м. Львів. Церква блаженного о. Климента Шептицького (колишній костел св. Казимира)

Історія

Комплекс монастиря реформатів складається з Костелу св. Казимира, монастиря, у якому пізніше розмістився сиротинець сестер милосердя, та Шпиталю св. Вінцента сестер милосердя.

Чернечий орден реформатів виник в Європі у ХVI ст. як відгалуження ордену францисканців. До Львова реформати прибули з Перемишля 1630 р. за сприяння львівського старости Станіслава Мнішка і католицького 

архієпископа Яна Анджея Прухніцького(Pruchnicki). “Архієпископ Ян Прухніцький, бажаючи якнайкраще прислужитися стаду, ...новий осередок побожних отців більш строгого закону св. Франциска в листопаді того ж [1630] року до Львова запровадив і під Замковою горою в дерев’яному конвенті оселив”, – занотував Бартоломей Зиморович. Земельну ділянку для нього виділила побожна воєводина руська Софія Данилович. Цього ж року її коштом почали будувати дерев’яний монастир і рівночасно дерев’яний костел під назвою свв. мучеників Роха і Себастьяна.

Гора, під якою розташовані згадані будівлі, була високою та своїм підніжжям сягала міських фортифікацій, зокрема, земляних шанців, і її крутизна заважала спорудженню будинків. Для залучення робітників о. Бонавентура, майбутній ігумен, у своїх красномовних проповідях обіцяв молоді стільки заслуг перед Богом і громадою міста, скільки тачок землі вони зможуть звезти згори вниз. Таким чином, невдовзі гора була спланована під будівництво костелу та монастиря. Дерев’яні костел із монастирем згоріли 1648 р. під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького.

1656 р. коштом кам’янецького каштеляна Миколи Бігановського завершилося будівництво нового мурованого костелу, який у 1664 р. посвятили св. Казимиру. До північно-західної стіни костелу добудували монастирські корпуси, які, замикаючись по периметру, утворюють внутрішнє подвір’я. Архітектурне вирішення корпусів дуже скромне – гладкі фасади пожвавлені лише ритмом вікон.

1783 р. монастир отців реформатів скасувала австрійська влада, а їх споруди разом із землями передали сестрам милосердя для утримання дитячого притулку-сиротинця, шпиталь яких був розташований на сусідній ділянці. Реформатів же перевели до Костелу св. Михайла монастиря кармелітів босих.

Монастирський комплекс Милосердя впродовж його існування не раз ремонтували, добудовували та розширювали. У веденні будівельних робіт та проектуванні брали участь відомі львівські архітектори, зокрема Вінцент Равський, Альфред Каменобродський, а також будівничі Едмунд Кьолер, Каєтан Семенчак, Мартин Кривошинський.

Шпиталь сестер милосердя під назвою св. Вінцента був закладений 1714 р. з метою надання допомоги бідним хворим. До комплексу шпиталю входило декілька споруд: два корпуси з приміщеннями самого шпиталю та каплиця “Святого таїнства”, яка їх з’єднувала, три господарських будинки і притулок для убогих. Зводили їх упродовж XVIII–XX ст. арх. Вінцент Равський, Йозеф Фром. У 1879 р. відбулася ґрунтовна реставрація головної споруди шпиталю, здійснена за проектом Альфреда Каменобродського. 1911 р. на ділянці шпиталю постав партеровий будинок для убогих за проектом Ігнатія Кендзерського(Kędzierski) та Адама Опольського (Opolski).

Сиротинець, що отримав назву св. Казимира, та шпиталь св. Вінцента, ведені сестрами милосердя, функціонували до 1939 р. Від реформатів сестри милосердя отримали у власність величезну земельну територію під Високим Замком, частина якої була засаджена фруктовим садом, що тягнувся вздовж вул. Замкової (Кляшторної), і віддавна був огороджений муром.

У 1950–1970-х рр. у приміщеннях сиротинця розмістилася трудова колонія для неповнолітніх дівчат, а у шпиталі св. Вінцента – школа міліції. Від 1980-х рр. весь комплекс Милосердя використовувався Міністерством внутрішніх справ СРСР, а відтак тим самим міністерством України. 2007 р. костел передали на греко-католицьку церкву під посвятою св. Климентія Шептицького. В корпусах монастиря реформатів і шпиталю милосердя розташований навчальний корпус Львівського державного університету внутрішніх справ.

Архітектура

Костел св. Казимира – однонавова з прямокутною апсидою споруда, вимурувана з цегли і тесаного каменю, отинькована. Будівля скромна, бічні фасади позбавлені архітектурного декору, лише головний фасад вирішений у барокових формах. Його декорують фронтон із кам’яними вазами та ніші зі статуями святих. Гребінь даху над вівтарем вінчає барокової форми сиґнатурка. До головного входу, як видно на старих фотографіях, був прибудований бабинець із фронтоном такого ж стилю.

Архітектура львівського костелу реформатів цілком відповідає вимогам їхнього будівництва. Зокрема, це дуже виразно видно в інтер’єрі. На плані в наві завжди виступають пристінні стовпи, які з’єднуються між собою аркадою і переходять у підпружні арки склепіння. У львівському костелі бічні стіни нави прорізані глибокою сліпою аркадою з трьох арок, які своїм заглибленням утворюють на плані виступаючі зі стін стовпи,декоровані пілястрами, що переходять у гурти склепіння, розділяючи його на три прясла. Склепіння нави хрестове, над головним входом на аркаді влаштовані хори. Аналогічну архітектуру інтер’єру бачимо у реформатському Костелі св. Михайла в Раві-Руській на Львівщині. Костел св. Казимира є цінною пам’яткою архітектури раннього бароко в Україні.

Джерело тексту