Меморіальні дошки на будинку управління Південно-Західної залізниці у м.Києві

Зображення користувача vv.
  • Теги:
    • Мемориальная доска,
    • Пам'ятники

Оцінка: +5 / 1 учасник / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаКиївська областьКиїв
Опис

На фасаді будівлі Управління Південно-Західної залізниці у Київі встановлені меморіальні дошки Вітте Сергію Юлійовичу та  Петру Федоровичу Кривоносу.      

Сергій Юлійович Вітте  - російський державний діяч німецького походження, керівник Південно-Західних залізниць (1880-1889), міністр фінансів і шляхів сполучення, голова Ради міністрів Російської імперії ; з його іменем пов'язаний економічний ривок 1890-х років. 


Народився 29 червня 1849 року в Тифлісі . Предки Вітте по батькові, німці, переселилися з Голландії в XVII ст. По матері — родовід Вітте вівся від нащадків князів Долгоруких. Двоюрідною сестрою Сергія Юлійовича по цій лінії була Олена Петрівна Блаватська, засновниця теософського учення.

У 1860-х роках вчився на фізико-математичному факультеті Новоросійського університету в Одесі. Почав відразу ж працювати начальником перевезень на Одеській гілці Південно-Західних залізниць. У роки Російсько-турецької війни 1877-1878 відзначився організацією перевезення військ до театру військових дій, за що отримав посаду начальника експлуатаційного відділу Південно-Західних залізниць. Він придумав як підвищити ефективність використання паровозів. Раніше, коли машиніст відпочивав, паровоз простоював. Сергій Юлійович почав змінювати бригади машиністів і паровоз став працювати безперервно, простоюючи лише у випадку ремонту або зміни мастила (так звана американська система експлуатації паровозів). Першим у Росії застосував видачу позичок під хлібні вантажі. Ці й інші нововведення дозволили підняти чистий дохід залізниці з 470 тисяч карбованців у 1880 році до 13 мільйонів карбованців у 1889 році.

Видана ним 1883 року книга «Принципи залізничних тарифів перевезення вантажів» принесла йому популярність у фінансових колах. У 1889 році Вітте призначений директором департаменту залізниць міністерства фінансів. З лютого 1892 року він стає міністром шляхів сполучень, а з серпня - міністром фінансів.

За ініціативою Вітте були здійснені значні економічні заходи: була введена винна монополія ; споруджена Сибірська залізнична магістраль і розгорнуто залізничне будівництво; здійснена грошова реформа 1897, за якою введений золотий обіг і встановлений вільний обмін рубля на золото. Заснував «Особливу нараду про потреби сільськогосподарської промисловості», на якому були сформульовані положення про добровільний перехід селян від громадського володіння землею до подвірного - проте Микола II не зважився на проведення реформ.

У серпні 1903 року призначений на пост голови Комітету міністрів, на цій посаді очолив делегацію, що підписала Портсмутський мирний договір 1905 року з Японією, за що отримав графський титул. У 1906 році він добився у французьких банкірів позики в 2,25 млрд франків, що укріпило позиції уряду в боротьбі з революцією.

Останні роки життя провів в Санкт-Петербурзі. Залишаючись членом Державної ради, він брав участь в роботі Комітету фінансів, головою якого залишався до самої смерті. У 1907-1912 роках написав біографічну книгу «Спогади». Помер у березні 1915 року.

Посилання на джерело тексту

Петро Федорович Кривонос — радянський державний діяч, залізничник, один з ініціаторів стахановського руху на залізничному транспорті, начальник Південно-Західної залізниці, Герой Соціалістичної Праці.

Народився 29 червня 1910 року в Феодосії в родині залізничника. Після закінчення в 1924 році школи-семирічки в місті Слов'янську працював слюсарем в паровозному депо, навчався в ФЗУ. З 1929 року працював помічником машиніста та машиністом на Південно-Донецькій залізниці. У 1933 році на конкурсі паровозних бригад Рубану та Кривоносу було присвоєно звання найкращого машиніста й помічника машиніста СРСР. В 1935 році екіпаж Кривоноса провів вугільний потяг з технічною швидкістю 31,9 км/год замість 23,5 км/год, передбачених інструкцією. На залізничному транспорті розпочався рух за високу продуктивність праці, який отримав згодом, назву «кривоносівський рух». В травні 1938 року його призначили начальником Південно-Донецької залізниці. Під час  війни, Петра Федоровича призначили уповноваженим по Північному Кавказу, начальником Томської залізниці.

З 1953 по 1980 рік — начальник Південно-Західної залізниці. Під його керівництвом залізниця провела революційні перетворення:
- локомотивне господарство спочатку було переведено на тепловозну, а до кінця сімдесятих і на електровозну тягу — паровози на той час залишалися лише на малодіяльних ділянках і маневрових роботах.
- були покладені на щебеневу основу три чверті залізничної колії — піщаний баласт уже не відповідав експлуатаційним вимогам нових локомотивів.

Помер Петро Федорович в Києві у жовтні 1980 року.

Посилання на джерело тексту

 

Як дістатися до точки: 
Київ, вул. Лисенко
Звіти
Зображення користувача Хорт.
1 Фото
Хорт
0
Ваш голос: Ні
Збір матеріалів

Повернутися до початку