Секрет безсмертя. Скринька

Зображення користувача kyzmaster.
  • Атрибуты:
    • Экстремальный ,
    • Атрибуты кеша
  • Состояние:
    • Діючий
  • Тип ларца:
    • Проста скринька

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаХерсонська областьНова Маячка
Опис

Бажаємо й Вам знайти свій Секрет безсмертя. В скринці знаходяться: карта Херсона, CD "Бездна", мушля рапана та монети різних краін- Турції, Німетчини, Румунії, Польщі та СРСР.  Cкриньку охороняє "Кам"яний Бакс" Побажання- монети міняйте на монети, "Кам"яного Бакса" не забирати. Бажаємо успіху!

Kyzmaster, Нежинський, Zелений, Змій та Пашко.

Життя Івана Половця - Сірка овіяне легендами і сповнене карколомних пригод.

Він народився незвичайною дитиною, з особливим даром характерництва, що допоміг йому здобути багато перемог, і передусім - над собою.

Ще дитиною, разом зі своїм вовченям Сірим, втік з дому на Хортицю, самостійно здолавши дев’ять порогів, де вирує страшна вода і стугонить важке каміння.

Там його запримітив гетьман Михайло Дорошенко, і направив на навчання до бійців-ветеранів.

Сім років, як швидкоплинні хвилі ріки, збігли відтоді, як Іван став на службу до характерників. Сім років як один день прожив поміж тими, хто переповідав йому свою непросту науку. Сім літ йшов до пізнання самого себе.

День за днем, переймаючи знання сивочолих характерників, юнак відкривав для себе незнані таємниці буття. Полегкості ні в чому не було. Важкі випробування змінювалися ще важчими. Його навчали ловити тінь — «відкривай у собі приховану швидкість», вчили однаково вправно керувати і лівою рукою, «бо ж ворог не вибирає сторони нападу», наказували рухатися босоніж по гострому камінню — «хто вловлює ритм руху, той ні разу не пораниться», давали поради, як втихомирювати небесні стихії та скеровувати силу блискавиці — «небесний вогонь може бути помічним, якщо ти впокориш його», будили серед ночі до пластунських вправ — «ніч має слугувати тобі у всьому». Вчили характерники й незвіданих простими смертними знань. Завдяки їм  він відкрив таємниці цілющих трав. Відтепер міг лікувати найважчі рани та страшні хвороби. Розумів мову птахів і тварин. Умів переходити простір і час. Стрімкіше вітру сягав височини неба.

Коли багато було відкрито і пройдено, прийшло й те, до чого готували хлопця з найперших днів. Перші іспити крижаною водою та вбивчою спекою він пройшов. Але під час випробування він ненавмисно вбив свого вовченя Сірого. Івана заледве було врятовано від смерті.

Відколи він закопав у лісі свого вовка, за ним ходили назирці, боячись, щоб, бува, чого не зробив із собою. Всі гуртом заледве перемогли в ньому смерть.

Останнє випробування здавалося зовсім неможливим. Третій іспит характерництва лякав багатьох. Ті, що здавалися зовні міцними, поступалися перед цією найважчою «пробою на виживання». Пройти науку бажали сотні, проходили одиниці.

Посеред Олешківської пустелі таїться секрет безсмертя. За місяць мусиш відшукати його. Мусиш забути про голод і спрагу. Мусиш забути цілком, що ти людина. Щоб вижити, стань частиною всього сущого.

  Про цю пустелю ходили страшні перемовини — тривала літня спека вбивала там увесь живий цвіт, в гарячому піску лишень подекуди стирчало кволе зело, спалене на цурку. «Олешки — пряма дорога в пекло», — так говорилося поміж козацтвом. Без ковтка води у пустелі не вижити.

— Отам, посеред гарячого піску, є великий скарб. Знайдеш його — житимеш довго і славно, хлопче.

* * *

Сьомий день блукав Іван Половець пустелею. Від безводдя перед очима поставало марево.  Геть виснажений, уже заледве брів пісками, з останніх сил переборюючи сонячне сяйво і знемагаючи у цій протидії.

Спека перемагала його. Вона випалювала геть до крихти надію на порятунок. Блукаючи тиждень пісками, без крихти хліба і без рісочки води у роті, він поволі згасав під спекотним сонцем.

