Своєрідною прикрасою Контрактової площі в Києві є скульптура Самсона, який роздирає пащу лева. Над Самсоном красується кругла ротонда на чотирьох опорах, кожна з яких прикрашена подвійною коринфською колоною. На даху встановлено фігуру святого апостола Андрія, а збоку розташовані чотири опори з сонячним годинником. Статуя Самсона в Києві - одна з найстаріших. Її було виконано за проектом архітектора Івана Григоровича-Барського, нащадка відомого на Подолі сімейства, й встановлено в 1749 році. Разом зі статуєю тут з'явилася нова альтанка, в тіні якої городяни могли відпочити.

За однією легендою на місці нинішньої статуї Самсона колись у давнину било священне джерело. Жителі свято вірили, що від цього джерела залежить доля Києва: місто буде стояти поки функціонує джерело. Згідно іншої версії на цьому місці був резервуар, в який стікала вода з джерел Замкової та Андріївської гір. Подоляни охоче брали воду, й у ряді випадків навіть проклали для цього дерев'яні труби, залишки яких були знайдені археологами при будівництві лінії метро. Цей резервуар, споруджений ще за часів Київської Русі, був найпершим київським водопроводом. На той момент труби було зроблено з дерева, що стало причиною недовговічності використання подібної конструкції. Вода стікала з сусідньої Андріївської гори й по дерев'яному жолобу потрапляла в ємність. Слідуючи моді на прикрашання центральних площ міста фонтанами й колодязями, яка захопила на той момент всю Європу, жителі Києва також доклали зусиль, щоб облагородити свій резервуар невеликим фонтаном. Так у столиці з'явився свій "Феліціан", як назвали фонтан кияни. Резервуар завбачливо накрили дахом, спорудили невелику альтанку, а всередині встановили дерев'яну скульптуру ангела з чашею в руках, з якої витікала вода. Ще один ангел, двометрова статуя апостола Андрія з хрестом у руці з позолоченої міді, з'явився на даху альтанки.

Через деякий час ангела замінили дерев'яною фігурою Самсона, який роздирає пащу леву. На всі релігійні свята воду в колодязі освячували, а альтанку прикрашали гілками дерев. Була ще одна традиція, на шию Самсонові вішали натільні хрестики, щоб біблійний богатир охороняв місто від ворогів та недоброзичливців. Фонтан, який відразу ж назвали Самсоном, став невід'ємним атрибутом Подолу. Існувала навіть така легенда, що, якщо випити з фонтану води, то залишишся в місті назавжди. Цю легенду місцеві жителі підкріплювали притчею. Нібито плив якось Дніпром син царя Давида Самсон Сильний. Причаливши до берега, він несподівано побачив лева. Недовго думаючи, богатир схопив звіра за пащеку й наступив на нього ногою. В ту ж мить вони разом закам'яніли й назавжди залишилися в Києві. У дні ярмарків Контрактова площа заповнювалася лавками. На ярмарки до Києва приходило багато народу. Ціни на номери в готелях стрімко зростали, й ті, хто бідніший, залишалися ночувати прямо під відкритим небом навколо фонтану Самсон.

У такому вигляді фонтан проіснував в Києві до кінця 17 століття, коли француз Брульон, викладач Києво-Могилянської академії, виступив ініціатором встановлення на даху альтанки сонячного годинника, створеного за його проектом. Відома пожежа 1811 року, яка знищила практично всі будівлі на Подолі, не оминула й павільйон. Згодом альтанку відновили, а ось годинник не вдалося. Перед першою Світовою війною статуї святого Андрія та Самсона помістили в Міський музей старожитностей й мистецтв (нині Національний художній музей України), а на їх місці поставили копії. У 1930-х роках фонтан знесли, мотивуючи тим, що він є джерелом розповсюдження інфекції, оскільки від бажаючих прикластися до фонтану відбою не було. Сама альтанка простояла до 1934 року, поки не трапився казус й її не розібрали. Існує така легенда, що коли один із чиновників з інспекцією приїхав на Поділ і, побачивши купу сміття біля Самсона, наказав негайно прибрати. Слухняні підлеглі прибрали все, разом з Самсоном. На щастя, напередодні святкування 1500-річчя Русі фонтан відновили в його первозданному вигляді за копією, яка збереглася. Як й раніше, альтанку зі скульптурою називають фонтаном Самсоном, хоча з пащі лева давно вже не ллється вода. Тепер тут раз у раз можна побачити, як фотографуються туристи.

