Пам'ятник Івану Підкові в м.Львові

Іван Підкова (рік народження невідомий — 1578) — в 1577 році молдавський господар, який до цього був одним з ватажків запорізьких козаків.

Живучи серед козаків, він видавав себе за брата молдавського господаря Івана III Воде Хороброго, який очолював національно-визвольний рух і вбитого турками. Є версія, що він произходил з роду Баторіїв, втік до козаків, рятуючись від сімейних інтриг. Коли чутки про це дійшли до молдаван, незадоволених своїм воєводою Петром VI Кульгавим, вони спорядили в 1577 році посольство до Івану Підкові і просили його, щоб зайняти престол.

За сприяння загону козацького гетьмана Якова Шаха з 600 козаків, і свого загону, в який входили і молдавани, Підкова вторгнувся в Молдавію і скинув з престолу Петра Кульгавого. Його підтримали народні маси. В кінці листопада 1577 зайняв столицю Ясси і проголосив себе господарем.

Утриматися в Молдавії Підкові вдалося, однак не більше двох місяців. Воєвода Петро, зібравши свіже військо, рушив до Ясс, щоб повернути втрачений престол, але був вдруге розбитий Підковою. Тоді Стефан Баторій, король польський, написав своєму братові, трансильванському воєводі Христофору, щоб той надав допомогу Петру Кульгавому.

На початку 1578 року Іван Підкова, бачачи, що йому не втриматися на престолі, вирішив залишити Молдавію і хотів пробратися до запорізьких козаків. Але брацлавському воєводі вдалося умовити Підкову вирушити до Варшави, щоб виправдатися перед Баторієм. Король, однак, на догоду туркам узяв Підкову під варту і наказав стратити його у Львові на площі Ринок, у червні 1578 року.

16 червня 1578 року його вивели на площу Ринок у Львові. Після оголошення вироку козакові надали останнє слово. «...Мене привели на смерть, хоча в своєму житті я не вчинив нічого такого, за що заслужив би подібний кінець. Я знаю одне: я завжди боровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв для добра і користі своєї батьківщини, і було в мене єдине бажання — бути їй опорою й захистом проти невірних...», — звертався Підкова до присутніх. При цьому він просив урядників не страчувати супроводжуючих його товаришів. Випивши склянку вина, передану вірними побратимами, Підкова попросив їх принести килимок. Ставши на коліна, Іван прочитав молитву й перехрестився. І тільки після цього славному козаку знесли голову.

Івана поховали в православній Успенській церкві. Однак козаки викрали його тіло перевезли до Канева й поховали в одному з православних монастирів під Чернечою горою.

Власне кажучи, страта Івана Підкови і перетворила його в народного героя. Про нього складали численні перекази, думи та пісні. Він став героєм романтичної поеми Тараса Шевченка «Іван Підкова»(1839):

Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати...

До цих рядків великого поета залишається додати тільки те, що козаки свого часу «панували» не тільки на Україні, але, хоч і не дуже вдало, і за її межами.

Румунський письменник Михайла Садовяну присвятив повість «Никоарэ Поткоавэ» (1952) і кількох козацьких балад. Пам'ятники Івану Підкові встановлені у Львові та Черкасах.

Богдан Петречейку Гашдеу у книзі «Ioan Vodă cel Cumplit» пише, що своє прізвисько Іван Підкова отримав за те, що міг зламати пальцями кінську підкову («fiindcă frângea între degete potcoava de cal»).

Під його єдиним портретом, поміщених в одному з польських видань початку XVII століття, невідомий художник залишив такий підпис:

«Був настільки сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув талер у дерев'яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупинив візок, запряжений шістьма кіньми. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочонок меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота».

 Посилання на джерело тексту і фото.