Очеретувате - село, центр сільської Ради. Розташоване в 26 км на південь від районного центру і в 25 км від залізничної станції Новомосковськ на лінії Нижньодніпровськ-Вузол - Краспоград. Дворів - 366. Населення - 813 чоловік. Сільраді підпорядковані села Олександрівка, Гуково, Запоріжжя, Казначеївка, Малоандреевка.

У Очеретувате знаходиться центральна садиба колгоспу «Прогрес», за яким закріплено 3,1 тис. га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 2,6 тис. га орних земель. Колгосп вирощує зернові, технічні культури та овочі. Розвинене тваринництво м'ясо-молочного напряму. За трудові успіхи 40 жителів села нагороджені орденами і медалями, з них ордена Леніна удостоєний тваринник В. Н. Білоус.

У селі є восьмирічна школа, в якій навчаються 100 учнів і працюють 12 вчителів. Є будинок культури з залом на 250 місць, бібліотека з книжковим фондом 7,3 тис. примірників, фельдшерсько-акушерський пункт, де працюють два медпрацівника, дитячий сад на 80 місць. До послуг населення - чотири магазини, їдальня, майстерня з ремонту взуття, ательє мод. Є поштове відділення і ощадкаса.

У партійній організації села - 41 член КПРС, у двох комсомольських - 49 членів ВЛКСМ. Перші партійна та комсомольська осередку організовані в 1920 році.

Село Очеретувате заснували запорозькі козаки у другій половині XVIII ст. Радянська влада встановлена ​​тут на початку 1918 року. У роки громадянської війни в селі був організований партизанський загін, який вів боротьбу з австро-німецькими загарбниками і петлюрівськими бандами. Загін очолював І. Л. Турченко. У 1923 році 12 бідняцьких сімейств об'єдналися в товариство спільного обробітку землі «Незаможник», першим головою якого став колишній партизан К. Л. Косенко. На базі Тоза в 1930 році виник колгосп «Червона Армiя».

379 жителів села билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, 158 з них загинули. Всі учасники війни нагороджені орденами і медалями.

У роки німецько-фашистської окупації комсомольці С. Мороз і В. Явкун сховали і врятували від гітлерівців бюст В. І. Леніна. Від рук фашистських загарбників загинули жителі села Є. Пошивайло, О. Авдієнко, Л. Пішко, Н. Пошивайло, С. Діденко та О. Глущенко.

У селі є пам'ятник В. І. Леніну. Встановлено також пам'ятник односельцям, полеглим у роки Великої Вітчизняної війни.

Источник текста

Источник: "История городов и сел Украинской ССР", Том "Днепропетровская область"

