Меморіальний музей Гната Хоткевича у с. Високом

Зображення користувача dombrovskii_a.
  • Теги:
    • Архітектурні споруди,
    • Будинок,
    • Видатні особистості,
    • Інфраструктура,
    • Музей

Оцінка: +18 / 4 учасники / 1 рекомендація / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаХарківська областьВисокий
Опис

Меморіальний музей Гната Хоткевича у с. Високом

  источник фото


Справа створення музею у батьківському домі супроводжувала Галину Гнатівну все життя. Мрія про це, очевидно передалася їх від матері Платоніди Хоткевич, яка ще в 1940-х роках мріяла про створення музею свого чоловіка. Так, у одному із листів до Харківського обласного комітету з охорони пам’ятників літератури й культури у 1940 році вона писала:

«Виходячи з того, як серйозно стоїть питання про архів Хоткевича, визначається і майбутнє мого будинку. За всіляких умов, безумовно в недалекому майбутньому, будинок буде передано комітету і в ньому буде (…) філіал Літературного музею…».

Випереджаючи свій час Платоніда Хоткевич бачила такий музей «живим», де поряд з експозиційною музейною провадилася б і широка творча й виховна гурткова робота з молоддю й дітьми.

Історична довідка: 1929 року Гнат Хоткевич отримує від видавництва „РУХ” гонорар за видання своїх творів і здійснює давню мрію про власний будинок. Цьому сприяла також нагода – родичі померлого колишнього директора Харківської чоловічої гімназії №3 Івана Голубниченка продавали його недобудований будинок у с. Високому за доступною ціною. Переселившись із родиною до придбаної садиби, Гнат Хоткевич прожив у ній останні дев’ять років свого життя. У цьому домі разом із дружиною – Платонідою Володимирівною Хоткевич і матір’ю Ольгою Василівною Гнат Мартинович виховував своїх дітей – Володимира, Галину і Богдана. Тут він створює тетралогії про Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького, пише всесвітньовідомі музичні твори, працює над новими частинами підручника гри на бандурі, вдосконаленням цього народного інструменту й розробляє високомистецьку «харківську» школу бандурного виконавства. У 1930- роках садиба Гната Хоткевича була одним із неформальних культурних центрів Слобідщини. За спогадами сучасників, незважаючи на пильний нагляд НКВС до Гната Хоткевич з усіх кінців тодішньої Радянської України приїздили музиканти, літератори, науковці. В своїй садибі Гнат Хоткевич навчав «харківської» школи гри на бандурі учасників Полтавської капели бандуристів і студентів з Музично-драматичного інституту. В рідних стінах свого дому на світанку 23 лютого 1938 року Гнат Хоткевич був арештований оперуповноваженими НКВС.

Первісний об’єм будівлі включав робочий кабінет Гната Хоткевича, спальню, кімнату старшого сина – Володимира Хоткевича, дитячу кімнату молодших дітей Галини і Богдана, кімнату матері, спальню, вітальню, кухню-їдальню, відкриту дерев’яну веранду, що була звернена в сад, підсобні приміщення. Будинок займав центральне положення на земляній ділянці в оточенні плодового саду, огороду, квітників.

Ситуація, в яку потрапила Галина Хоткевич, коли після довгої розлуки приїхала до Харкова у 1988 році була не дуже оптимістичною. З одного боку, харківська громада тепло і сердечно вітала п. Галину на батьківщині. Тоді, в актовій залі Харківського міського лекторію Галина Гнатівна вперше виступила перед зібранням земляків з оповіддю своїх омріяних планів про відкриття в колишній cадибі Хоткевичів, що в селищі Високому, музею. Говорила вона й про необхідність дослідження і популяризації творчої спадщини свого батька, яка є недостатньо вивченою і здебільшого замочувана радянською системою. У відповідь лилося багато гарних і зворушливих слів, були оплески переповненої зали й навіть екзальтовані вигуки… А на виході з зібрання - фальшива приязнь байдужих функціонерів, які міцно отаборилися в державних і муніципальних управліннях…

