вместе с Vikont пробовали

Вместе с Vikont пробовали найти 26 мая возвращаясь со встречи шукачей.

Не нашли, похоже, контнейнера уже нет. Автор знает об этом, восстановит.

Збір матеріалів

Повернутися до початку