Державний історико-краєзнавчий музей ім. Д. М. Гармаша в смт. Диканька

Зображення користувача Tan-Tol.
  • Атрибуты:
    • Рекомендуется с детьми,
    • Рекомендации,
    • Плата за вход,
    • Особенности кеша
  • Теги:
    • Інфраструктура,
    • Музей

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаПолтавська областьДиканька
Опис

Джерело 1, джерело 2

Диканський історико-краєзнавчий музей ім. Д. М. Гармаша — музей у смт. Диканька Полтавської області, що носить ім'я Дмитра Михайловича Гармаша.

Музей було створено 1959 року з ініціативи педагогічного колективу середньої школи та вчителя історії Т. А. Перцюка, чия праця на ниві історико-краєзнавчої та пошукової діяльності була відзначена орденом «Знак Пошани». Музей спочатку діяв на громадських засадах. 1967 року йому присвоєно звання народного, а з грудня 1978 музей отримав статус державного. Нині підпорядкований Міністерству культури і туризму України.

Багато сил та енергії до створення музею, будівництва для нього будинку, отриманя статусу державного, а також до створення картинної галереї, що стала відділом музею, доклав Д. М. Гармаш.

Музейна експозиція розміщена у восьми залах, які знайомлять з загальною географічною характеристикою Диканського району, з його природними умовами, корисними копалинами, рослинним і тваринним світом.

Експозиція музею висвітлює історію краю з найдавніших часів до кінця XIX ст., а також історію роду князів Кочубеїв.

Одними з найдавніших експонатів є знахідки археологів з Олефірщинського могильника — курганного могильника скіфського часу.

Тематиці неспокійного ХХ ст., голодомору 1932—1933 рр., Другій світовій війні, післявоєнної відбудови краю приділено окремі експозиції музею.

Постійно оновлюється і поповнюється матеріалами експозиція залу сучасності — останнього залу музею.

Серед експонатів варто побачити:

  • ковану металеву скриню часів І. Мазепи і В. Кочубея
  • половецьку статую, виготовлена із рихлого крупнозернистого пісковику
  • сволок 1741 року
  • локомобіль
  • посмертну маску М. В. Гоголя

Багато стендiв присвячується М.В.Гоголю.

Також музей має художній відділ, який називається Картинна галерея ім. М. К. Башкирцевої.

Гармаш Дмитро Михайлович

 


  








Дмитро Михайлович Гармаш народився 25 грудня 1908 року на Черкащині. Після закінчення школи працював на комсомольській роботі в Диканському і Зіньківському районах, навчався в Харківському університеті журналістики. В 1933-1937рр - редактор районних газет в Близнюківському районі на Харківщині і в Білопільському районі на Сумщині. В 1938 році Д. М. Гармаша переводять першим секретарем Гадяцького райкому партії.

1 серпня 1938 року перший секретар Гадяцького райкому ВКП(б) Д. М. Гармаш був арештований Полтавським обласним управлінням НКВС і 17 жовтня 1939 року Постановою Особливої Наради при НКВС СРСР був притягнутий до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені кількома статтями Кримінального кодексу УРСР. Основна вина, сфабрикована слідством, була участь в антирадянській організації, куди його завербував начебто колишній секретар Білопільського райкому партії. А далі вже за обмовою деяких заарештованих неважко було приписати зв’язок з активним учасником право-троцькістської організації, що стала на шлях терору, і організацію Гармашем в Києві контрреволюційної групи, яку особисто готував для здійснення терористичних актів над керівниками партії та уряду. Не забули й про обласний рівень: у Полтавській області звинувачений організаційно зв’язався з чотирма активними учасниками контрреволюційної організації.

Та сам Гармаш тримався стійко і винним себе у антирадянській діяльності не визнав. Йому присудили п’ять років виправно-трудових таборів, де він 31 березня 1943 року за високі виробничі показники та відмінну поведінку в побуті був умовно-достроково звільнений з-під варти. Трудився на будівництві Красноярського афінажного заводу, чесною і сумлінною працею зробивши і свій внесок у перемогу в Великій Вітчизняній війні. Потім ще п’ять років працював по вільному найму на цьому ж 169-му заводі МВС майстром по експлуатації електромеханічного обладнання, начальником технічної служби підприємства

У 1949 році Д. М. Гармаш повернувся на Полтавщину. Влаштувався виконробом дільниці обласного «Сільелектро», потім обіймав керівні посади на Дібрівському конезаводі Миргородського району, обирався головою колгоспу ім. Калініна. І так майже 15 літ невтомної праці, енергійний, ініціативний, людяний і простий, немов і не було за плечима 10 років сталінських таборів і заслання. 27 квітня 1956 року Військовим трибуналом Київського військового округу справу у відношенні Гармаша Д. М. за відсутністю в його діях складу злочину в кримінальному порядку провадженням припинено, невинно засудженого повністю реабілітовано. Дмитро Михайлович відновлюється в партії і 1963 року переводиться в Диканьку.