З іншого боку – це здавалось би безнадійна ситуація з самою батьківською хатою, нинішні мешканці якої упереджено ставилися до ідеї створення в домі музею. Як Коли Галина Гнатівна вперше після десятків років відсутності зайшла до рідної «височанської» садиби – все було невпізнаним. Будинок було перебудовано, змінене внутрішнє планування кімнат, інтер’єри приміщень змінено зовнішній ландшафт садиби й викорчувано садок. Була знищена створена руками Гната Хоткевича веранда з терасою, що були окрасою садиби й гордістю всієї родини. Окрім того, загальна площа садиби була зменшена за рахунок землі, що відійшла до сусідніх землеволодінь та нових збудованих господарських будівель. Як виявилося в садибі тепер офіційно проживало чотири родини. Деякі сім’ї вселилися сюди одразу після Другої світової війни – тоді сільська адміністрація всім говорила про те, що будинок належав «контрреволюціонеру і німецькому шпигуну» Гнату Хоткевичу та «фашистським запроданцям» - його дружині і дітям. Радянська влада заздалегідь подбала про те, щоби будинок, який у часи Другої світової війни вимушено залишила дружина Гната Хоткевича Платоніда разом з дітьми – Галиною і Богданом, ніколи не повернувся до власників і їх нащадків. Дивно, але через багато десятиліть більшість жителів були твердо переконані в справедливості радянського судочинства до родини Хоткевичів. Проте це не завадило їхнім меркантильним і непорядним до Галини Хоткевич планам. Коли новітні жителі хоткевичевого будинку дізналися, що донька Хоткевича хоче створити музей, одразу почали хитрувати і прописувати у своїх квартирах щобільше родичів. Таким чином за короткий термін на відносно невеликій площі Хоткевичевого будинку невдовзі вже числилося десятки людей. Замість того, щоб образитися, п. Галина, ґрунтовно, як справжня господиня будинку, а не гостя взялася до справи організації музею. Здавалось, що кожна невдача не тільки не розчаровує Галину Гнатівну, але й додає сили, робить витривалішою та мудрішою. І разом з тим – легка вдача п. Галини будь-яку суперечку могла переводила нанівець, вселяючи всім оптимізм і віру в перемогу над обставинами.

В добру годину допомагати п. Галині Хоткевич взялося коло дієвих і енергійних харків’ян, серед яких – громадський діяч Петро Черемський, відомий літератор і поет Анатолій Перерва, професор медицини Микола Голобородько, краєзнавець і визначний науковець Юрій Ранюк, очільник Харківського фонду культури, поет Віктор Бойко та багато інших. За кілька років копіткої роботи Галині Гнатівні разом з колом однодумців-харків’ян на чолі з Петром Черемським вдалося зібрати кошти й незважаючи на чиновницький спротив викупити кілька кімнат й добитися створення на їхній основі меморіального музею Гната Хоткевича.

Перейнявшись долею музею, багато матеріальних зусиль для його становлення доклав Ярослав Петрович Ющенко. Так, завдяки меценатству п. Ярослава було викуплено у колишніх господарів найцінніші для меморіального музею кімнати – ті, де у 1930-х роках розташовувався кабінет Гната Мартиновича й дитяча кімната Галини і Богдана Хоткевичів.

У 1995 році в будинку, де жив Гнат Хоткевич офіційно відкрито меморіальну кімнату-музей визначного діяча української культури. Одночасно всю територію садиби Хоткевичів було включено до державного реєстру пам’яток історії й культури України. З 2005 року кімната-музей Г. Хоткевича стає філією Харківського літературного музею. Поступово починає втілюватися давня мрія Платоніди і Галини Хоткевич - при музеї започатковано творчі студії й гуртки для дітей та юнацтва. На території садиби Гната Хоткевича починають проводитися різноманітні заходи просвітницького характеру, конференції, концерти.

Співробітниками музею та ініціативною громадськістю ведеться активна робота щодо повернення садибі Гната Хоткевича первісного вигляду. Ставлячи собі за мету утворення на території садиби Хоткевича у майбутньому повноцінного культурного центру, до реконструкторської роботи були залучені проектно-архітектурні служби, які створили цікавий інженерний проект майбутнього центру. Так у 1996 році проектною групою Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури під керівництвом проф. Н.С. Болотських було здійснене ретельне обстеження технічного стану садиби Гната Хоткевича у с. Високому і розроблено проект її комплексної реконструкції. Згідно з цим проектом передбачається, зокрема, поновлення садибного будинку до вигляду 1926 року зі збереженням меморіальних приміщень й відтворенням втрачених фрагментів будівлі, упорядкуванням прилеглої території на основі первісного планування й ландшафту.

источник

Звіти
Зображення користувача butilkavodi.
1 Фото
butilkavodi
Зображення користувача Tan-Tol.
4 Фото
Tan-Tol
Зображення користувача Miihaiil.
4 Фото
Miihaiil
Зображення користувача master89.
2 Фото
master89
0
Ваш голос: Ні
Збір матеріалів

Повернутися до початку