Народний краєзнавчий музей села Спаське

Зображення користувача butilkavodi.
  • Теги:
    • Мемориальная доска,
    • Пушка,
    • Інфраструктура,
    • Музей,
    • Пам'ятники

Оцінка: +16 / 4 учасники / 3 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаДніпропетровська областьСпаське
Опис

Народний краєзнавчий музей села Спаське


Народний краєзнавчий музей села Спаське є справою всього життя вчителя-історика Опанаса Миколайовича Матвієнко. Спасівці досьогодні дивуються, як приїзджий вчитель не тільки полюбил село, яке стало рідним для нього і його п'ятьох дітей, але й зумів відкрити очі односельців на їх малу батьківщину.


Євдокия Козинець. Взагалі, термін «керувати» непритаманний для Євдокиї Олексіївни, як і для незмінного директора школи, заслуженого вчителя України Світлани Горі. Обидві жінки живуть працею. А місцеві школяри тут не гісті, а екскурсоводи. Зараз майбутні випускники готуються до іспитів, відтак відвідувачам музея про історію села і його відомих мешканців, серед яких поважні люди, удостоєні вищіх державних нагород, розповідають учні 8-9 класів. Наприклад, дуже зворушливо про життєвий шлях свого діда, Героя Соціалістичної Праці, механізатора Олексія Пилиповича Тарана розповідає Анатолій Таран. Онуки директора музея Євдокиї Козинець Ярослав і Владислав Говорухи пригадують про двох братів Козинцях - старшого Якова і молодшого Павла, загиблих на війні. Павло бів вбитий при форсуванні ріки Тиса в Угорщині. За геройські подвиги йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Односельці свято бережуть пам'ять про своїх захисників, що загинули в роки війни. В залі бойової слави є унікальний експонат. Це солдатський казанок з надряпаним на ньому написом «Воля - це найдорожче надбання людини! Я прагнув отримати її цілих сім років. Так! Закінчена військова служба. 18-го (далі нерозбірливо) червня (або липня 1946». І таких дивних експонатів в музеї багато. Були часи, когли Опанаса Миколайовича вважали диваком, тому що він постійно ходив від будинка до будинка і впрошував у мешканців села старі речі, занотовував спомини. Багато хто посміхався: кому потрібні ці старі лохміття (це про старовинні вишиванки) і потьмянілі рушники, або ткацький верстат, поїдений шашлем? Учням і колегам вчитель запам'ятався з майже завжди кишенями сторчма, в яких були якісь нотатки або дрібні експонати. Ентузіазм Опанаса Миколайовича потихеньку охопив і його земляків. І коли в селі збудували нову школу, в старому приміщенні обладнали музей. В народному музеї є п'ять зал, що заповнені не тільки експонатами, світлинами, ілюструючими історію Спаського у всі періоди (перші згадки про козацьке село датовані 1650 р.), але і картинами художників Дніпропетровщини, копіями художніх полотен видатних майстрів. З часом керувати музеєм стала учениця Опанаса Миколайовича. Окрема сторінка експозиції розповідає про Голодомор.
Велика Вітчизняна війна забрала життя 700 мешканців Спаського, а від голоду в селі померло вдвічи більше. Щодня гинуло 25-30 людей, більшість з яких - діти. Тому щороку перед Днем Перемоги і в листопаді в пам'ять про жертви Голодомору запалюють поминальні свічки майже в кожному будинку.
Такий він, Народний краєзнавчий музей села Спаське.

Козинець Петро Дмитрович 
15.08.1910 - 11.11.1944
Герой Радянського Союзу


Козинець Петро Дмитрович – командир орудія 125-го стрілецького полку 6-ї стрілецької дивізії 53-ї армії 2-го Українського фронту, сержант.
Народився 2 (15) серпня 1910 р. в селі Спаське Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл. Українец. Закунчив початкову школу. Був колгоспником-активістом, сількором.
В Червоній Армії с вересня 1943 р., с того ж часу – на фронті. Воював в складі 1-ї гвардійської армії на Південно-Захадному і в складі 53-ї армії на 2-му Українському фронтах. Брав участь у визволенні України, Румунії, Угорщини.
Командир орудія 125-го стрілецького полку 6-ї стрілецької дивізії 53-ї армії 2-го Українського фронту сержант Козинець при форсуванні ріки Тиса східніше Будапешта 7 листопада 1944 р. викатив свою 45-міліметрову гармату до самого берега і, стріляючи прямою наводкою, придушив орудіе і три кулеметні точки супротивника в районі села Кішкьоре на правому березі ріки. Зробивши пліт, під вогнем супротивника переплив на протилежний беріг і в бою за утримання плацдарму знищив два кулемети з розрахунками.
11 листопада, відбиваючи контрнаступ супротивника біля залізничної станції Тарнасентміклош, вміло маневрував вогнем орудія фронтом, придушив вогонь двох точок, знищив бронетранспортер і кілька десятків солдатів і офіцерів ворога. В цьому бою загинув.
Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 р. за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, сержанту Козанцю Петру Дмитровичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни 2-го ступеня, медаллю.
Похований в населеному пункті Тарнасентміклош (Угорщина).
Іменем П.Д. Козинця названа вулиця в селі Спаське, на будівля школы (первинно) встановлена меморіальна дошка. В військово-історичному музї артилерії, інженерних військ і військ зв'язку в Санкт-Петербурзі встановлено орудіе № А 273944 і викарбовано напис: «З цим орудієм Герой Радянського Союзу сержант Петро Козинець пройшов з боями від Сіверського Дінця до Карпат, знищив понад 500 німецьких солдат і офіцерів, підбив 15 автівок, 4 самоходні артилерійскі орудія «Фердинанд», придушив сотні вогневих точок супротивника».
Джерело.

Звіти
Зображення користувача butilkavodi.
1 Фото
butilkavodi
Зображення користувача Атей.
1 Фото
Атей
Зображення користувача Vikont.
1 Фото
Vikont
Зображення користувача prokhozhijj.
2 Фото
prokhozhijj
0
Ваш голос: Ні
Збір матеріалів

Повернутися до початку