__________________________________________________________________________________________________

Територія Очеретуватівської сільської ради складає 4038 га.
Населення - 776 чол., 378 дворів, 12 вулиць.
Очеретувате має вигідне географічне розташування. Село розміщене в долині р. Кільчені, притоки Самари, на її лівому березі, за 25 км. на північ від Дніпропетровська і за 26 км. на південь від районного центру Магдалинівка. Через Очеретувате проходить автомобільна дорога міжобласного значення Дніпропетровськ-Полтава, а за 25 км. від села - залізнична станція Новомосковськ Придніпровської залізниці. До того ж Очеретувате є своєрідною «в’їзною аркою» Магдалинівщини.
У народі говорять про те, що с. Очеретувате заснували близько 1760 р., жителі села - вихідці з села Котівки. Підтвердженням є те, що в названих селах є однофамільці. Наприклад, Явкуни, Гедченки. Гедченків прозивають в обох селах Керкезами. Пани переселяли жителів з Котівки в дану місцевість, бо і тут була їх земля. Перші поселенці оселялись в районі річки Очеретина, притоки Кільчені. Від того і назва Очеретувате.
А ще кажуть, ніби в районі цієї ж притоки Кільчені першим поселився козак Очеретько. Гайок першого поселенця називають Чичканівкою.
Навкруги простягались землі княгині Тернавської. «В бумагах Самарского монастыря читаем только, что около 1760 г. в Каншеловке и в балках реки Очеретоватом, недалечко монастыря, сидело зимовниками и хуторами багато (много) запорожского казачества; казаки и сами ходили отсюда в монастырь и часто приглашали к себе монахов для богослужений и требоисправлений.
В 1779 г. местность эта в вечное и потоинственное владение досталась Азовской губернии губернаторскому товарищу, подворному советнику Иллариону Спиридоновичу Алексееву. Он решил соорудить церковь в честь Рождества пресвятая Богородица и дать ей 120 десятин земли».
Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской анархии. Выпуск I. г. Екатеринослав. 1880 г. стр. 379.
«По данным плана уезда за 1782 г. (апрель) село принадлежало коллежскому советнику Иллариону Спиридоновичу Алексееву, имело 500 десятин удобной земли, население: 142 мужчины и 136 женщин».
Г.Ленинград, библиотека им. Салтикова – Изедрина. В ДОГА, фотокопия № 31, а.
У князя Алексєєва в селі був великий маєток, збудований винокурний завод.
Згодом с .Очеретувате перейшло до рук зятя Алексєєва – князя Урусова. Землі вирізнялися високою культурою землеробства, була трипільна система обробітку землі. На орендованих землях цього не було, тому швидко в полі ріс вівсюг, і це розорило орендарів і селян – власників. Вони вимушені були йти в найми до економії. Князю Урусову належали землі в Котівці, а в Паньківці у нього був винокурний завод, в Хащовому - кілька десятин лісу. В основному сіяли кукурудзу, яка була сировиною для винокурного заводу. Для свого господарства князь купив у 1914 році в Америці трактора.
Розповідають, що у князя Урусова була красива донька, але вона молодою померла. В пам'ять про неї князь збудував у селі цегляну церкву. Сама будівля була вишукана, гарна. Дзвони були такі, що чути було в сусідніх селах. Згодом, в період антицерковної кампанії, на початку 30 – років ХІХ ст., церкву розібрали, а дзвони в 1980 р. були передані до Дніпропетровського оперного театру. Ті люди, котрі знімали хрести, дзвони з церкви, невдовзі загинули.
У 1902 р. до складу Очеретуватської сільської ради входили такі села:
Очеретоватская волость. Название деревни Количество
дворов
д. Александровка 39
Аностасьевка 33
Андреевка 37
Анновка 14
Архангело – Гавриловка 17
Варваровка 5
Веселая 9
Ивановка 19
Корнеевка 22
Очеретоватое 119


Список населенных мест Новомосковского уезда Екатеринославской губернии, г.Екатиринослав, 1902,л.10.

Великі зміни в с. Очеретувате відбулися в 1917 році, після Жовтневої соціалістичної революції. У грудні 1917 р. в селі були обрані Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Ради дали дозвіл жителям села розібрати економію. Землю розділили між селянами.
Першим головою рад був Пожар , секретар - Явкун Порфирій Васильович.
Розпочалася громадянська війна. Навесні 1918 р. в селі за дорученням Новомосковського ревкому більшовиків був організований повстанський загін, очолив його член більшовицької партії з 1905 р. Турчинко Іван Лук’янович (уродженець села Корнеєвка). Молодими членами загону були Степан Іванович Косенко, Несторенко Григорій Никифорович. Мешканці села зазнали великого лиха під час німецької окупації 1918р. Німці били людей шомполами, грабували жителів, вивозили продукти в Катеринослав, а згодом до Німеччини.

