Кам’яниця Тарафацьких в м.Львові

Зображення користувача Vikont.
  • Теги:
    • Архітектурні споруди,
    • Будівля

Оцінка: +1 / 1 учасник / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаЛьвівська областьЛьвів
Опис

Кам’яниця Тарафацьких – пізньобарокова кам’яниця, збудована 1783 р. на місці двох середньовічних. Під час реконструкції на початку XIX ст. архітектором Фридериком Пахманном отримала архітектурний вистрій в стилі неоренесансу. Є пам’яткою архітектури. В будинку свого часу було розташоване товариство "Просвіта" і фабрика дзеркал, сьогодні ж тут – Львівське навчально-методичне відділення Інституту підготовки кадрів промисловості та кафе "Спіжарка".

Історія
XVII ст. – будівництво двох ренесансних кам’яниць: двоповерхової Тарафацької та одноповерхової Манчуківської.
1783 р. – зведення чотириповерхової пізньобарокової кам’яниці на фундаментах і пивницях двох попередніх кам’яниць.
1807 р. – реконструкція кам’яниці, оздоблення фасаду в стилі неоренесансу.
1923 р. – реконструйовані виходки в подвір’ї, а також перероблене вікно на двері в робітні цукерні Едмунда Цибульського (1-й поверх у будинку на вул. Лесі Українки, 30).
1950-і р.р. – проведений ремонт, приміщення на 1-му поверсі пристосовані під житло.
2012 р. – на партері влаштованого кафе "Спіжарка", крайнє вікно справа перероблено на вхід.

Будинок розташований у щільній забудові вул. Вірменської. Перша згадка про вірменську дільницю походить з 1394 р. Сучасний будинок постав на місці двох менших кам’яниць – Тарафацької (ліворуч), яка мала 6,85 м фасаду, і партерової Манчуківської/Манчукевичів (праворуч) шириною 11 м. Найдавніші архівні згадки про обидві кам’яниці походять з XVII ст. Манчуківська кам’яниця відзначена у магістратській книжці під роками 1630–1631 як Манчуківський дім. Тарафацька згадується у 1640 р.

Кам’яничка Тарафацька у II пол. XVIII ст. належала судді вірменської нації Гавриїлу Аракеловичу. Дружина покійного Гавриїла Аракеловича, Євфрозина, 1773 р. продала свою кам’яницю старості остринському, ротмістрові панцерному війська коронного Ігнатію Вороничу і його дружині Цецилії з Розвадовських за 6500 зол. Того ж року Воронич відкупив кам’яницю Манчукевичівську у вдови Єлизавети з Манчукевичів Яськевич, дружини Гавриїла Яськевича за 11500 зол. Єлизавета Яськевич набула цю кам’яницю 1764 р. від мінського підчашого Войцеха Ляховського.

Одна з кам’яниць Вороничів – Тарафацька – у 1780 р. "мала в собі пивничку і малий склепик на долі, на верхньому поверсі – одна велика кімната, на 2-му – одна кімната і друга маленька навпроти неї".

У 1782 р. спалені під час пожежі 1778 р. кам’яниці – Манчукевичівську і Аракеловичів Тарафацьку – купив на публічному аукціоні за 8105 золотих нотаріус Францішек Ксаверій Яськевич. Того ж року і за таку ж суму Яськевич відпродав обидві зруйновані кам’яниці цісарсько-королівському фіскальному асесору Григорію Урановичу. Григорій Уранович, член Львівського Ставропігійського братства (з 1778 р.), набувши дві кам’яниці Вороничів, у 1783 р. на старих фундаментах збудував нову – в характерному для того часу пізньобароковому стилі. Але в тилу будинків залишився незабудований ґрунт "до міського рову" (північного прясла міських укріплень). Цю вільну парцелю пропонували викупити стрілецькому братству і забудувати. У міській табулі 1788 р. записано, що Григорій Уранович на місці двох менших кам’яниць вимурував одну від фундаментів. Внизу на тилу була склеплена стайня на 6 коней. Згідно з таксою (оцінкою), проведеною архітектором Клеменсом Фесінґером і будівельником Яковом Петровським 1788 р., вартість нового будівництва склала 52130 зол.