Джерело

Пейзажна алея в Києві - одне з найкрасивіших куточків міста. Повернувши з вулиці Велика Житомирська, в бік урочищ Гончарі, Кожум'яки і Дегтярьов, вашому погляду відкриється місцевість, що вражає чудовою красою своєї природи. Ця територія іменується Пейзажною алеєю. Вона розташована на місці давніх валів, які служили захистом для Києва. На цій лінії оборонних споруд, що датується 10-13 століттями, в 1980 році і була закладена Пейзажна алея. Архітектором проекту виступив Авраам Мілецький. Але таке пояснення, в минулому зрозуміле кожному киянину, тепер навряд чи підкаже дорогу до Пейзажної алеї. Найлегше буде знайти її, якщо орієнтуватися по Історичному музею (Володимирська, 2), саме в цьому районі розташовується мальовничий сквер.

Спочатку Пейзажна алея повинна була стати частиною архітектурно-історичного заповідника "Стародавній Київ", який включав би в себе декілька музеїв: Археологічний музей під відкритим небом, Музей містобудування, Історичний музей. Цей проект був одним із найбільш масштабних на всій території Радянського Союзу. Окрім музеїв, тут планувалося збудувати Інститут археології АН УРСР і Музей цього інституту, облагородити київські гори: Старокиївську, Замкову, а також гори Дитинка і Уздихальниця, впорядкувати схили давнього Копиревого кінця.

Перебуваючи на висоті історичного Верхнього міста, Пейзажна алея в Києві дає можливість повного огляду туристами видів Подолу і Задніпров'я. Цей парк став єдиною реалізованою ідеєю з глобального проекту "Стародавній Київ". На сьогоднішній день Пейзажна алея в Києві знаходиться під охороною ЮНЕСКО.

14 листопада 2009 на Пейзажній алеї відкрився сквер, який відразу ж придбав величезну популярність у киян та у гостей міста. Сквер дійсно являє собою незвичайне і запам'ятовується видовище. 30-ти метрова стіна прикрашена мозаїчним панно, що зображує двох довжелезних кішок з розкритими пащами. На спинах цих нескінченних кошів розсілися різнокольорові пташки, а всередині величезних пащ влаштовані лавочки для відпочинку. Зліва стоїть таке ж мозаїчне дерево, на його широко розкинутих гілках сидять птахи. Справа розташовується панно з чотирма дитячими портретами.

Уздовж доріжок на пірамідах з різнокольорових подушок сидять милі чоловічки - таких скульптур тут чотири.

У листопаді 2010 року, в день святкування річниці відкриття скульптур, Французький центр культури подарував київським дітям ще одну мозаїчну скульптуру - фігурку Маленького принца, героя роману Сент-Екзюпері.

Звивисті доріжки, фонтанчики, незвичайні скульптури - все це придумав вже відомий в Києві скульптор Костянтин Скритуцький, також в роботі приймала участь художниця Леся Кара-Коця.

Такі пам'ятники як Літаюча корова, Балерина, Їжачок у тумані - це його роботи. Сквер вийшов настільки яскравим, що відчуття казки та свята не покидає відвідувачів навіть у похмурий непогожий день. На жаль, у цього куточка немає офіційного статусу скверу, тому він не підлягає захисту, ніж іноді користуються вандали.

Джерело

Джерело

Пам'ятник гетьману Богдану Хмельницькому є найвідомішим пам'ятником Києва, своєрідним символом міста. Встановлений він на честь гетьмана Богдана Хмельницького, який увійшов в історію України як видатний полководець, державний діяч, що очолив повстання українського народу проти влади польської шляхти. Також відомий Богдан Хмельницький завдяки Переяславській Раді, яка зробила союзниками Московію та Україну.

У середині 19 століття в українських діячів культури виникла думка встановити пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві або Переяславі. Однозначної відповіді на запитання, кому першому спала на думку ця ідея, немає. Авторство ділять між собою два професори: Михайло Максимович таМикола Костомаров. Здійснення задуманого стало можливе завдяки Михайлу Юзефовичу, теж професорові, що був головою Київської археографічної комісії. Проект майбутнього монумента повинен був розробити дуже відомий у той час живописець і скульптор Михайло Микешин.

