Монастир Царя Христа в м. Iвано-Франкiвськ

Зображення користувача Lapsha.
  • Теги:
    • Монастырь,
    • Культові споруди

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаІвано-Франківська областьІвано-Франківськ
Опис

Монастир Царя Христа розташований у південно-східному районі м. Івано-Франківська, який по-народному називають «Майзлі». За своїм віком він є «наймолодшим» з-поміж усіх решта, які були опубліковані в циклі матеріалів «Василіанські монастирі України». В монастирській церкві, у бічному вівтарі, виставлена для почитання копія чудотворної ікони Матері Божої Ласкавої.

Початки діяльності монахів ЧСВВ в колишньому Станіславові припадають на початок XX ст. Вони працювали в місцевій духовній семінарії, а в 1906 році ректором цього закладу став відомий місіонер о. Єремія Ломницький, ЧСВВ, який помер на засланні у Симбірську. На посаді професора тут працював відомий науковець о. д-р Тит Галущинський, який згодом вступив до ЧСВВ, в семінарії також викладав о. д-р Йосафат Коциловський, ЧСВВ, майбутній владика і блаженний УГКЦ.

Документи, знайдені під час ремонтних робіт у 90-их роках XX ст., засвідчують, що ще за австрійських часів громадська рада Княгинина-Колонії (Майзлів) подарувала площу під будівництво читальні для товариства «Просвіта». Ця територія стала основою для будівництва монастирського храму отців-василіан в тодішньому Станіславові.

В 1924-1928 рр. тривала заготівля будівельних матеріалів. Зокрема, будівництво церкви розпочато в 1928 році, яке тривало повних сім років. Проект розробив львівський архітектор Олександр Пежанський, а загальне керівництво всіма роботами здійснював відомий український будівельник Т. Грицак. Храм побудований у візантійському стилі із п’ятьма куполами на зразок собору св. Софії в Києві.

Першим настоятелем церкви Христа Царя та василіанського монастиря в Станіславові став о. Йосиф Лучинський ЧСВВ, а його сотрудником був о. Григорій Балагурак, ЧСВВ. Ця постать з івано-франківського монастиря заслуговує короткої біографічної довідки, тому що залишив свій слід у його становленні в міжвоєнний та воєнний періоди. Отець Григорій народився в Станіславові, після вступу на новіціят вивчав філософію та богослов’я в Добромилі та Кристинополі. В 1934 році рукоположений на священика. В непростий воєнний період (1941-1945 рр.) виконував служіння ігумена станіславівської обителі. У спогадах парафіян зазначено: «Отець Григорій був ревний священик, знаменитий проповідник, добрий організатор, а його прекрасний дзвінкий і милозвучний тенор заповнював чудовим тембром цілу церкву і губився в її високих оригінальних банях». В 1949 році його заарештували і вислали до Челябінська, звідки він повернувся в 1955 році до Станіславова. Вдруге ув’язнений в 1957 році й на довічно відправлений до м. Коркіно неподалік Челябінська. Помер на засланні в 1965 році і за свідченням в’язнів, як святий (в опінії святості). Вони згадували таке: «Ми не знали, що то за людина. Він всім робив тільки добро, всіх слухав, нікому не відмовляв. Якби ми знали, що він священик, то не змушували б до такої тяжкої роботи».

За тілом о. Григорія до Коркіно поїхав о. Ігнатій Янтух, ЧСВВ, який представився на місці як племінник покійного. Труну з о.Григорієм перевезли до Івано-Франківська, зокрема, похорон співали у підпільному монастирі сестер-мироносиць. Він похований на Івано-Франківському міському кладовищі. В 1992 році о. Г. Балагурак реабілітований прокуратурою Івано-Франківської області за відсутністю складу злочину.

В період польської влади на парафії налічувалось більше трьох тисяч парафіян. Перша радянська, а потім німецька окупація суттєво не вплинули на релігійну діяльність Станіславівського монастиря. Згідно із архівними документами, тут проживало сім монахів (серед них – о. Мелетій Камінський, о. Ігнатій Луб, о. Гліб Бойкота ін.), які служили в парафіяльній церкві, займалися душпастирством і проводили місії на парафіях Прикарпаття. Окрім цього мали власну господарку (до власності церкви Христа Царя на початку 1945 року належало 7 гектарів парафіяльного поля) та отримували належні пожертви віруючих. Щоправда, після 1944 року монастирське поле зменшилося до півгектара. Будівля монастиря налічувала 23 кімнати, з яких у 1945 році ченці займали лише 6, а решту передали ІІІ відділенню міської міліції. Свою діяльність Станіславівський монастир повністю припинив після Львівського псевдособору 1946 року, а в січні-березні 1946 року отців та братію переселили до Гошівського монастиря, який був ліквідований найпізніше з поміж усіх «галицьких» – аж в 1950 році.

У монастирських приміщеннях повністю розмістили відділення міліції, потім тут діяли початкові класи середньої школи № 15. До колишнього монастирського дому добудували кінотеатр ім. М. Горького. З 1957 року церква була закрита: спершу тут була заготівельна контора, згодом – склад меблів, а ще пізніше – державний архів.

