«Велика фортеця» над с.Оползневе

Зображення користувача VoloksboR.
  • Теги:
    • Археологія,
    • Городище,
    • Панорамный вид на местность,
    • Природні об'єкти,
    • Гора,
    • Пещера

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаКрим Автономна РеспублікаОползневе
Опис

На відстані 1 км на північний схід від с.Оползневе привертає увагу могутній стрімчак, що височиться над околишнім дрібноліссям, точніше – ціла група стрімчаків, що колись були відторгнуті від масиву Головного пасма.

Найвищий з них, зі сплощеною нахиленою на північ вершиною, зветься Біюк-Ісар (Велика Фортеця, тюрк., 734 м).

Можна очікувати, що назва, яка перекладається як «велика фортеця», зобов’язує до існування тут якихось значних укріплень. Однак про неприступність скельної цитаделі потурбувалася сама природа: прямовисні обриви цього бескиду з усіх боків роблять його неприступною баштою.

Вид від озера, що на схід від гори:

Вид на групу стрімчаків з району г.Морчека:

Вид на Біюк-Ісар з району г.Спіради:

З перевалу Міесіс-Богаз:

З перевалу Аскер-Кач-Атан:

Вид на Біюк-Ісар з г.Ат-Баш:

На захід від масиву Біюк-Ісар стоїть бескид поменше, який колись відколовся від нього.

Коридор утворений скелями був колись перегороджений двома куртинами оборонних мурів, що прикривали невеличкий простір з півночі й з півдня. Ці мури охороняли святе святих будь-якої фортечної споруди. Тут, на західному боці гори, знаходиться майстерно зроблена та добре захована гідротехнічна споруда, що колись забезпечувала водою укріплення – стародавній водозбірник-конденсатор.

Вузька, завширшки менше метру, тріщина йде вглиб масиву.

Якщо потрапити всередину, то можна побачити, що ця розколина розширена й має вигляд коридору, а під ногами – вирубані в скелі сходи.

Через п’ять-сім метрів хід розширюється і ми потрапляємо до п’ятикутної камери – просторої водозбірної цистерни, що її витесано в скельному масиві.

Для водонепроникності стіни камери були потиньковані товстим шаром розчину з додаванням цементівки (до складу якої входив морський пісок, вапно й подрібнена кераміка). Цистерна добряче завалена камінням, тому оцінити її глибину важко. Масив Біюк-Ісар працює як великий природний конденсатор. Атмосферна волога, що збирається на скельній поверхні й у ґрунті на вершині гори, по мікротріщинах просочувалася всередину, до водонепроникних сланців, що підстилають скелю, аби стати джерелом десь нижче по схилу. Очевидно, середньовічні будівники помітили, що у вдало розташованій розколені збирається чимала кількість вологи. Решта була справою техніки.

Середньовічне поселення було розташоване на двох площадках. Нижня площадка, що має форму неправильного багатокутника розміром 400х300 метрів, знаходиться біля підніжжя північного схилу Біюк-Ісар. Це основне поселення, про яке зараз нагадують лише численні малозрозумілі розвали каміння і западини у ґрунті серед дерев грабу й кизилу, а також черепки паленої глини, дрізки глечиків і шматки черепиці які тут скрізь зустрічаються. Воно було обнесено муром, побудованим з бутового каменю, не дуже ретельно, насухо, без будь-якого розчину. Про це також нагадують кам’яні завали. Оборонного значення цей мур не мав, а скоріше за все виконував роль паркану.

А от житловий масив на вершині гори, ймовірно,  відігравав роль резервного поселення, наприклад, у випадку військової загрози.

Здертися на вершину гори нелегко. Фактично існує лише єдиний шлях, що дозволяє зробити це без спорядження – сходження доводиться здійснювати по малопомітних вузьких скельних полицях з північного боку.

Стрімчасте уступчасте плато вкрите щільним трав’янистим килимом, корчами й окремими деревцями. Розміри плато приблизно 150х 80 метрів. Залишків укріплень нема, адже їх тут і не було – тим хто колись тут мешкав цілком вистачало так званої природної фортифікації. Схоже, що вся доступна площа була щільно забудована. Кількість споруд визначити складно, адже кожна западина у дерновому шарі – це колишня споруда. Зустрічаються фрагменти кераміки, а на маленькій площадці на самій вершині помітне місце основи підмурку церковки.

Як би там не було, але люди які тут жили, напевно,  якось забезпечували собі не такий морочливий доступ на плато. Характер цього поселення визначити важко, різні автори вбачають у ньому й укріплене сільське поселення, і феодальний замок. Можливо, що протягом своєї історії Біюк-Ісар був тим й іншим. Ось така неприступна фортеця без мурів.

З вершини Біюк-Ісар відкриваються захоплюючі краєвиди. На заході панорама охоплює простір до Форосу,

далі на північ - стіна Головного пасма,

на сході проглядається місцевість до Лименського хребта і можна добре розгледіти висоту Хир,

а східніше й трішки вище – околиці Ай-Петрі.


Трішки західніше найвищої точки – гори Ат-Баш, і г.Піляки, що на схід від Ат-Башу – видніється гірський прохід на яйлу, відомий як Ескі-Богаз (Старий Перевал, тюрк.), один з найважливіших південнобережних перевалів.

На відмінок від Чортових Сходів (Шайтан-Мердвен), будь-якого укріплення поблизу цього гірського проходу не виявлено. Таким чином, пильнувати цей перевал також доводилося з Біюк-Ісар.

Дивлячись на південь здається, що до берегової лінії дуже далеко, але до неї усього пара кілометрів.


Якщо немає бажання/можливості піднятися на вершину Біюк-Ісар, можна обмежитися оглядом печери-конденсатора, адже краєвиди, що відкриваються від підніжжя гори (як з півночі, так і з заходу) теж дуже гарні.

Джерело: Иванов А.В. Крепости и замки Южного берега Крыма.– Севастополь: Библекс, 2010.


Як дістатися до точки: 
Автобусом до зуп. "Поворіт на Понізовку" на Південнобережному шосе, далі - пішки.
0
Ваш голос: Ні
Збір матеріалів

Повернутися до початку