Вул. Філософська, 46 (Будинок Платса) в м. Дніпропетровськ
Будинок по вул. Філософська, 46 збудований в 1910 р. за проектом Красносельського О.Л. В цьому ж році власником будинку стає Платс Ф.І. В 1915 р. – Гандер С.В., «Платс Ф.І. і Гандер С.В.» - технічна контора, яка з 1906 по 1909 рр. виконує роботи з будівництва магістралей нового міського водогону в Єкатеринославі.

Меморіальні дошки на будівлі санітарно-епідеміологічної служби.

Напис на дошці: "Тут з 1970 по 1986 рік працював заступником головного лікаря Герой Соціалістичної Праці заслужений лікар УРСР Каменко Геннадій Кіпріанович.

Напис на дошці: Тут з 1964 по 1976 рік працював головним лікарем заступник Міністра охорони здоров'я головний державний санітарний лікар України Кас'яненко Анатолій Михайлович 1930-2001.

Бронзові погруддя академіків Л.В. Громашевського і А.М. Марзеєва в Дніпропетровську
В санепідзакладах Дніпропетровської області культивується ідеологія поваги до історії служби, її кращим традиціям, пам'яті видатних особистостей служби, турботливого ставлення до ветеранів. В знак цього службою створено меморіал, присвячений її 100-річчю, споруджено бронзові погруддя академікам Л.В. Громашевському, А.М. Марзеєву (2003 год).
Починав Лев Громашевський звичайним лікарем дезинфекційної станції і дійшов в своєму служінні до директора інституту епідеміології і інфекційних захворювань. Зараз київський інститут носить його ім'я. В Дніпропетровську в тридцятих роках минулого століття він створив санітарно-бактеріологічний інститут і кафедри епідеміології і соціальної гігієни. Праці Громашевського перекладені на багато мов світу, підручники витримують багаточисельні видання, за ними і сьогодні навчаються студенти-медики. Сьогодня ім'я Громашевського є синонімом наукового подвигу і принциповості. 
^{Джерела 1, 2.}

А.М. Марзеєв - науковець-гігієнист, академік Академії медичних наук СРСР.
В 1911 р. закінчив медичний факультет Московського університету, вдосконалював знання в лабораторії В.Г. Хлопина. В 1922-1934 рр. завідував санітарно-епідеміологічним відділом Наркомздорову УРСР. Протягом 10 років (1931-1941) очолював створений за його ініциативою Український  науково-дослідний інститут комунальної гігієни (Харків), одночасно завідував кафедрою гігієни Українського інституту вдосконалення лікарів (Харків) (1930-1941) і кафедрою комунальної гігієни Харківського медичного інституту (1934-1941). В 1941-1944 рр. – науковий керівник і зівідувач санітарно-гігієнічним відділом Казахського інституту епідеміології і мікробіології, завідувач кафедрою епідеміології Алма-Атинського медичного інституту. В 1944-1956 рр. – директор Київського науково-дослідного інституту комунальної гігієни, завідувач кафедрою комунальної гігєни Київського державного інституту вдосконалення лікарів (до 1946 р.) і Київського медичного інституту (до 1956 р.).
Ініціатор створення і організатор в СРСР перших санітарно-епідеміологічних станцій. Першим в СРСР розпочав вивчння забруднення атмосферного повітря. Проведене ним вивчення водосховищ Донбасу було покладено в основу генеральної схеми водозабезпечення і каналізації регіону. На основі розроблених ним рекомендацій здійснювалась реконструкція і будівництво сел, гідротехнічних споруд на Дніпрі та ін.
Автор понад 130 наукових праць з різних проблем комунальної гігієни, в тому числі першого підручника з комунальної гігієни.
Його ім'я присвоєно Київському науково-дослідному інституту загальної і комунальної гігієни (нині – Державний заклад "Інститут гігієни і медичної екології імені А.М. Марзеєва АМН України". Має урядові нагороди.

^{Джерело.}

В'ячеслав Чорновіл - український політичний діяч, радянський дисидент, журналіст, один з засновників Народного Руху України і ініціатор створення в Україні правозахисної організації "Українська гельсинська група", Герой України (2000).
Народився 24 грудня 1937 р.
В 1955 р. вступив до філологічного факультету Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. В 1958 р. у нього виникли перші проблеми через його політичні погляди.
4 вересня 1965 р. В'ячеслав Черновіл, Василь Стус і Іван Дзюба виступили в кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арешту української антирадянської інтелігенції - т. з. «шестидесятників».
В листопаді 1967 р. вперше засуджений на шість років колонії суворого режиму. Причиною стала його книга про шестидесятників «Горе від розуму».
З 1970 р. видавав підпільний журнал «Український вісник», за що в 1972 р. засуджений в друге - на шість років колонії суворого режиму і три роки зіслання.
22 травня 1979 р. став членом Української Гельсинської групи.
В травні 1980 р. в третє заарештований і зісланий на п'ять років до Якутії.
8-10 вересня 1989 р. за участі Чорновола утворений «Народний Рух України за Перебудову» (згодом - Народний Рух України).
30 березня 1990 р. обраний Народним депутатом України.
З 1995 р. до самої смерті був членом української делегаці в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЕ).
Зиганув в автокатастрофі 25 березня 1999 р. Обставини ДТП до сьогодня розслідуються Генпрокуратурою України.