Повстанський загін пішов у підпілля. Влітку 1918 р. вночі члени загону привезли гвинтівки до Костенка Кузьми Лаврентійовича, переховувались у нього в погребі, готувалися до проживання в лісі. Учасники загону Пожар Веремір, Олександр і Алістарх Холодні, Онопрієнко Федір, Несторенко Андрон Гордійович, Гуртовий Іван Іванович, Костенко Кузьма під керівництвом Турчинко І.Л вивезли зброю в ліс і заховали . У другій половині 1919 р. в село ввірвались білогвардійці. Червона Армія відступила, з нею пішов і Турчинко. Проти денікінців геройське діяв загін у складі близько 15 чоловік (Радченко Акакій, Холодний Олександр, Косенко Карпо, Пожар В., Мороз М. та інші. Вигнали денікінців з села при допомозі регулярної армії. Остаточно радянська влада була встановлена в 1920 році .
Чимало людей пішло із села в інші села області, рятуючись від голодної смерті в 1921році.
У 1927 році було створено ТСОЗ «Незаможник», а в 1930 році перейменовано в колгосп «Червона Армія». Головою колгоспу обрали Пошивайла Веремія Зіновича. У колгоспі була свиноферма, вівчарня, тваринницька ферма. З’явилися перші передовики сільгоспвиробництва. Це Кураш, ланкова буряководів, яка добилася високого урожаю цукрових буряків, за що була нагороджена медаллю «За доблесний труд», а також стала учасником ВДНГ у Москві; Горпина Яківна Ляхова виростила по 428 ц цукрових буряків з га і теж була учасником виставки в Москві; Поїздник Григорій. Охрімович – вівчар, Боженко Хівря Іванівна – свинарка.
Село отримало передову техніку, трактори, а в 1935 р. і перший комбайн «Комунар». Багато очеретуватівців почали вчитись у виробничо - технічних школах, на курсах, підвищували свою кваліфікацію, опановуючи нові машини і організовуючи працю по – новому. У нашому селі на трактор сіли жінки і дівчата: Явкун Настя, Сорока Оксана, Прус Лукеря. Першим комбайнером був Авдієнко Юхим, його помічником - Гузь Савка Іванович.
22 червня 1941р. грізне слово «війна» ввійшло в кожну селянську родину. Близько трьохсот молодих чоловіків було призвано на війну, з них 195 очеретуватівців не повернулися до рідних домівок. Прізвища очеретуватівців, які загинули в боях за Батьківщину в грізні роки Великої Вітчизняної війни навічно викарбовані на меморіалі в центрі села Очеретувате.
27 вересня о 9 годині ранку в село вступили фашисти. Через деякий час встановили свою владу, свій "новий порядок". Важким був цей «новий порядок» і «європейська культура» Багато молодих жителів села було відправлено для праці в Німеччину. «Подарок з України»... З таким написом ішли товарні вагони на чужину, а в цих вагонах були юнаки і дівчата з різних куточків рідного краю, в тому числі й з Очеретуватого.
Школа не працює, клуб закритий, збиратися молоді заборонено, ходити ввечері пізно заборонено. Колгосп німці не ліквідували, заставляли працювати старих і малих.
19 лютого 1943 року німці втекли з села під тиском радянської розвідки і деяких частин.
Вернувшись в село 23 лютого, вони ще лютіше і жорстокіше поводилися з жителями. Під час окупації було побито Костенка Кузьму, Пруса Федора, Мисника Івана, Гузя Якова, Товмача Івана...
У скирті соломи біля села Квіткове спалили 5 чоловік з села Очеретувате.
23 вересня 1943р. німецькі фашисти були вигнані з села. При відступі німці палили колгоспні будівлі, селянські хати, скирти хліба, школи. Під час відступу застрелили Пошивайло Дуню, дівчину, яка хотіла затушити підпалену хату (одна з вулиць села носить ім’я Євдокії Пошивайло).
Є в селі і вулиця Дмитра Рути. Колишній піонер, старший вожатий, а в роки Великої Вітчизняної війни – офіцер Радянської Армії Рута Дмитрій Ларіонович мужньо вступив у боротьбу з ворогами.
Трапилось так, що Рута Д.Л. потрапив у оточення, але не розгубився. З групою партизанів пустили під укіс три військових ешелони гітлерівців, висадили в повітря два залізничних мости. У березні 1943 р. Рута Д.Л. наказом був призначений на посаду начальника диверсійної служби бригади, на особистому рахунку Рути Д.Л. 20 знищених фашистів, кілька урядових нагород.
У відомій книзі «Глубокое течение» змістовно розповідається про подвиги партизана Рути Д.Л..
Першими в село вступили радянські танкісти. Скільки радісних сліз в очеретуватців... Зустрічали танкістів хто з хлібом та сіллю, хто з молоком, що в кого було. Через село йшла частина до Дніпра.
При визволені села загинули медсестра Олена Малюк, капітан служби вірменин Акоп Нарапетович Акопян. Вдячні очеретуватці шанують пам'ять своїх захисників. Після війни був збудований пам’ятник, де було поховано
О. Малюк, А.К. Акопяна, трьох невідомих солдат. Три могилки, а над ними схилив голову, неначе зупинився на мить, солдат із бронзи, завжди квіти. У 1983-1985 роках у центрі села був збудований меморіал в пам'ять полеглих у боях. З дозволу рідних прах героїв було перенесено до меморіалу, доглядають його із вдячністю місцеві школярі.