     Перший проект пам'ятника

Перший проект пам'ятника Богдану Хмельницькому був виконаний із грандіозним розмахом. На гранітному постаменті, за формою схожому на курган, на гарцюючому коні сидів гетьман. Під копитами коня передбачалося зобразити розпластане тіло ксьондза-єзуїта, покрите розірваним польським прапором, поруч лежали ланки розірваних ланцюгів. Збиті конем, що скакає, летіли зі скелі фігури польського пана-шляхтича, та еврейського орендаря. Унизу, перед скелею розташовувалися ще 4 фігури - сліпий кобзар і його слухачі: білорус, малорус, великорос і червоноросс. Барельєфи повинні були зображувати епізоди Битви під Збаражем і В'їзд війська Хмельницького в Київ.

Кошти на пам'ятник передбачалося зібрати по благодійній підписці, але пожертвування надходили погано. Політичні мотиви й недолік засобів привели до того, що композиція затвердженого пам'ятника стала набагато скромніше. Були відкинуті потоптаний польський прапор і антисемітський тематика, заодно зникли з пам'ятника фігури кобзаря, його слухачів, а також барельєфи.

Морське відомство пожертвувало на будівництво пам'ятника 1600 пудів (25,6 т.) старої корабельної міді. В 1877 році, нарешті, була виготовлена гіпсова модель, а в 1879 році в Санкт-Петербургу, на ливарно-механічному заводі Берда, при участі скульпторів Пия Адамовича Велионского й Артемія Лаврентійовича Обера, композицію відлили з металу.

Місце для установки пам'ятника гетьману Богдану Хмельницькому визначилося після довгих суперечок - було вирішено, що це буде Софійська площа. Але зненацька з Петербурга прийшла заборона. Справа в тому, що пам'ятник, установлений на Софійській (Софиевской) площі, розташовувався б між вівтарною стіною Київського Софійського (Софіївського) собору та Михайлівським Золотоверхим собором. Орієнтована статуя була так, щоб гетьманська булава була спрямована з погрозою убік Польщі. Відповідно, виходило так, що кінь Богдана Хмельницького був звернений хвостом до вівтарної стіни Софійського собору, і саме це будуть бачити замість християнської святині численні прочани, що прямують до собору. Крім того, закривався вид на собор з боку Михайлівського монастиря й Хрещатика. Це обурило київське духівництво, і воно написало скаргу в Синод.

Вісім років простояв готовий пам'ятник Богдану Хмельницькому у дворі Старокиївської поліцейської ділянки, тому що грошей на будівництво гранітного постаменту не вистачило. Кияни жартували, що гетьмана заарештували за те, що "прибув без пашпорта". Нарешті, в 1886 році з міської скарбниці було виділено 12000 рублів, а Київська міська управа віддала для пам'ятника 30 кубічних сажнів граніту, які залишилися від будівництва опор Ланцюгового моста, після чого архітектор Володимир Миколаїв спроектував і побудував постамент для пам'ятника. Київський архітектор працював безкоштовно, а гроші, які вдалося заощадити, витратив на встановлення огорожі з ліхтарями навколо пам'ятника.

Щоб не ображати почуття віруючих, скульптурну композицію розвернули, після чого булава стала загрожувати скоріше убік Швеції, чому убік Польщі. Всупереч загальній думці, убік Москви булава не була спрямована ніколи. Про причетність до Росії говорили лише написи на постаменті: "Прагнемо під царя східного, православного" і "Богдану Хмельницькому єдина неподільна Росія". В 1919 і 1924 роках ці написи перемінили на "Богдан Хмельницький. 1888", яка збереглася по наші дні.

11 липня 1888 року, під час святкування в Києві 900-річчя хрещення Русі, пам'ятник Богдану Хмельницькому був остаточно встановлений і освячений.

Сам пам'ятник Богдану Хмельницькому робить сильне враження своєю динамічністю. Начебто вершник, на повному скаку осадив коня, щоб звернутися до народу. Досить точно передана портретна подібність із прототипом, а також деталі одягу. Постамент скульптурної композиції відносно невисокий, крім того, вона доступна для кругового огляду, що дає можливість докладно розглянути всі деталі композиції, які пророблені дуже ретельно.