Меморіальна дошка на честь 150-ліття створення першого українського професійного театру в Галичині в м.Львові

150 років тому, 29 березня 1864 року, в Народному домі у Львові відбулася перша вистава першого в Галичині українського професійного театру, заснованого товариством "Руська бесіда".

Це товариство виникло у Львові з метою пожвавлення товариського життя серед освіченого прошарку галицьких русинів. Ініціатором його створення став судовий радник, у майбутньому віце-маршалок Галицького сойму Юліан Лаврівський. Установчі збори "Руської бесіди" відбулися 4 січня 1862 року у Народному домі. Тоді зібралися 54 члени-засновники Товариства.

"Руська бесіда" була касиновим (клубним) товариством, яке влаштовувало літературні, музичні та танцювальні вечори, концерти, бали та забави, лекції й урочисті академії. Одним із завдань стала організація театру. Спочатку звернулися до Галицького сойму, щоб один день на тиждень у Скарбківському театрі у Львові виділявся для вистав руською мовою. Коли це не дало сподіваного наслідку, вирішили створити професійний театр при "Руській бесіді".

Відкриття першого на Західній Україні професійного театру відбулось 29 березня (10 квітня) 1864 р., коли у приміщенні Народного дому показали виставу «Маруся», що мала серед львів’ян шалений успіх.

Першим директором нового театру став Омелян Бачинський. Під керівництвом О.Бачинського театр "Руської бесіди" поставив у Львові від 29 березня до 21 липня 22 вистави. З оригінальних українських творів грали "Марусю" та "Сватання на Гончарівці" Квітки-Основ’яненка, "Наталку Полтавку" та "Москаля-чарівника" І.Котляревського, "Назара Стодолю" Т.Шевченка, "Покійника Опанаса" А.Янковського, "Бувальщину" А.Вельсовського, "Кум-мірошник або Сатана в бочці" В.Дмитренка. З галицьких авторів поставили лише п’єсу "Опікунство" Рудольфа Моха. У перекладах з польських авторів грали драми "Верховинці" та "Майстер і челядник" Юзефа Коженьовського, "Козак і мисливець" І.Вітошинського із музикою М.Вербицького, "Сватання на вечорницях". З французької переробили оперетку "Адам і Єва".

Театр утримувало товариство «Руської бесіди», а до 1914 р. частково фінансував Галицький сейм. Своєю діяльністю він охоплював Галичину та Буковину, виступав також у Кам’янці-Подільському, Жмеринці, Житомирі та в Польщі (Новий Санч, Тарнів, Краків). Серед його видатних акторів були Лесь Курбас, Катерина Рубчакова, Олександр Загаров, Василь Коссак та ін. На сцені виступали актори львівського польського театру, театру Михайла Кропивницького, Миколи Садовського та Марії Заньковецької. Деякі актори «Руської бесіди» виступали на польській сцені, а значна частина була обізнана з мандрівними трупами східних і центральних українських земель. У репертуарі були п’єси Григорія Квітки-Основ’яненка, водевілі Антона Янковського, Антона Велісовського, Володимир Дмитренка. Театр спочатку очолювали Омелян Бачинський (1864–1867 і 1881), Антон Моленцький (1869–1873). За директорки Теофіли Романович (1874 – 1880) театр відзначався професійним акторським складом і розширенням репертуару, що підготувало ґрунт Івану Біберовичу й Івану Гриневецькому (1882–1892), період директорства яких називають «золотим віком» галицького театру. Вони впровадили на галицьку сцену українську історичну, побутову, міщанську драму, оперу та оперету. Після деякого занепаду по смерті Івана Гриневецького рівень театру знову піднісся за директорства Йосипа Стадника, Романа Сірецького і Степана Чорненького (1913–1914), головним чином через поширення західноєвропейського оперного репертуару та європейської драми.

У воєнні роки театр "Бесіди" не функціонував. Натомість Лесь Курбас організував "Тернопільські театральні вечори", Микола Бенцаль – "Новий львівський театр", участь в них брали передвоєнні члени театру «Бесіди». У Станиславові створено "Український Чернівецький театр", а у 1919 році – Державний театр ЗО УНР під проводом Йосипа Стадника.

Після війни, за польської влади театр "Бесіди" відродили у Львові Бронислав Овчарський та Олександр Загаров. Але у липні 1924 року товариство "Руської бесіди" через брак коштів відмовилося від дальшої опіки над театром і він припинив своє існування.

За період своєї діяльності він сприяв пробудженню національної свідомості галицьких українців і здобув собі не тільки місце в історії українського національного пробудження на Західній Україні, але й значною мірою спричинив виникнення модерного українського театру в Наддніпрянській Україні.

На будівлі колишнього Народного дому з нагоди 150-річчя створення театру встановлено меморіальну дошку. Напись на дошці: "Дошку встановлено з нагоди 200-ліття від дня народження Т.Шевченко та 150-ліття створення першого українського професійного театру в Галичині".

Посилання на джерело тексту 1, посилання на джерело тексту 2.