Тут йому відразу ж довіряють відповідальну посаду голови районної планової комісії. З іменем Д. М. Гармаша пов’язано асфальтування вулиць і доріг, спорудження водопровідної мережі, газифікація, розбудова та благоустрій Диканьки і сіл району. У 1969 році його переводять на іншу роботу – директором харчкомбінату. І тут залишив він добру пам’ять будівництвом нових цехів та впровадженням передової технології, умілим керівництвом, чуйним ставленням до людей. В колективі харчовиків провели 64-річного ветерана на заслужений відпочинок.

Та не міг довго всидіти дома персональний пенсіонер республіканського значення – всього півтора року. І в грудні 1974 року він уже призначається методистом по музеях районного відділу культури. Музей у Диканьці був створений 1959 року з ініціативи педагогічного колективу Диканської середньої школи. Чимало зусиль і часу віддав його організації вчитель історії Т.А.Перцюк, чий труд на ниві історико-краєзнавчої та пошукової роботи відзначений орденом «Знак Пошани». Спочатку музей діяв на громадських засадах, 1967 року йому було присвоєно звання народного. Розміщалися експонати в школі, потім у Будинку культури, пізніше в невеликому новозбудованому приміщенні. Ось і задумав невгамовний ветеран звести новий, просторий будинок для музею, домогтися для нього статусу державного.

Невдовзі ошатна двоповерхова споруда прикрасила центр селища. Коштів на будівництво закладу культури не виділяли, тому зводився музей за проектною документацією інституту «Полтавагропроект», де головним інженером працював син Дмитра Михайловича Юрій, як колгоспна контора. Будівничий музею, незважаючи на солідний вік, проявив кипучу енергію, неабиякий організаторський талант і наполегливість, уміння працювати з людьми і досягати поставленої мети. Значну допомогу надав Київський райком партії м. Полтави, який очолював наш земляк Л. М. Вернигора, і Полтавський турбомеханічний завод – шефи Диканського району.

Багато сил і енергії віддав Д. М. Гармаш копітким пошукам музейних експонатів, науковим дослідженням історичних цінностей, створенню цікавих експозицій. Не раз виїздив до Києва з відповідними документами і в переддень свого 70-річного ювілею одержав із столиці радісну звістку – у грудні 1978 року Диканський історико-краєзнавчий музей став державним, а його будівничий – завідуючим музеєм.

А Дмитро Михайлович не заспокоюється на цьому. Він мріє створити в Диканьці ще й картинну галерею, відкрити землякам світ прекрасного у живописному мистецтві. Підшукав приміщення старої школи, збудованої ще у 1904 році Кочубеєм як реальне училище. Спочатку йому надали одну класну кімнату, потім звільнили перший поверх. Д. М. Гармаша підтримав уродженець Диканщини, відомий київський художник, кандидат мистецтвознавства Б.М.Піаніда, який теж був ініціатором створення Диканської картинної галереї і подарував їй багато своїх робіт. До нього приєдналися місцеві самодіяльні художники, чимало відомих професійних майстрів пензля.

Зібрані експонати вже не могли розміститися в тісних залах першого поверху, тож школа віддала і другий поверх. На честь 40-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні в цьому окремому приміщенні була відкрита нова експозиція картинної галереї, що стала відділом Диканського історико-краєзнавчого музею. В її організації значну допомогу надали наукові працівники Полтавського художнього музею. Тисячі відвідувачів щороку милувалися тут творами образотворчого, народного і декоративно-вжиткового мистецтва. Багато зробив завідуючий музеєм для вшанування імені славетної землячки М.К.Башкирцевої.

Людяний і простий, завжди спокійний, привітний і усміхнений, він завжди був другом і порадником, піклувався про людей, жив і працював для них, для народу. Це допомогло йому винести тяготи і важкі випробовування сталінських репресій, не зломитися і не озлобитися, вірити в справедливість і зберегти вірність своїм партійним ідеалам. З ним було приємно спілкуватися, до нього всі ставилися з великою повагою, всі, кого запалював і вражав своєю активністю і працелюбством, які зберіг до останніх днів такого довгого, тернистого і разом з тим світлого, відданого людям непересічного життя. Він походив із старовинного козацького роду довгожителів, чудово відсвяткував своє 95-ліття, обіцяв дожити до 100-річного ювілею. Не судилося…

Великий подвижник і ентузіаст Дмитро Михайлович Гармаш навічно залишив свій чистий слід і добре ім’я на диканській землі…

Бiля музею розташували маленький куточок вiдпочинку.


Як дістатися до точки: 
Адрес: пгт Диканька, ул. Ленина, 68. Тел. +38 (05351) 9-15-96 Работает: 9:00-17:00, выходной – понедельник
0
Ваш голос: Ні
Збір матеріалів

Повернутися до початку