Костел монастиря кармелітів босих (костел Святого Архістратига Михайла) в м.Львові

Костел монастиря кармелітів босих (тепер Церква Святого Михайла, УГКЦ) — храм у Львові, розташований на вул. Винниченка, 22.

Перші представники ордену кармелітів босих з'явились у Львові 1613 року. Вони спорудили невеликий дерев'яний монастир із храмом на передмісті неподалік Краківської брами і річки Полтви. Пагорб поблизу міста, над східною лінією фортифікацій ченці придбали у Яна Кщоновича 1631 року. Спорудження розпочато 1634 року. Як вотум за перемогу Речі Посполитої у війнах із Московією і Туреччиною, пожертву на будівництво зробив король Владислав IV Ваза.

Автором вважається архітектор італійського походження Ян Покорович, син львівського архітектора італійського походження Адама де Лярто. Кармеліти, ймовірно, сподівались, що монастир увійде у нову лінію міських фортифікацій, яка охопить значно більші терени ніж тогочасне середмістя. Принаймні такі плани обговорювались і протягом XVII ст. було створено низку проектів. Однак ці фортифікації так і не були реалізовані повністю.

Укріплений монастир являв собою оборонний комплекс, який зміцнював зі сходу систему міських фортифікаційних споруд. Пам'ятка кам'яна, тринефна, без абсид, до неї примикає прямокутний у плані будинок із внутрішнім двориком. Головний західний фасад розчленований пілястрами, завершений високим шпилем, фланкованим двома баштами з багатоярусним бароковими за характером завершеннями. Костел перекритий склепінням.

Інтер'єр храму вирішений у стилі бароко, прикрашено у 1731–1732 розписом, який зберігся у склепіннях центрального нефа і належить пензлеві італійського маляра Дж. К. Педретті та його учня Б. Мазуркевича. Картини на сюжети з історії кармелітського ордену виконані Г. Чайковським. Скульптури у навах створив львівський скульптор 2-ї половини XVII століття Антон Штиль. Вежі на головному фасаді, запроектовані архітектором Алоїзом Вондрашкою у 1835–1839, були завершені під час реставрації 1906 р., яку провадив архітектор Владислав Галицький.

«Інтромісія» (офіційне заселення) кармелітів до монастиря і освячення храму відбулись 6 вересня 1642 року. На той час монастир був завершений, але будівництво храму продовжувалось. Через короля ченці добились дозволу на пробиття додаткових проходів у фортифікаціях середмістя, щоб скоротити шлях від міста до храму. Фіртка у зовнішній лінії стін отримала назву «Босацької». Часом звана також «Руською», оскільки така існувала раніше на цьому місці.

1648 року війська Богдана Хмельницького здобули монастир і завдали руйнувань. Відомо, що до початку XVIII ст. храм простояв без склепінь. Турецьку облогу 1672 року вдалось витримати. 4 вересня 1704 року під час облоги Львова шведськими військами, загін під особистим командуванням Карла XII взяв штурмом монастир, щоб із нього, з висоти, вести вогонь по місту і фортифікаціях. У той же день через Босацьку фіртку Львів було взято штурмом. Пошкоджені фортифікації не доглядались і продовжували руйнуватись. На місці Босацької фіртки було споруджено житлову кам'яницю, на початку XIX ст. розібрану.

1717 року завершено склепіння, а у 1731–1732 роках храм оздоблено фресками ченця-бернардинця Бенедикта Мазуркевича. У середині XVIII ст. встановлено 12 бічних вівтарів. Із того часу ймовірно походив амвон, дерев'яні лави. 1781 року австрійська влада усунула орден зі Львова. Кармелітів босих переселено до монастиря у Загір'ї (місто у південно-східній Польщі). У львівському монастирі поселено ченців ордену реформатів, а згодом — кармелітів взутих. 1869 року в костелі встановлено і 15 травня урочисто освячено пам'ятник генералові Юзефу Дверницькому авторства Париса Філіппі.

1945 року влада закрила монастир і ченці виїхали до Кракова. Служби у костелі відбувались ще один рік. Монастир став місцем проживання безпритульних, а згодом — складом. У радянські часи (1960-1980 рр.) сад колишнього монастиря був місцем спілкування львівських хіпі й інших неформальних угруповань. В інтер'єрі демонтовано пам'ятник Дверницькому, який значно пізніше було віднайдено і після реставрації 2001 року встановлено в Латинському катедральному соборі.

1989 року перед зачиненим храмом почали проводити богослужіння. 1990 року комплекс монастиря передано отцям студитам УГКЦ. Окрім власне монастиря, тут також розмістились видавництво «Свічадо» та Інститут історії УГКЦ. У храмі проведено низку ремонтних робіт, зокрема усе покриття даху і веж замінено новим мідним. Проведено адаптацію для потреб східного обряду — перед вівтарем збудовано однорядний іконостас. При стовпах встановлено чотири бічні вівтарі. Відлито новий дзвін, у великому вікні над хорами вставлено вітраж. Триває ремонт монастирських приміщень.

Посилання на джерело тексту.