Літературно-меморіальний музей-садиба Олеся Терентійовича Гончара

Зображення користувача dombrovskii_a.
  • Атрибуты:
    • Особенности кеша,
    • Асфальтированная дорога
  • Теги:
    • Музей,
    • Архітектурні споруди,
    • Видатні особистості,
    • Інфраструктура,
    • Будинок

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаПолтавська областьСухе
Опис

Музей-садибу Олеся Гончара у с. Сухе Кобеляцького району на Полтавщині облаштовано у невеличкій селянській хаті. Побудували її 1892 року Гаврило і Єфросинія Гончарі. Питання створення музею Олеся Гончара постало тоді, коли Гончарівська хата осиротіла – померла остання мешканка, дядина письменника Оксана Данилівна.

Земляки написали листа письменникові зі своїм міркуванням стосовно створення музею. Олесь Терентійович відповів: «Лише безсовісна людина може собі за життя будувати пам’ятники, музеї».

По смерті… А вона прийшла до 77-річного письменника 14 липня 1995 року після четвертого інфаркту. Відразу по тому, коли Україна оплакала втрату одного з найкращих своїх синів, друзі по перу, дружина Валентина Данилівна стали опікуватися відбудовою садиби у селі Суха: хати, яка зігрівала його душу не лише у роки сирітського дитинства, а й упродовж усього життя.

У рік відзначення п’ятої роковини з дня смерті хату відбудували. 28 серпня 2000 року відбулося урочисте відкриття літературно-меморіального музею-садиби за участю вдови письменника Валентини Гончар, Героя України Петра Тронька, на той час чинного Президента України Леоніда Кучми, поетів Дмитра Павличка та Івана Драча.

 

  

 

 

 

 

 

2001 року музей-садиба придбав статус «державного».

Полтавщина свято шанує пам'ять про свого Великого земляка. Щорічно, 3 квітня та 14 липня у музеї проводяться літературно-музичні вечори пам’яті письменника.

Меморіальна частина музею розташована у кімнаті, в якій господарі виконували буденно щоденну роботу, їли, спали. Зараз у ній знаходяться сімейні реліквії.

  

Коли відкрився музей, сухівчани взяли активну участь в його обладнанні: дарували ковдри, домоткані доріжки, рушники, праски, глечики та інші предмети домашнього вжитку 20-30-х років минулого століття. За українським звичаєм, у хаті завжди поряд з іконами висів вишитий портрет Тараса Шевченка. Тут він і зараз, вишитий і подарований музеєві колишньою вчителькою української мови й літератури Олександрою Мартинівною Романченко.

Прикметними експонатами є: металеве, коване ліжко, прядка, патефон, латунний самовар прабабусі Олеся – Вусті Гончар. На жердці біля печі – бабусині вишита сорочка та кирсетка, літні і зимові хустки, галіфе дядька Якова. А під жердкою, на підлозі, стоять, ніби щойно роззуті з дядькових ніг, брезентові черевички і боти та ще білі валянки дядини Оксани.

Експозицію меморіальної частини доповнюють світлини з сімейних архівів Гончарів: учнівський та учительський колективи Сухівської робітничо-селянської школи 1932 року, фото бабуся Прісі, сестри Шури з родиною, інших родичів.

У літературній частині на передній стіні висить натюрморт «Квіти» – подарунок Олеся Терентійовича товаришеві по технікуму Якову Оксюті. Сімейна етажерка з лози вмістила на поличках книги з дарчими надписами, передані Валентиною Данилівною Гончар, дружиною письменника, критиком Володимиром П’яновим, колегами по перу, літературознавцями.

У вітринах, згідно з хронологією, розміщено матеріали про Гончара – кореспондента районної газети «Розгорнутим фронтом», Гончара-студента, Гончара-фронтовика, Гончара-майстра художнього слова.

Усі стенди, які є в музеї, інформативно багаті. На одному з них, прикрашеному рушником, який подарували викладачі Полтавського педуніверситету, портрет Олеся Гончара, його життєпис, перелік усіх нагород і звань. Наступний стенд – світлина рухівської вулички 30-х років, ще чепурної гончарівської хати 60-х років. Тут же бачимо й сімейні світлини: бабуся з мамою Олеся – Тетяною, дядько Яків, бабуся з невісткою Оксаною та внуками Ніною і Борею (у роки війни), фотокопії: Олесь Гончар – студент Харківського університету, Олесь у військовій формі при нагородах.

У вітринах – друге видання «Прапороносців, фотокопії обкладинок перших видань роману українською, російської, білоруською і чеською мовами, милують око книги «Катарсис» і «Поетичний пунктир походу»; матеріали, присвячені романам «Людина і зброя», «Циклон», стенд з ілюстраціями до романів про невимовно страшну правду війни.

Під час екскурсії відвідувачі мають змогу почути голос Олеся Гончара. Один із записів передав заслужений артист України, директор Національного радіо Василь Обручов; інші – переписані з фонотеки Гончарів.

Окремим острівком експозиції є стіл, який імітує робочий куточок письменника у його київській квартирі. На ньому – друкарська машинка, за якою працював письменник, дзвіночок, яким користувався Олесь Терентійович, коли потрібна була допомога дружини, чорнильниця та ручка з пером, маленький глобус. А ще – настільна книга О.Гончара «Українські народні пісні» і його шкіряна тека, в яку письменник вкладав свої нові напрацювання.

У куточку вшанування пам’яті Олеся Терентійовича Гончара – стенд, на якому світлини з дня відкриття музею та вітрина, в якій є газетні публікації про відбудову садиби, присвоєння імені письменника школам і бібліотекам, і найменування його ім’ям вулиць.

Текст и фото с сайта

Як дістатися до точки: 
Адрес музея: Полтавська область, Кобеляцький район, с. Сухе, вул. Олеся Гончара. Телефон: 0962052330 (директор – Бондаревська Тетяна Владиславівна.
Звіти
Зображення користувача master89.
2 Фото
master89
4
Ваш голос: Ні Рейтинг: 4 (1 голос)

Повернутися до початку