Меморiальна дошка на честь корифея українського театру I.О. Мар'яненка у м. Харковi

Зображення користувача Tan-Tol.
  • Теги:
    • Мемориальная доска,
    • Видатні особистості,
    • Пам'ятники

Оцінка: +10 / 2 учасники / 1 рекомендація / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаХарківська областьХарків (місто)
Опис

Джерело

Меморiальна дошка на честь корифея українського театру народного артиста СРСР Iвана Олександровича Мар'яненка встановлена на будинку № 19 по вулицi Гiршмана у Харковi. В цьому будинку він жив.

 

Стаття Олени Грицайової, зберігача фондів меморіального музею М.Л.Кропивницького

Іван Мар'яненко (1878-1962) — наймолодший із плеяди корифеїв української сцени.

  
Джерело

   Першими сценічними кроками і творчим шляхом Іван Олександрович завдячував дбайливому дядькові та вчителеві Марку Кропивницькому. Його заповіти стали дороговказом на все життя: не шукати вигоди, а думати про мистецтво, не заспокоюватися на досягнутому, любити театр, а не себе у театрі, віддано і чесно служити народові.

   Блискучий сценічний талант Мар'яненка вражав життєвою правдою, оживляв літературних героїв. Яскраво зіграні ролі Миколи в «Наталці Полтавці» Котляревського, Дон Жуана в «Камінному господарі» Лесі Українки, Фелікса Гранде в «Євгенії Гранде» Бальзака, Феногена в «Хазяїні» Карпенка-Карого, Гонти в «Гайдамаках» Шевченка та інші стали акторськими шедеврами. У галереї образів, які створив майстер, життя постає у повноті ідей і почуттів.

   Джерело

Іван Мар’яненко, уродженець нашого краю, народився 9 червня 1878 року на хуторі Сочеванові, що навпроти села Мар’янівки, звідки і походить його сценічний псевдонім, який був запропонований М.Кропивницьким.
   Батько Івана заглядав до чарки, через що злидні не полишали родину Петлішенків. Сварки між батьками гнітили хлопця. "Коли я пригадую своє дитинство, — пише у спогадах Іван Олександрович, — у моїй пам’яті завжди постає образ страдниці-матері”. Вона була добра, ніжна та роботяща жінка. Мати і син любили і підтримували одне одного. Коли вона хворіла, Іван доглядав менших братів і сестру, виконував хатню роботу. Був готовий полегшити життя матері, принести їй хоч невеличку радість.
   Скільки не працювали батьки, злидні не полишали хати, а коли наставала безвихідь, батько звертався за допомогою до зведеного брата — Марка Кропивницького, який не раз виручав сім’ю Петлішенків із скрути.
   Саме завдячуючи дядькові Іван закінчив Куп’янську повітову школу, а у 1893 році на запрошення Марка Лукича родина переїхала на хутір Затишок, що під Харковом. Тут вперше й побачив Іван видатного актора у ролі Карася із «Запорожця за Дунаєм». Справжній театр, вистава, гра акторів справили на юнака величезне враження. У 1895 році похвальним листом закінчує повітову школу. На питання батька: "Ким же ти тепер хочеш бути?" хлопець із впевненістю відповів: "Актором!”. Так і вирішилась доля сільського хлопця.
   Для молодого актора Кропивницький став справжнім наставником. Його поради допомагали впевнитися у правильності обраного шляху.
   Протягом шістдесятитрирічного життя у мистецтві Іван Олександрович створив понад триста сценічних образів різного жанру і характеру. Цей колосальний творчий доробок — результат величезної праці.
   У своїх книгах «Минуле українського театру» та «Сцена, актори, ролі» Мар’яненко докладно розкриває метод і процес творення образів його вчителями — М.Садовським, П.Саксаганським, М.Заньковецькою, Є.Зарницькою, Ю.Шостаківською та іншими.
   У фондах Кіровоградського обласного краєзнавчого музею та в його відділі — меморіальному музеї Кропивницького зберігаються унікальні матеріали, що розповідають про життя і творчість народного артиста Радянського Союзу І.Мар’яненка. Насамперед це оригінальні фотографії, які є свідками подій того часу. Ті, що відносяться до раннього періоду творчості митця, особливо цікаві й рідкісні.
   Гастролюючи з труппою О.Суслова у Москві та Петербурзі, Іван удосконалював свою майстерність. Так у 1899 році з’явилася фотографія І. Мар’яненка з вистави «Мазепа» Ю.Словацького у театральному костюмі. Пізніше, у 1901 році, було зроблено фото у Петербурзі в фотоательє Негуса Абисінського під час гастролей молодого артиста у складі трупи антрепренера О.Суслова фотографом двору його імператорської величності.