Кам’яниця була реконструйована на поч. XIX ст. З того часу зберігся проект архітектора Фридерика Пахманна, датований 1807 р., на якому подано сучасний архітектурний вистрій будинку. Отже, тоді фасад вдягнули у виразний архітектурний вистрій в стилі неоренесансу.

У 1887 р. на 2-му ярусі кам’яниці знаходилося товариство "Просвіта". За Польщі співвласниками кам’яниці були Марія Воленська і родина Свістерських: Казимир, Софія Анна і Станіслав. 1923 р. були реконструйовані виходки в подвір’ї, а також перероблене вікно на двері в робітні цукерні Едмунда Цибульського, розташованій у двоповерховому будинку на суч. вул. Лесі Українки, 30 – Вірменській, 27. 1928 р. співвласники кам’яниці отримали від магістрату припис щодо відновлення понищених і забруднених чільного і дворового фасадів та офіцини (флігеля), що мали неестетичний вигляд. Рівно ж це стосувалося брами-сіней і сходової клітки. Однак, ще 1937 р. вимоги не були виконані. В будинку була розташована фабрика дзеркал М. Бика, нині – Львівське навчально-методичне відділення Інституту підготовки кадрів промисловості. У 2012 р. крайнє партерове вікно праворуч перероблено на вхід до влаштованого кафе "Спіжарка".

Будинок чотириповерховий, розташований у рядовій забудові вулиці. Збудований на витягнутій у глибину парцелі, на фундаментах і пивницях двох ренесансних кам’яниць XVII ст. Мурований з цегли і каменю, на кам’яних фундаментах, отинькований, зі склепленими пивницями, цоколь – з тесаних білокам’яних блоків. У плані прямокутний, з вузькою чотириповерховою офіциною при західному межовому мурі.

Чільний фасад вирішений в стилі неоренесансу. Шестиосьовий, композиція асиметрична: ширший простінок, що розділяє 2 і 4 ритмічні віконні осі, опосередковано підкреслює давні кам’яниці (вужчу і ширшу), перебудовані в одну. Головний вхід, розташований на четвертій осі справа, оформлений простим білокам’яним порталом із сегментною перемичкою, акцентованою великим замковим каменем. У простінку між 3-ім і 4-им вікном 2-го поверху правої частини міститься сегментна ніша, в якій залишилися рештки від скульптури з невеликим хрестом у руці; на плиті під нішею – маскарон лева. Фасад завершений профільованим карнизом, по боках фланкований рустованими пілястрами, 1-й – 3-й поверхи рустовані. Партер, 2-й і 4-й поверхи підкреслені між’ярусними карнизами. Вікна оздоблені профільованими обрамуваннями: на 2-му поверсі з трикутними сандриками, на 3-му – з прямими, на 4-му – обрамування з замковими каменями.

Кам’яниця зберегла об’ємно-планувальну структуру, характерну для кіньця XVIII ст.: з вузькою-брамою-сіньми, з вузькою дерев’яною сходовою кліткою, розташованою між стінами з тилу. Міжповерхові перекриття – пласкі по дерев’яних балках, пивниці перекриті кам’яними склепіннями. Дах будинку – двосхилий, з дерев’яною кроквяно-балковою системою, вкритий бляхою.

Будинок зберіг характер пізньобарокової кам’яниці з нашаруванням неоренесансних стильових рис з початку XIX ст.

Посилання на джерело тексту

Звіти
Зображення користувача Vikont.
1 Фото
Vikont
0
Ваш голос: Ні
Збір матеріалів

Повернутися до початку