Вулиця ім. Антона Китаєнка в м. Харків

Джерело

Одна з вулиць міста Харків названа на честь активного учасника харківського підпілля Антона Китаєнка.

Хто ж ця людина?

В тилу ворога. Партизанський рух на Південній Залізниці.

В важкі дні окупації залізничники Південної магістралі не скорились ворогу. Вони здійснювали диверсії на залізниці, пускали з рейок ешелони з живою силою і технікою супротивника, саботували ремонт паротягів і вагонів, тим самим затримуючи просування вермахта до місць бойових дій. Нерідко їх дії через недостатню організованість мали несистемний характер. Часто вони пагано орієнтувались в ситуації, яка швидко змінювалась. Да і сліжка гестапівців інколи виявлялась вдалою. і без того нелегка, повна небезпеки діяльність підпільників і партизан ускладнювалась наближеністью лінії фронту, відсутністю великих лісових масивів, в яких можна було сховатися, розгорнути продовольчі бази, штаби, землянки для житла, особливо необхідні в зимовий час. Вот чому так багато було невдач і такі велики втрати серед підпільників і партизан. І все ж зробили вони чимало, наближаючи Перемогу.
Залізничники взяли активну участь в діяльності підпільного обкому партії, яким керував Іван Іванович Бакулін (підпільний псевдонім - Буркун).
Одним з учасників підпілля бул член підпільного обкому партії, секретар залізничного райкому партії Антон Макарович Китаєнко. Колишній секретар підпільного Заводського райкому партії Ілля Федосеєвич Гаркуша згадує:
«Оскільки зв`язок з явками не вдалось налагодити, Іван Іванович вирішив познайомити мене з представниками Залізничного райкому. Домовились зустрітися в скверіку в Театральному провулку. В призначений час там вже чекали на мене Іван Іванович і незнайомий товариш, який назвався Трамвайщиком. Це був Антон Макарович Китаєнко, секретар Залізничного райкому партії. Ми вели розмову про те, щоб посилити збір розвідувальних данних і через мене передавати їх Івану Івановичу. Буркун не мав постійної конспиративної квартири і відтак часто ночував у мене. Я міг в бідь-яку хвилину інформувати Івана Івановича про рух військових ешелонів і скупчення військ ворога на Південному вокзалі.
Китаєнко погодився з цією пропозицією і познайомив мене з двома залізничниками - Стрілочником і Змащувачем. За умовами конспирації я не питав їх імен ті прізвищ. Ми регулярно зустрічались біля Холодногірського мосту. Від Китаєнка я передав Буркуну дві інформації, а від Стрілочника і Змащувача - п`ять».
Очолюваний А.М. Китаєнком підпільний Залізничний райком партії, який діяв з жовтня 1941-го по травень 1942 р., провадив масово-політичну роботу серед населення. Підпільники налагодили випуск і розповсюдження містом повідомлень Радянського Інформбюро.
Нажаль, відомості про А.М. Китаєнка, як, власно, і про інших підпільників, вкрай скупі: умови, в яких їм доводилось працювати, не була розрахована на можливість робити бідь-які записи, спогади. Да і люди, з якими їм доводилось зустрічатись за суворими законам конспірації, знали не їх справжні прізвища, а псевдоніми, які залежно від умов могли нерідко змінюватись. І все ж свідчення І.Ф. Гаркуши і деякі інші відомості, що дійшли до нас з тих днів, говорять про цілеспрямовану, поєднану з постійним ризиком працю А.М. Китаєнка.
За допомогою зв`язних (а їх було відібрано сорок чотири) вдалося встановити контакти Залізничного райкому з секретарем партійної організації залізничного вузла Харків-Сортувальний Є.Я. Кухтиним і секретарем підпільної парторганізації при 4-й поліклініці в Нагорному районі Білоусовою. Секретар Залізничного райкому встановив зв`зок з членом Заводського райкому партії Г.І. Лукашевим і комуністами 3-го хлібозоводу Христоєвим і Хорошевскою.
Активно допомагала А.М. Китаєнку в роботі підпілля родина Першиних - господарка конспиративної квартири Тетяна Михайлівна, яка гарно знала його за спільною роботою на фабриці, і, її сини - Микола Єфимович, до війни режисер Українського драматичного театру імені Т.Г. Шевченка і Олександр Єфимович - колишній контролер на одному з Харківських заводів та інші патріоти.
На квартиру Першиних по Клочковській № 97 А.М. Китаєнко приніс друкарську машинку. Микола приступиі до друку листівок, а Олександр встановив приймач. Восени і взимку 1941-1942 рр. вони приймали повідомлення Радінформбюро, размножували їх - Микола на машинці, Олександр від руки під копирку, а Тетяна Михайлівна відносила листівки на квартиру до А.М. Китаєнка, який через довірених осіб розповсюджував їх серед населення.
Коли на одну з умовлених зустрічей, яка повинна була відбутись в сквері на Театральному майдані, І.І. Бакулін не з`явився, члени обкому І.Ф. Гаркуша, І.П. Синіцин і Мотилевський спробували дізнатись, що сталось з ним. Згодом з`ясувалось жахливе: разом з Іваном Івановичем зникли більшість активістів партійного підпілля. Як згодом було з`ясовано фашисти схопили Бакуліна та інших учасників підпілля між 25 червня і 1 липня 1942 р.
Доля А.М. Китаєнка і його друзів-підпільників також склалась трагічно. Згодом після арешту І.І. Бакуліна А.М. Китаєнко разом з Миколою і Олександром Першиними, і яких він мешкав в той час, були схоплені фашистами і закатовані в гестапівських застінках.
Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 10 травня 1965 р. А.М. Китаєнко посмертно наогроджений орденом Вітчизняної війни I ступеня.