     Джерело

   У царській Росії наприкінці XIX - поч. XX ст. були випущені листівки під назвою «Малоросійські типи». Серед них є фото М.Кропивницького, М.Заньковецької, П.Саксаганського та інших, що свідчать про їхню велику популярність. На початку XX ст. з’являються такі ж листівки із фото І.Мар’яненка, серед них — сцена з вистави «Лиха іскра поле спалить і сама щезне» І.Карпенка-Карого (І.Мар’яненко — Юліан), фото І.Мар’яненка — портрет.
   З 1917 року актор вів педагогічну роботу. З 1946-го він — професор кафедри акторської майстерності у Харківському інституті театрального мистецтва. У фондах зберігаються матеріали, що стосуються цього періоду життя Івана Олександровича. На одній із фотографій (в оточенні учнів) зроблено напис: "Дорогому Івану Олександровичу на згадку про «Дванадцяту ніч» і ваших вихованців — студентів Харківського театрального інституту 1953—1957рр.». Лист, адресований акторові його учнем Олійником Миколою Федоровичем, написано з повагою і вдячністю до свого вчителя: "Все своє життя Ви віддали на вівтар українського театру, багато незабутніх образів Ви створили, які увійшли в історію українського драматичного театру, багато молодих акторів Ви виховали для української сцени, які з гордістю пронесуть Ваше велике ім’я по всіх сценах Радянської України.”.
   Іван Олександрович відкрив талант і дав путівку в сценічне життя Наталії Ужвій — народній артистці Радянського Союзу. Режисер - березілець Б.Тягно казав: "Я його вважаю одним з моїх перших учителів реалізму на театрі."
   Без перебільшення можна сказати, що в Івана Олександровича вчилися майстерності актори і режисери не одного покоління. Варто згадати і нашого земляка Івана Кравцова — народного артиста України, який віддав 50 років Кіровоградському театру ім. Кропивницького.
   У фондах Кіровоградського обласного краєзнавчого музею зберігаються також вітальні адреси від колективу Харківського державного театру музкомедії, який називав його «Наш прекрасний учитель!», Харківського театру мініатюр і держестради, Московського театру сатири.
   Свідченням пошани та любові до майстра є роботи художників Харкова — дарунок актору: Л.Льготака «Українська хата», 1945 p., автолітографії В.Аверіна, «Пушкін за роботою в архівах», 1937 p., «Шевченко читає свої твори Чернишевському, Добролюбову, Некрасову, Курочкіну і Михайлову», 1939 р., Н.Соболя «Східні мотиви», 1945 р. (акварель), Г.Бондаренка «Харків», 1944 р. (графіка), С.Беседіна «Портрет Т.Шевченка», 1945 р. Всього налічується тридцять оригінальних художніх робіт з автографами авторів. Музейне зібрання про І.Мар’яненка налічує понад сто одиниць, що є свідками життєвого і творчого шляху нашого видатного земляка.
Все, що митець робив, робив самовіддано і грунтовно. Всюди, де він бував — на репетиціях, з друзями, у гурті студентів, серед глядачів — приносив запал енергії та молодості.

У 1933-1935 роках Мар'яненко позував скульптору Матвію Манізеру для фігури пов'язаного козака багатофігурної композиції пам'ятника Тарасу Шевченку в Харкові.

Помер Іван Мар’яненко у Харкові 4 листопада 1962 року. Похований у Харкові на 2-му кладовищі.

 

Звіти
Зображення користувача butilkavodi.
1 Фото
butilkavodi
Зображення користувача vv.
1 Фото
vv
0
Ваш голос: Ні
Збір матеріалів

Повернутися до початку