Пам'ятний знак "На честь першої літописної згадки України в 1187 р." в Переяслав-Хмельницькому

Київський літопис за Іпатіївським списком від 1187 р. розповідає: «...І плакали по нім усі переяславці... За ним же Україна багато потужила». Це найперша згадка про термін «Україна», яка представляє глибокий траур народу через загибель переяславського князя Володимира Глібовича в битві з половцями.

У тому ж літописі від 1189 р. зустрічаємо назву «Україна Галицька» про Галицьке князівство. З ХІV ст. термін «Україна» вживався у значенні «країни, заселеної українцями», тобто етнічної території українського народу, а в кінці ХVІ ст. він (термін) з'явився на західноєвропейських мапах.

З 1187-го минуло 825 років. Історики й досі сперечаються щодо походження і тлумачення слова «Україна». Існують такі версії:

слово «Україна» йде від слова «край» — «кінець», що означає «погранична територія» або «межівна земля»;

слово «Україна» походить від дієслова «украяти», тобто «відрізати шматок землі від єдиного загалу»;

назва «Україна» має джерелом слово «раїна» (рай); слово «Україна» бере початок з назви слов'янського племені «укрів», що проживало на тій землі;

ще одне тлумачення — сполучення слів «країна» з прийменником «у».

А ось що розповідає старовинна легенда:
Колись Бог ділив землі між народами. Кожен отримав те, що бажав, і пішов задоволений і щасливий. Раптом підійшла до Бога людина — худа, боса, засмучена, «щойно з неволі» — і попросила шматочок землі. Але все вже було розділено. Пожалів Бог людину і подарував їй «окрайчик землі, який для себе залишив». Саме від того окрайчика — найкращого у світі — і пішла назва «Україна».

Посилання на текст