З руїн василіянський монастир Христа Царя почав підніматися одночасно із виходом Церкви з підпілля. 21 вересня 1990 року храм знову освятили єпископи Софрон Дмитерко та Іриней Білик за участю протоігумена тодішньої Галицької провінції ЧСВВ о. Василя Мендруня, великої кількості священиків та мирян. Церква Христа Царя була сплюндрована, а передача монастирських приміщень тривала до 1992 року. Першим ігуменом став о. Никодим Гуралюк, ЧСВВ, з 1995 року – о. Йосиф Холод, ЧСВВ. Поволі монаша спільнота почала відбудовувати та відновлювати чернечий комплекс. Пік відродження Івано-франківського монастиря Христа Царя припав на кінець 90-их років минулого століття, коли ігуменом тут служив о. Володимир Палчинський, ЧСВВ, який мав досвід подібної відбудови у Золочівському монастирі на Львівщині. В 2009 році ігуменом призначено о. Йосафата Фітеля, ЧСВВ, який належить до молодшого покоління Провінції отців василіан Найсвятішого Спасителя в Україні і активно займається молодіжним душпастирством.

 

Особливою сторінкою сучасного періоду монастиря стало релігійно-мистецьке відновлення монастирського храму. Завдяки старанням колективу митців під керівництвом Володимира Федорова церкву Христа Царя прикрасив новий різьблений триярусний іконостас із позолотою, виконаний у стилі українського бароко. У першому ярусі іконостасу розміщені ікони Ісуса Христа та Богородиці з Дитятком, св.Миколая та Юди-Тадея, блаж. Григорія Хомишина та блаж. свщмч. Йосафата Коциловського. Іконостас має пластичну різьбу, оздоблений рослинними орнаментами у вигляді виноградної лози, квітів, листя. Лики святих для храму Царя Христа виконали художники-реставратори зі Львова О. Рішняк, Я. Скрентович, О. Садова, І. Дідух, Я. Скрипа.

У відновленій монастирській церкві також є дві духовні реліквії: мощі св. свщмч. Йосафата Кунцевича та копія Станіславівської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці Ласкавої.

Оригінал цієї ікони – покровительки Станіславова – походить з кінця XVII — початку XVIII ст. За народним переказом, ікону написав 70-річний побожний іконописець Даніель на замовлення секретаря вірменської управи Данінга. Останній зцілився від хвороби очей і перший побачив на іконі сльози на обличчі Матері Божої. Вважаючи себе негідним такого чудесного скарбу, Данінг відніс цю ікону до костелу. В 1742 році комісія у складі духовних та світських осіб ствердила незаперечний надприродний характер появи сліз на іконі. Того самого року під час св. Літургії за померлих відбулася зміна барв ікони: дивним чином вона наповнилася блакитним кольором і такою лишалася до кінця богослужіння. В 1763 році ікону було урочисто перенесено до новозбудованого храму Пресвятої Марії Діви Ласкавої і встановлено в головному вівтарі. В 1777 році Папа Пій VI надав цьому санктуарію відпуст для всіх вірних вірменського, латинського та греко-католицького обрядів. В міжвоєнний період XX ст. о. Францішек Комусевич розпочав клопотання про надання чудотворній іконі папських корон. Прохання щодо коронації підписали 20 єпископів трьох обрядів, включно з митрополитом Андреєм Шептицьким та єпископом Григорієм Хомишиним. В 1937 році ікону Богородиці Ласкавої було урочисто короновано. В 1946 році, щоб уникнути її можливого знищення, вірмени вивезли копію ікони до Гданська (Польща), де вона зберігається досі.

Завдяки старанням отців-василіан з Івано-Франківська була виготовлена копія чудотворної ікони Матері Божої Ласкавої (намалювала с. Августина, Згромадження сестер Служебниць НДМ). В 2010 році єпарх Івано-Франківський УГКЦ Володимир Війтишин та єпископ-емерит Івано-Франківської єпархії Софрон Мудрий благословили та освятили цю копію ікони. Невдовзі після цього отці-василіани Йосафат Фітель та Порфирій Шумило освятили її біля оригіналу Богородиці Ласкавої в м. Гданську та в інших марійських святинях Польщі.

При монастирі в сучасний період проводиться активна катехитична праця з дітьми, молоддю та дорослими. При церкві діють хори для різних вікових категорій, різноманітні релігійні спільноти: «Апостольство Матері Божої» – покровительки «доброї смерті», Апостольство молитви, мирянський Чин св. Василія Великого, вівтарна дружина «Еммануїл» (молодіжна спільнота) та спільнота студентів-католиків «Обнова». Монахи івано-франківської спільноти проводять духовні науки в кількох загальноосвітніх школах, Українській гімназії № 2, обласному ліцеї для обдарованих дітей та в католицькій школі ім. св. Василія Великого. Івано-франківський монастир Христа Царя знову повертає собі славу важливого духовного осередку «столиці» прикарпатського краю.

  1. Наша історія [Електронний ресурс] // Cайт монастиря Царя Христа в Івано-Франківську.
0
Ваш голос: Ні
Збір матеріалів

Повернутися до початку