У полудневий час, коли вже геть зморений упав на гаряче простирадло розімлілої до знемоги олешківської пустелі, готуючись от-от зустрітися зі смертю, знову побачив марево. Повернувшись лицем від сонця, зустрівся поглядом з мудрими очима свого лісового вихованця. Їх він упізнав би серед тисячі інших вовчих очей. Вони були особливі для нього. Заглиблені в його душу.

Розумні очі вірного вовка заблисли над його лицем. Сприйняв це як вірний знак смерті. «З потойбіччя приходять по душі». Потягнувся до нього рукою. Сірий відскочив на кілька кроків назад. Спробував підвестися, щоб податися за ним, і не зміг.

«Не залишай мене, друже», — заледве прохрипів.

Вовк очікувально дивився на нього. І тоді Іван потягнувся слідом за звіром, прикриваючи собою розпечену борозну, яка жаром жовтогарячого піску опалювала все його тіло. Коли доповз зовсім близько до Сірого, той знову відскочив на кілька кроків назад.

Скільки він повз — хтозна. Час тут не мав свого звичного відліку. Спекотний день видавався безкінечністю. Увесь цей час змагання за життя сірий побратим не полишав його. Коли юнак зовсім знеміг, став над ним, потормосив рукав сорочки, зариваючи руку в гарячий пісок.

«Боляче, відпусти! — поривався вирвати руку. Вовк не поступався. — Що там може бути в цьому мертвому піску?»

Несподівано для себе відчув, як розпечені пальці намацали туге коріння, торкнулися якоїсь рослини, що загубилася в пісках. Слабим поривом руки витягнув її на поверхню. «Що це? Для чого? Невже цьому незнаному корінцю судилося стати моєю останньою поживою у житті?»

Вовк заохочувально дивився на нього. Поклав корінь у рот, спробував розжувати. Поволі… Поволі… Поволі верталися до нього втрачені сили. Слабовитий пустельний корінець невідворотно вихоплював його з обіймів смерті.

— Сірий, ти де?! — підвівся на коліна, озирнувся навкруги. Вовка ніде не було видно. Різонуло прямісінько в серце: «Я ж убив його!.. Мого вовка немає в живих!..»

Упав на пісок, зрошуючи розпечену пустелю пекучими сльозами. І саме в цю мить переходу із межі смерті на межу життя на світ народився Іван Сірко.»

Марія МОРОЗЕНКО «ІВАН СІРКО ВЕЛИКИЙ ХАРАКТЕРНИК»

Запальний, мов іскра, швидкий, наче стріла, шалений, як порив передгрозового вітру, цей чоловік не мав рівних у військовій доблесті. Здавалося, йому служили всі природні стихії, невловимими людським оком порухами провадили до переможного звершення всіх бойових герців.

55 походів здійснив Іван Сірко супроти лютого ворога рідної землі — Османської імперії. У жодній битві не знав поразки.

З часу заснування Січі такого тут не бувало… Дванадцять разів обирало козацтво Івана Сірка кошовим отаманом. Вірою і правдою служив він розтерзаній ворогами українській землі, ревно сповідуючи вірність рідному народові. І так він, славетний козацький отаман, заслужив право на вічну пам’ять нащадків.

Вмираючи в глибокій старості, Іван Сірко написав у заповіті, що якщо козакам стане нелегко, то щоб узяли з могили його праву руку і з нею йшли в бій. Навіть мертва рука отамана наводила жах на татар.

Є легенда, що розповідає про те, як у Вітчизняну війну 1812 року французи несподівано покинули Москву і почали своє безславне відступ після того, як за наказом Михайла Кутузова з України була доставлена висохла рука Сірка, і з нею три рази обійшли навколо Москви.

источник 

http://kampot.org.ua/ukraine/history_ukraine/kozactvo/333-xarakternik-ivan-sirko.html

 

 

Как добраться к точке: 
Скринька знаходиться приблизно на рівній відстані від Нової Маячки, Раденська,та Пролетарки, у самому сердці Пустелі. На краю березового гайочка, біля самої дороги росте роздвоєна сосна. Під нею і захована скринька зі скарбами. В пустелі будьте обережні, є вовки, змії та шкідливі комахи. Обовїязковий запас води. Щоб не заблукать і знайти скриньну, обов"язково потрібен GPS.
0
Ваш голос: Ні
Збір матеріалів

Повернутися до початку