Пам'ятні дошки на будівлі Кременецького краєзнавчого музея

Зображення користувача butilkavodi.
  • Теги:
    • Мемориальная доска,
    • Пам'ятники

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаТернопільська областьКременець
Опис

В будівлі краєзнавчого музея по вул. Тараса Шевченка, 90 раніше містилась Волинська духовна семінарія, яка була переведена в м. Кременець в квітні 1836 р. з м. Ганнополя Острожського повіту. Це була одна з найбільших семінарій за кількістю вихованців. В ній навчалось близько 600 учнів. Штат вихователів і викладачів сскладав 24 людини. З 1836 р. вона була розміщена в будинках колишнього польського ліцея, який був закритий за участь в польському повстанні і викуплений у графа Чацького духовно-навчальним відомством за 200000 царських рублів асигнаціями. В 1855 р. в семінарії відкрито месіонерський відділ.
Восени 1902 р. семінарія була переведена в м. Житомир.
В 1919 р. Волинська духовная семінарія була повернута в м. Кременець (Польща), її організацією зайнявся єпископ Кременецький Діонисій (Валединський).
В 1939 р., після розділу Польщі між СРСР і гітлерівською Германією, семінарія була закрита.
Джерело.

Серед учнів духовної семінарії було багато талановитих людей, які згодом стали відомими суспільно-політичними діячами. Трьом з них на будівлі музея встановлено пам'ятні дошки. 

Юрій Пундик (прізвисько «Миколин») – теоретик українського націоналізму.
Народився в 1918 р. Навчався в Волинській духовній семінарії (м. Кременець Терніпольської обл.).
Входив до так званої фракції «мельківців». Його діяльність була орієнтована на боротьбу проти СРСР. Автор книги «Український націоналізм», яка видана за кордоном.
Помер у 1973 р. в еміграції.


 Штуль Олег Данилович (прізвиська "Жданович" і "Шуляк") – український політичний і військовий діяч.
Народився 1 липня 1917 р. в селі Лопатичі Овруцького повіту (тепер Олівський район) на Житомирщині в родині священника.
Закінчив кременецьку духовну семінарію, навчався в Варшавському університеті. В студенські роки був активістом Української студенської спвльноти, вступил до ОУН.
В 1930-ті рр. переїхав в Прагу, працював в культурній референтурі ОУН.
Під час Другої світової війни був членом походних груп ОУН. В окупованому нацистами Києві співпрацював з газетою «Українське слово».
Брав активну участь в створенні партизанських загонів на Волині, був представником Голови ОУН А.О. Мельника при штабі УПА «Полісська Січ». В кінці 1943 р. потрапив в полон до гітлерівців, перебував в концтаборі Заксенгаузен.
Після війни провадив активну націоналістичну діяльність: їздив по репатриаційним таборам, допомогаючи українським військовополоненим і біжанцям, писав статті, займався організаційною роботою.
Після смерті А.О. Мельника в 1964 р. виконував обов'язки Голови ОУН.
Помер 4 листопада 1977 р. в Торонто. Похований на кладовищі Баунд-Брук в США.
Джерело.

 

Михайло Петрович Кобрин - відомий православний богослов, церковний і суспільний діяч, знавець давніх мов, перекладач Священного Писання і богослужебних текстів на українську мову.
М.П. Кобрин народився 21 жовтня (2 листопада) 1871 р. в Красноставському повіті Люблинського воїводства в родині малоземельного селянина.
Після закінчення початкової школи середню освіту набув в Холмській духовній семінарії, а в 1893 р. вступив до Московської духовної академії, яку закінчив в 1897 р. з ступенем магістранта.
Повернувшись на батьківщину, М.П. Кобрин в 1897 р. одружився на Олександрі Калистівні Герштанській. В їх родині народилось семеро дітей. Після дворічного очікування Михайло Кобрин отримав посаду викладача Холмської духовної семінарії. На цій посаді він працював до евакуації в Москву в 1915 р. у зв'язку з початком Першої світової війни.
В 1907 р. було створено «Народно-просвітницьке товариство Холмської Руси», головою якого обрали М.П.Кобрина. Метою товариства була просвіта сільського населення на російській, українській і польській мовах.
В 1922 р. М.П. Кобрин з родиною переїздить в Кременець для продовження викладацької діяльності в Кременецькій духовній семінарії, де він працював до виходу на пенсію в 1931 р.
В 1934 р., вже на пенсії, М.П. Кобрин на прохання української громадськості знов повертається до викладання, тепер вже в якості директора української гімназії Кременця, яка в 1938 р. закрита польською владою.
В 1939 р. на початку Другої світової війни М.П. Кобрин як нелояльний громадянин Польської держави інтернований в польський концтабір Бєрьоза-Картузська разом з великою групою духовенства.
Миттєвий розгром польської армії військами Третього рейха, змусив наглядачів Бєрьози-Картузської тікати, а арештанти розбіглись по домівкам.
В 1943 р. Кобрин переїхав до Львова до своїх дітей, де продовжквав займатись науковою працею.
Помер М.П. Кобрин 17 квітня 1956 р. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Джерело.

0
Ваш голос: Ні

Повернутися до початку