Війна викликала великі труднощі. Адже збитки, завдані війною, складали 5.274.000 крб. (в старих обчисленнях).
Дніпропетровський обл. архів, фонд 268, опис №3, справа №259, стор.250.
Не вистачало робочих рук, тепла, техніки. На трактор сіли дівчата та жінки: Ступак Марія, Мороз Катря, Талавиря Мелашка, Швачка Настя і інші. До колгоспу «Червона Армія» було приєднано колгосп «Більшовик» і перейменовано в колгосп ім. Дзержинського.
Повернулися до рідної домівки воїни–ветерани: Прус Г.Ф, Тростенко К.Ф, Суслов П.М, Гузь І.М, Мирошнеченко Є.Ф, Мороз В.І, Ляховий Т.С, Клименко П.М, Гуртовий І.Я. та інші.
Очеретуватці трудились не покладаючи рук, життя поступово налагоджувалось, ставало кращим. З’явились нові передовики виробництва: Дусик Г, Гуртовий І.І , Дуленко М.Г, Устименко К.С, Ляхова К.К., Ситник З.І, Крижньова М., Гуртова Г.І. Крижньова М. була учасником сільськогосподарської виставки в Києві, бо з своєю ланкою домоглася високого врожаю цукрових буряків.
Гуртова Г.І. у 1955 р. була в Москві на виставці як краща свинарка, а Ситник З.І. домоглася високого щодобового приросту телят.
Укрупнення колгоспу відбулося в 1959 р., коли до колгоспу ім. Дзержинського було приєднано колгоспи сіл Олександрівки «Комунар» і Казначеївки «Україна». Колгосп було названо «Прогрес». Розукрупнення відбулося 1 березня 1961 р. До колгоспу «Прогрес» ввійшли землі с. Очеретувате і с. Гукове. У селі Гуковому, яке було відділенням колгоспу, була тваринницька ферма, магазин, люди жили заможно. Та стало це село в 60-ті роки неперспективним: центр колгоспу, сільська рада, пошта, школа, лікарня - все в с. Очеретуваному. Спочатку не стало ферми. Де працювати людям? То й почало село розпадатися. Переїхали люди то в Очеретувате, то в Спаське, то в Підгороднє. У 1973-1974 роках Гукового не стало, залишилась тільки назва. Гуковська балка та могилки…
З року в рік обличчя села змінюються, зростали доходи колгоспу та колгоспників.
У 60 - ті роки головою сільради був Таран В.Х., головою колгоспу «Прогрес» і головою Очеретуватівської сільської ради в 1974-1977 р. - Мороз Семен Іванович.
Великий внесок у розбудову села вніс Мороз С.І.
Не стало старих глиняних хат, вкритих очеретом. Будувалися нові цегляні будинки, усім намагався допомогти голова у придбанні будівельних матеріалів. Дбав, щоб очеретуватівцям жилося краще. Були побудовані гараж з боксами, мехмайстерня, млин для фуражу, олійниця, сільський будинок культури.
Маяки колгоспу: Талавиря К., Дуленко І.Т., Ляхова К.К., Чорна М., Дусик.О.В., Ляховий В., Кіяшко.Д., Готовченко В., Безпипко І., Познякова. М., Таран. М.
Раціоналізатори: Мороз П.І., Ляховий.М.С., Дусик.Г., Меркотан, С.Костенко, Гострий О.Б., Безпипко І., Устименко І. та інші.
Ударники комуністичної праці: Ляховий В., Талавчеря К., Ступак П.К., Безпипко І.А., Кіяшко Д.
Телефон, радіо, телевізори, велосипеди, мотоцикли, гарні та зручні меблі, килими стали звичними у побуті очеретуватців.
Пов’язав свою долю з Очеретуватим Нездійминога А.М. Спочатку голова колгоспу, а після об’єднання колгоспу «Фрунзе» з «Прогресом» був сільським головою з 1977 до 1994 р. За часів головування Нездійминоги А.М. і Клешні Б.Ф. розвивалася спеціалізація колгоспу «Фрунзе», особливо такий напрямок, як тваринництво: свинарство, птахівництво. Було збудовано корівник на 500 голів великої рогатої худоби, літній табір, свинарник. Прокладено 15 км. вулиці з твердим покриттям, зведено меморіал загиблим воїнам, з'явилося по вул. Шевченка чимало житлових будинків-котеджів. Реконструйовано центр села, зроблено капітальний ремонт Очеретуватівської СЗШ. Це були 1984-1985 роки.
У 1985р. до керівництва в Радянському Союзі, прийшов Горбачов М.С. Розпочалася перебудова. Не обійшли перебудівні процеси і с. Очеретувате. Почали очеретуватці боротьбу за відокремлення від колгоспу «Фрунзе», щоб на території села був свій колгосп, як і раніше, «Прогрес». Домоглися свого.
Головою колгоспу став Демидов О.А., який багато зробив для Очеретуватців. Було газифіковано 180 садиб, побудовано 8 житлових будинків по вулиці Архангельській, критий тік, ангари, пилорама, вирішувалися соціальні питання, не було житлової проблеми. Зростали врожаї сільгоспкультур, розвивалося виробництво.
Потрібно згадати прізвища керівників підрозділів, передовиків колгоспного виробництва це: Поїздник Г.Р., Прус Г.Ф., Сорока К.А., Ляхова К.К., Косенко С.А., Мороз А.В., Ступак К.С., Чорна М., Маслова В.Р., Литвиненко Л., Меркотан Г., Костенко В.Ф., Устименко Т.С., Заєць Т., Ступак П.К., Ступак О.П., Сорока Г.П., Кривошея Г.А., Козинець В.Г., Ляховий В.Д., Косенко С.А., Мороз А.В., Устименко І., Пошивайло І.П., Полях В.З., Бараннік П., Кіяшко М., Баранник М., Кривонос В.І., Кривонос І.І. та багато інших.
