Реліктові кримські берези

Зображення користувача VoloksboR.
  • Теги:
    • Ущелье (Каньон),
    • Заповедник,
    • Природні об'єкти

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаКрим Автономна РеспублікаВиноградний
Опис

Як не дивно, першим хто описав кримську березу був поет О.С. Пушкін, який у 1820 році перетинав Головне пасмо через стародавній перевал Шайтан-Мердвен. Поет згадував про це так: «Мы переехали горы, и первый предмет, поразивший меня, была берёза, северная берёза! Сердце моё сжалось…». Це місце проживання берези, мабуть, знаходилося на висоті близько 600-800 м у прияйлінських лісах північного схилу Головного пасма, в районі Байдарської улоговини.

У 1846 році була виявлена найбільша (75 га) ділянка березового лісу у верхів'ях річки Альми, на північному схилі Головного пасма. У різний час були знайдені також невеликі реліктові насадження берези у верхів'ях річок  Улу-Узень та Кача, в долині Сухої Альми, і навіть на найвищому в Криму  діабазоврму інтрузиві  Чамни-Бурун.

Нині в гірському Криму залишилася лише єдина аборигенна ділянка виростання берези – живої спадкоємиці далекої льодовикової епохи, коли в умовах суворого клімату на кримських яйлах були великі снігові поля й невеликі льодовики. Тоді на схилах гір береза займала великій простір. Поступово, по мірі потепління, береза стала вимирати і збереглася лише в самому важкодоступному, затіненому і вологому місці Головного пасма – на північному схилі Бабугану, в малодоступній ущелині Яман-Дере на висоті 1000-1200 м над рівнем моря.

Невеличкий березовий гай разом із червоностовбурною  сосною та з невеликою домішкою осики й північної горобини створює сосново-березовий ліс.

Деревостій берези дуже розріджений. Висота окремих дерев досягає 17 м при середньому діаметрі 20-25 см, деякі дерева мають діаметр до 50 см. Березовий ліс має особливість деревостою яка не спостерігається у решти деревних порід гірського Криму. Більшість стовбурів берези схилилася в північному напрямку, окремі дерева навіть торкаються вітами землі, і лише нечисленні екземпляри стоять прямовисно.

Дугоподібний нахил стовбурів берези з нахилом крон на північ показує як пристосовується ця мешканка північних лісів до великої сонячності Криму. Прямо стоять тільки ті дерева, які затінені з південного боку кронами сосни, осики або інших дерев. Памолоді нема – гай, на жаль, вимирає.

Ось такі вони – останні ровесники мамонтів.

Джерела:

1) Ена В.Г., Ена Ал.В., Ена Ан.В. Заповедные ландшафты Тавриды. – Симферополь: Бизнес-Информ, 2004.

2) Ена Ал.В., Ена Ан.В. Перевалами Горного Крыма. Научно-популярный очерк-путеводитель. – Симферополь: Бизнес-Информ, 2007.

3) Кочкин М. А. Крымский заповедник. – Симферополь: Крымиздат, 1955.

Як дістатися до точки: 
Не хотів би нікого відлякувати, але дістатися сюди непросто. Найшвидший і найзручніший шлях – через перевал Діпло. Дехто піднімається сюди від водоспаду Головкінського, але для цього потрібно мати безвідмовний навігатор, а інакше як там орієнтуватися я не уявляю. Ми шукали це місце компанією з чотирьох ентузіастів маючі лише роздруківку супутникової мапи й точку на ній. Спуск досить важкий – кут нахилу, здається, не менше 45 градусів, а на деяких ділянках – усі 60. Суцільна сипуха (хвоя, земля, каміння, труха…) по якій треба спуститися метрів на 200 якнайменше (це краще ніж лізти по такому самому від водоспаду, тільки метрів 800 вгору). Виходити з цього гаю раджу теж через Бабуган (краще 200 метрів угору, а далі – приємна прогулянка яйлою, ніж 800 метрів униз по убивчому (принаймні, для ваших колін) схилу до виходу на траверсну стежину, що йде правим бортом Яман-Дере, а після цього ще не менше 2-х годин у середньому темпі до виходу до цивілізації). «Прогулянку» сюди планувати виключно в суху й теплу погоду, якщо дощитиме, лежить/йде сніг – «гуляти» тут – смертельний ризик, без перебільшень. Якщо потрібно більше деталей – звертайтеся, допоможу, чим зможу, але треку в мене нема, бо не маю приладу.
0
Ваш голос: Ні
Збір матеріалів

Повернутися до початку