Пам'ятні дошки В.М. Яремчуку і В.В. Лобановському, м. Київ

В м. Київ на Червонозірковому проспекті, 148, де знаходиться економіко-правовий технікум і загальноосвітня школа № 139, встановлені дві пам'ятні дошки - В.М. Яремчуку і В.В. Лобановському.

Василь Максимович Яремчук - учасник партизанської боротьби в період Великої Вітчизняної війни, командир партизанського загону ім. Кармелюка, Герой Радянського Союзу.
Народився 13 лютого 1910 р. в селі Гулівці Подільської губернії, в сілянській родині. Працював в сільському господарстві. В серпні 1930 р. за путівкою комсомолу поїхав в Донбас, де працював кріпильником на шахті. Навчався в Харківському педагогічному інституті. В 1932 р. вступив до ВКП(б).
В 1935-1937 рр. служив в лавах Червоної Армії. Після демобілізації до 1941 р. працював вчителем в Новоіванівській середній школі Лозовського р-ну Харківської обл.
З початком Великої Вітчизняної війни за рішенням Лозовського райкому КП(б)У був відправлений на курси підривників, а в серпні 1941 р. - в партизанський загін ім. Г.І. Котовського, де очолив підривну групу. Діючи на ділянках залазниці Львів - Брянськ, Гомель - Брянськ з жовтня 1941 по грудень 1942 р. пустив з рейок 12 залізничних ешелонів з бойовою технікою і живою силою ворога, підірвав 12 залізничних мостів. 5 грудня група партизанів під його головуванням підірвала Шалигінський цукровий завод. В грудні 1942 р. був поранений, перебував на лікуванні.
Указом Президіумі Верховної Ради СРСР від 7 березня 1943 р. за бойові заслуги перед Батьківщиною в справі організації партизанського руху в Україні Яремчуку Василю Максимовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».
В травні 1943 р. в складі групи з 12 чоловік був висаджений в тил ворога в Житомирській обл., де організовував диверсії на ділянках залізниці Сарни - Коростень, Сарни - Лунівець. На початку 1944 р. його група була претворена в партизанський загін ім. Кармалюка, який Яремчук і вочолив. Загін активно діяв в північних районах Рівенської обл. і в лютому 1944 р. з'єднався з частинами Червоної Армії.
В травні 1944 р. загін В.М. Яремчука знов був десантований в тил ворога в Польші, де активно діяв ділянках залізниці Жешув - Перемишль, Пшевурек - Развадов. З травня 1943 р. по серпень 1944 р. (за період до з'єднання з Червоною Армією) загін пустив з рейок 68 залізничних ешелонів з бойовою технікою і живою силою ворога. Було знищено і поранено понад 3500 солдатів і офіцерів супротивника.
Після Великої Вітчизняної війни в 1948 р. В.М. Яремчук закінчив Вищу партійну школу при ЦК КП(б)У і перебував на педагогичній і господарській роботі. Працював директором средньої школи № 139 в Києві. В 1970 р. вийшов на пенсію.
Помер 27 квітня 1991 р. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
Джерело.

Валерій Васильович Лобановський - радянський футболіст, видатний тренер з футболу. Багаторічний наставник київського «Динамо», на чолі якого двічи виграв Кубок володарів кубків. Тричі був наставником збірної СРСР, з якою став віце-чемпіоном Європи 1988 р. Головний тренер сбіронї України з футболу в 2000-2001 рр.
Майстер спорту СРСР (1960). Заслужений тренер СРСР (1975). Кавалер радянських орденів «Знак Пошани» (1971) і Трудового Червоного Прапору (1987). Кавалер ордена України «За заслуги» ІІ ступеня. Герой України (2002, посмертно). Кавалер Рубінового ордеуа УЄФА «За заслуги» (2002).
Один з кращіх тренерів в історії футбола, входить до списку 50 кращіх тренерів за останні 50 років (1959-2009) за версією World Soccer, а також до списку кращіх тренерів післявоєнного периоду за версєю The Times. Занйняв 7-й рядок в списку кращіх тренерів в історії футбола за версією World Soccer і 8-й - за версією ESPNFC.
Народився 6 січня 1939 р. в Києві. Батько працював на мельзаводі, мати - домогосподарка.
В 1946-1956 рр. навчався в київській школі № 39 (нині № 129), яка зараз носит його ім'я. Закінчив школу з срібною медаллю і вступив до Київсвкого політехнічного інституту, де з частими перервами вчився до 1964 р., написав після цього прохання про відрахування з вишу. Вищу освіту отримав в Одеському політехнічному інституті.
Вмхованець футбольної школы № 1 (1952 р. випуск) і футбольної школи молоді (ФШМ) в Києві (1955 р. выпуск). Перший тренер - Микола Чайка.
В.В. Лобановський потрапив в «Динамо» (Київ) в 1955 р., коли в команду набирали корінних киян. Після гры за дублерів 29 травня 1959р. дебютував в чемпіонаті Радянського Союзу  в матчі з ЦСК МО.
З сезону 1960 р. став повноцінним футболістом основного складу. В тому ж році В.В. Лобановський став кращім бомбардиром клубу, забивши 13 голів.
Всього як гравець В.В. Лобановський провів в вищій лізі 253 матча і забив 71 гол (в київському «Динамо» - 144 матчі і 42 голи, в одеському «Чорноморці» - 59 і 15, в донецькому «Шахтарі» - 50 і 14).
Через рік після закінчення ігрової кар'єри Лобановський став тренером дніпропетровського «Дніпра», а потім перейшов в свій колишній клуб «Динамо» Київ, в якому, починаючи з 1974 р. був тренером 17 років. Під його керівництвом києвське «Динамо» 8 разів ставало чемпіоном СРСР і 6 разів володарем Кубку СРСР. Двічи (1975 і 1986) клуб винравав європейський Кубок Кубків, а також в 1975 європейський Суперкубок.
7 травня 2002 р. у В.В. Лобановського на матчі в Запоріжжя стався важкий інсульт. Його доправили до лікарні, але на третій день стався повторний інсульт - 13 травня 2002 р. В.В. Лобановський помер.
Джерело.