З 1992 до 2000 р. головою колгоспу, потім КДСП «Прогрес» СК «Очеретуватівській» був Олексик М. М.
Продовжувалася газифікація села, були газифіковані вул. Пошивайло, Архангельська, Свердлова. Прокладено 9 км газопроводу, побудовано телятник.
З 1994 року до 2006 роки на чолі Очеретуватівської сільської ради стала вперше жінка – Литвиненко Людмила Михайлівна, вчитель за професією. Людмила Михайлівна тричі перемагала на альтернативних чергових виборах сільського голови. З ім’ям цієї жінки пов’язано проведення щорічних новорічних і різдвяних свят, «Голубого вогника» для жінок до свята 8 березня, вистав самодіяльних артистів, концертів, днів села, вшанування ветеранів війни і праці та багато інших добрих справ і починань.
90-ті роки були роками становлення і розбудови молодої Української держави. Важка економічна криза охопила всі ланки господарства. Не дивлячись на всі негаразди, які відбувалися в суспільстві, село продовжувалося розвиватися.
Було прокладено один км газопроводу, газифіковано вул. Архангельську і кінець вулиці Нагорна, розширено мережу АТС до 100 телефонних номерів. У 2002 році було відкрито церкву Різдва Пресвятої Богородиці, а в 2004 році відновив роботу дитячий садочок «Сонечко». Знову після кількох років закриття дзвінкі дитячі голоси залунали у приміщенні. Завдякуючи сільському голові, у селі вдалося зберегти всі господарчі і соціальні будівлі. Литвиненко Л.М. в 2004 р. виборола 1 місце в районному конкурсі «Кращий сільський голова».
Відбувалися дуже повільні зміни в сільському господарстві в напрямі до ринкових відносин. Та все ж у селі в 1994 р. з’являється перше ПП «Гурочка» (олійниця), керівник Гурський С. Г., а в 1995 р. розпочинається фермерський рух. Перший фермер – Субота Анатолій Юрійович. Загальна криза в державі (1994-1998.) призвели до ще більшого занепаду сільського господарства.
Кількість поголів’я великої рогатої худоби, свиней скорочується, а така галузь, як тваринництво, занепадає.
У грудні 1999 року Президент України видає указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». У ньому дано старт на проведення в стислі строки приватизації сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно.
Було розпайовано землі та майно КДСП «Прогрес». Чотириста сорок чотири земельні частки паю отримали сільгосппрацівники згідно Закону. Майно КДСП «Прогрес» на суму близько 2-х мільйонів гривень передано у приватну власність.
У 2001 році чотириста сорок чотири очеретуватці отримали (одні з перших в районі) Державні Акти на землю та майно і перейшли в одноосібне господарювання.
Почали створювалися нові агроформування. Першим таким агроформуванням стало ТОВ «Прогрес» (керівник Ніколаєнко М.М.). Проіснувало недовго. Правонаступник - КДСП «Прогрес» став СК «Очеретуватівській» (голова Олексюк М.М.).
У 2004 році в Очеретувате прийшли міцні сільгоспвиробники - це НВП «Агродніпронасіння» (керівник Хаджиматов). Багато очеретуватців працюють у цьому сільгосппідприємстві. 284 селян – пайщиків здали свої землі в оренду до «Агродніпронасіння». НВП «Агродніпронасіння» обробляє 1953га орної землі, спеціалізація – рослинництво, вирощування елітних сортів кукурудзи. Керівники НВП «Агродніпронасіння» не байдужі до проблем місцевої школи, допомагають у вирішенні господарських, фінансових і соціальних проблем.
Крім агроформування, створено і працюють 2 фермерських господарства, 6 приватних підприємств, 118 власників одноосібних господарств.
На території села знаходиться:
- Сільська рада;
- Відділення зв’язку;
- Відділення Ощадного банку України;
- Чотири магазини;
- ФАП;
- Дитячий садок «Сонечко» ;
- Середня загальноосвітня школа;
- Сільський Будинок Культури;
- АТС;
- Сільська бібліотека;
- Ветдільниця;
- Сільський будинок культури.
Великий внесок у розвиток освіти і культури села внесли Холодна О.М., Маленко Ф.Р., Маленко В.К., Рябоконь М.Ф., Рябоконь В.М., Пригара О. Й., Мисник О.П., Богатир В.І., Грибовський В.В., Авдієнко М.Д., Богатир А.А.. Розвитку медицини та охорони здоров’я село завдячує Солодовник Л.В., Сусловій М.О., Холодній В.О., Гуртовій К.А., Палько Л.Р., Поїздник Н.В..
Багато серед очеретуватців ветеранів праці, нагороджених медалями «За доблесний труд» у різні роки, переможців соціалістичних змагань.
За сумлінну працю і вагомий внесок у розвиток сільського виробництва жителі нашого села удостоєні високих державних нагород. Це:
1. Білоус Володимир Миколайович – орден Леніна, орден Трудового червоного прапора.
2. Ляховий Володимир Давидович – орден Трудового червоного прапора.
3. Таран Марія Іванівна – орден "Знак пошани"
4. Козинець Леонід Якович – орден "Знак пошани"
5. Полях Євдокія Олександрівна – орден "Знак пошани"
6. Готовченко Віра Іванівна - орден "Знак пошани"
7. Бенедічук Микола Федорович – кандидат сільськогосподарських наук.

