Меморiальна дошка на честь Героя Радянського Союзу Григорія Панасовича Рудика в м. Харкiв

У мiстi Харків є вулиця, названа на честь Героя Радянського Союзу Григорія Панасовича Рудика. На будинку під №1 встановлено меморіальну дошку на честь героя.

Використана стаття Юрiя Матівоса для газети «Вечiрня» від  23 червня 2003 року. Джерело

 Три подвиги Григорiя Рудика

Григорій Панасович Рудик народився у 1912 роцi на Кіровоградщині.

Він мав кілька високих державних нагород. Однак найвищої так і не одержав, хоча з часу, коли командир полку Григорій Рудик здійснив другий свій подвиг, минуло 62 роки.

     На знімку: Г.Рудик (крайній праворуч) у 1939 році. Джерело

А перший він здійснив у січні 1940-го. Тоді була у розпалі радянсько-фінська війна. Червоноармійці у п'ятдесяти-градусний мороз, під завивання холодного вітру пішли на штурм Виборга. Фінляндці облаштували тут складну, неприступну, на їх погляд, систему укріплень. Але радянське командування дало категоричний наказ — місто взяти за будь-яку ціну. Рота, якою командував молодший офіцер Григорій Рудик, опинилася на головному напрямку атаки. Але прорватися до ворожих позицій було неможливо — попереду стояла суцільна злива вогню. І тоді комроти приймає сміливе рішення. Він зі своїми підлеглими лягає на засніжену кригу Фінської затоки і повзком пробирається у тил ворога. Випад був настільки несподіваним і стрімким, що фінляндці на мить розгубилися і перевели вогонь на сміливців. Цієї миті було досить, щоб атакуючі здолали опір противника.

За цей подвиг Григорій Рудик був удостоєний ордена Червоної Зірки. З цією нагородою і прибув у коротку відпустку в рідну Лелеківку відважний офіцер. І треба ж такому статися: у той самий час знаходився вдома у відпустці Іван Коваль — учасник війни з Фінляндією, Герой Радянського Союзу. Їх нагородили за одним указом від 15 січня 1940 року.

А над світом уже палало жахливе полум'я Другої світової. У червні 1941 року 558-й стрілецький полк, у якому служив комбатом Григорій Рудик, дислокувався у районі Рави-Руської, на самому кордоні з Польщею. 25 червня полк вступив у бій з переважаючими силами противника. Наші бійці ледь стримували натиск гітлерівців. У один із найкритичніших моментів бою Рудик на чолі стрілецької роти кинувся в атаку на ворога і переслідував його кілька кілометрів. Вранці другого дня бій відновився. Німці намагалися оточити полк, але червоноармійці зустріли їх дружним вогнем. П'ять діб стримували бійці шалені атаки ворога. І все ж вистояли, комбат Григорій Рудик вивів батальйон з оточення, зберігши особовий склад і матеріальну частину. За героїзм, виявлений у ті перші, найскладніші дні війни, уміле командування батальйоном Григорія було представлено до присвоєння звання Героя Радянського Союзу. З невідомих причин Золоту Зірку не було вручено. Хоча клопотання командування полком зберігається у Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації.

Про третій подвиг гвардії майора Григорія Рудика рідні, односельці дізналися через багато років після Перемоги. На екрані країні вийшов заборонений свого часу Сталіним документальний фільм Олександра Довженка "Битва за нашу Радянську Україну". Переглянути стрічку запросили матір героя Ярину Григорівну та сина Володимира. На екрані з'явився епізод бою за Харків у серпні 1943 року. Залягли в окопах фашисти, б'ють з усіх видів зброї, намагаючись відбити атаку гвардійців, притискуючи наших до землі. Ось-ось наступ може захлинутися. І тоді на бруствері постає висока міцна постать комбата.

— На Харків, за мною, — лунає гучний голос комбата Рудика. Бійці вриваються на ворожі позиції. Григорій першим ступає на вулицю міста. Слідом за ним біжить боєць із червоним прапором. Його прикріплюють на будівлі шкіряного заводу. У цей час офіцер похитнувся, схопився за груди і впав. А у глядацькому залі кінотеатру, де йшла хроніка, непритомною впала на підлогу Ярина Григорівна. Вона впізнала у герої-офіцері свого сина, почула рідний голос. На прохання рідних стрічку прокрутили ще раз. Присутні побачили сумну сцену: у дворі шкірзаводу опускають у могилу труну з тілом загиблого героя. Поховання супроводжують слова Довженка, якими він описує подвиг офіцера.

...Харків пам'ятає свого першого визволителя. Одна з вулиць міста, а також школа і тролейбусна зупинка носять ім'я Григорія Рудика. На його могилі встановлено обеліск, а в музеї обладнано куточок героя. Кожного року 23 серпня — у день визволення міста — харків'яни приходять до пам'ятника хороброму воїнові і покладають квіти.