24 грудня 2011 р. в сквері В'ячеслава Чорновола відбулось відкриття пам'ятного знаку до 74-річчя з дня народження відомого політика.
Сквер Чорновола з'явився в Дніпропетровську в 2006 р., кили депутати міськради перейменували колишній провулок Кузнецова на честь патріота України.
Джерела 1, 2.

Свято-Тихвинський жіночий монастир

Свято-Тихвінський жіночий монастир Дніпропетровська є єдиним монастирем, який знаходиться в обласному центрі.
В 1867 р. була утворена Єкатеринославська жіноча громада, а перетворена в монастир в 1877 р.

Розташування: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171.

11 травня 1869 р. закладено величний храм. Цьогож дня видана і храмотворна грамота на це.
14 лютого 1877 р. вийшла постанова Уряду за № 132 «Про перейменування Тихвінської жіночої громади Єкатеринославської єархії в Тихвінський жіночий гуртожитній монастир».
Після закриття Свято-Тихвінського жіночого монастиря в 1925 р. в монастирських приміщеннях відкрито школу-інтернат для дітей-інвалідів, сиріт і дітей репресованих батьків. З початком війни 1941 р. діти з інтернату були евакуйовані далі в тил.
Під час окупації Дніпропетровська в 1943 р. почалось відродження Свято-Тихвінського жіночого монастиря.
5 серпня 1959 р. Свято-Тихвінський жіночий монастир неочикувано закривають.
З 1994 р. розпочало відновлюватись життя обителі, в стінах колишнього Самарського Свято-Миколаївського пустинного чоловічого монастиря в Новомосковьску, де на той момент розташовувався інтернат для дівчат з розумовими відхиленнями.
В листопаді 1997 р. Тихвінський жіночий монастир з усіма прилеглими спорудами переданий у власність Дніпропетровскої єпархії УПЦ.
26 травня 1998 р. обитель зареєстрована як Свято-Тихвінський жіночий монастир Дніпропетровська. 8 грудня 2000 р. в храмі написана перша ікона – Покрови Божої Матері.
11 квітня 2001 р. встановлений центральний купол. З жовтня 2002 р. при обителі розпочала діяльність недільна школа.
За своїм статутом Свято-Тихвінський монастр - гуртожітній: загальне життя, загальна молитва, загальна праця і трапеза. Монахині мешкають в двох корпусах, розташованих на території монастиря. У кожної монахині є своя келія, де вона молиться, вдосконалює читання святоотецьких книг, рукоділлі.
На території монастир відновлена теплиця, планується ближчим часом будівництво будівлі хрестилні і будиноска священника. На території, що раніше належала монастирю, збереглись залишки фундамента зруйнованого Свято-Тихвінського собору.
Багато людей приходить в обитель, щоб помолитись перед чудодійним образом Пресвятої Богородиці. Тихвінська ікона Божої Матері – справжнє джерело радості, втіхи, зцілення, життя, всіляких духовних благ.
Настоятельниця Свято-Тихвінського жіночого монастиря – ігуменья Зосима (Сварчевська Зинаїда Василівна).
Джерело.

На цьому місці в 1941-1943 рр. фашистськими загарбниками були розстріляні 30000 радянських військовополонених.

Джерело.

Перед входом до стадіону «Метеор» з боку вул. Макарова є незвичайний пам'ятник: планета, палаюча в вигняних вихорах. Що за апокаліптичний образ? Може, автори пам'ятника намагались нас застерегти від жахітть ядерної війни?
Загадку допомогли розгадати ветерани "Південмашу". До 1966 р. був збудований новий стадіон «Метеор», і легендарний директор ПМЗ Олександр Максимович Макаров запропонував: «А давайте прикрасимо вхід до стадіону яскравим зображенням летячого метеора!». Ідею втілили в життя. І, за наявною інформацією, пам'ятників метеору немає більш ніде в світі!

ГАЗ-51 - радянський вантажний автомобіль вантажопідйомністю 2,5 т; найбільш масова вантажна модель 1950-1970-х рр. Перші дослідні зразки з індексом ГАЗ-11-51 виготовлені перед Великою Вітчизняною війною, серійне виробництво розгонуто з 1946 р. В 1955 р. налагоджено виробництво модернізованого ГАЗ-51А, який виготовляли до 1975 р. Всьго втготовлено 3480000 екземплярів усіх модифікацій.
Джерело.

Пам'ятник 20000 мирним мешканцям, розстріляним в роки німецької окупації 1941-43 рр.

Знаходиться на перехресті вулиць Енергетична і Янгеля. Текст на пам'ятнику (російською): "Місце розстрілу 20 тисяч мирних мешканців в період тимчасової німецько-фашистської окупації вересень 1943 року".

Пам'ятник М.К. Янгелю в Дніпропетровську

Пам'ятник встановлений на розі вулиць Литовська і Янгеля. Скульптор Чеканев К.І., архітектор Нескоромний І.І.

Янгель Михайло Кузьмич  (1911-1971) - радянський науковець, конструктор в галузі ракетно-космічної техніки, академік АН СРСР, двічи Герой Соціалістичної Праці.
иДжерело.