У квітні 2006 року приступив до роботи новий депутатський корпус на чолі з сільським головою Білим В.М..
Село немалих можливостей, добрих традицій, невпинних пошуків живе, працює, розвивається.

Над матеріалом працювали:
1. Мирошниченко Світлана Іванівна – вчитель історії Очеретуватівської СЗШ
2. Грибовська Леоніда Станіславівна – вчитель інформатики та математики Очеретуватівської СЗШ
3. Литвиненко Людмила Михайлівна – вчитель української мови та літератури Очеретуватівської СЗШ
4. Науменко Євген Олександрович – учень 10 класу Очеретуватівської СЗШ
5. Хоменко Роман Едуардович – учень 10 класу Очеретуватівської СЗШ
6. Рудень Вікторія Василівна – учениця 10 класу Очеретуватівської СЗШ
7. Кіяшко Олександр Вікторович – учень 10 класу Очеретуватівської СЗШ
8. Грибовська Ольга Валентинівна – лаборант кабінету інформатики Очеретуватівської СЗШ
9. Жителі села Очеретувате.

Під керівництвом Грибовського Валентина Володимировича – директора Очеретуватівської СЗШ.

источник текста

_________________________________________________________________________________________________

Схованка (капсула) знаходиться між двома гранітними плитами. Прикритий камушкам (див. фото).