Братський Хрестовоздвиженський монастир

Mark: 0 / 0 participants / 0 recommendations / (+0) (-0) qualities

Эта точка достопримечательности выложена для ознакомления с примерными координатами. Участники могут туда съездить и потом оформить эту достопримечательность на сайте уже с авторскими фотографиями и правильными координатами.

См. прежде: https://www.shukach.com/node/31566

Братський Хрестовоздвиженський монастир Щоб протистояти унії, ополяченню та окатоличенню, православні українці на початку 17 ст. почали об'єднуватися у церковні братства. Таке братство під назвою "Хрестовоздвиженське" виникло 1617 року і в Луцьку, а через два роки польський король Сигизмунд ІІІ підтвердив грамотою його привілей на побудову церкви, шпиталю і школи. Коштом таких Українських шляхтичів з Волині, як Гулевичі, Пузини, Семашки, Четвертинські, та потом і працею луцьких братчиків десь близько 1630 року було вибудувано храм в ім'я Чесного і Животворчого Хреста Господнього на землі, цей храм належав Володимиру Зубцевському, який, вмираючи, записав "всі маєтки рухомі і нерухомі, і грошові суми готівкою, і ті, що у кредиторів були, монастиреві Луцькому під 
назвою Братства Воздвиження Чесного Хреста". То був величавий довжиною до 25 і висотою до 20 метрів, храм, який став монастирським. Поруч з храмом, з якого південної сторони 1645 року виросла двоповерхова будівля школи й шпиталю, келії для ченців. Головним зодчим храму був грек Олександр Моселлі. Саме ж братство 1620 року отримало від Єрусалимського Патріарха Феофана "Благословительну грамоту з правом ставропігії", тоді все братство стало називатись Ставропігійським.

Ще 1624 року братчики влаштували монастир, часто в російськомовній історіографії названний "общежительным", що побудоване на братських стосунках ченців, які присвятили своє життя Богові і рідній церкві, своєму народу.

Братство відкрило при монастирі школу та шпиталь для бідних і хворих. У братській школі навчались здібні юнаки з найбідніших верств населення.

Глибока віра і творчість духу православних українців Луцька, того часу об'єднаних в братство, дала можливість впродовж десятків років зберегти монастир, школу, шпиталь. А 1635 року тут з'явилась і "мандрівна" друкарня отців Павла і Сильвестра, яку луцькі братчики допомогли відновити. Відтак з'явилась на світ божий книга під назвою "Лямент...",
 а незабаром і "Єликидіон...".

Слід підкреслити, що то був час найбільшого розквіту як монастиря, так і самого братства, яке стояло на сторожі рідної православної віри, своєї мови, культури, традицій.

На початку 18 ст. монастир опиняється в руках отців василіан-уніатів, які теж намагалися вести школу, шпиталь і навіть друкарню, але все те незабаром завмерло, а сам монастир почав занепадати. Як і інші, колись православні монастирі, Луцька Хрестовоздвиженська обитель, втративши підтримку православних міщан та своїх могутніх фундаторів-князів і шляхти, які стали ревними римо-католиками, зрадивши віру батьків, прийшла до повного занепаду і руйнації.

1797 року православні відібрали від василіан Чеснохрестську церкву, яка в той час була вже парафіяльною і, як свідчать документи держархіву Волинської області (Ф.35, оп.5, спр.252, арк.І), службу Божу правив тут 1799 року колишній уніатський священик Григорій, але вже як православний. Храм став соборним і залишався таким до нового захоплення його уніатами після великої пожежі 1803 року. Вони володіли храмом до 1833 року, оскільки із закриттям на Волині всіх василіанських монастирів уніатських ченців було виселено і з цієї обителі.

Замість колись великої церкви, збудованої "слізьми і потом" луцьких братчиків", - писав Леонід Маслов у своїй книзі "Архітектура старого Луцька" (Львів, 1939, с. 26-27), - стоїть тепер відремонтована "з її абсиди в 1890 році старанням відновленого Чеснохресного Братства маленька церква зі старою, вже тривіковою, банею".

Маленький Чесносхресний храм, що був у минулому лише вівтарною частиною величавого монастирського храму, бачив багато на своєму віку.
 Саме в ньому отець Павло Пащевський в 20-х роках вперше в Луцьку розпочав Богослужіння на рідній мові В1940-1941 роках Єпископ Луцький Владика Полікарп (Сікорський) мав цей храм за свою тимчасову кафедру, а колишні монастирські будівлі - за місце проживання.

Свої чорні сторінки в історію цього братського монастирського храму вписали більшовицькі атеїсти, які перетворили давню українську святиню в ... планетарій. Довгі роки добреоплачувні "планетаристи" просвічували мозок молодих волинян злочинним атеїстичним дурманом.

На свято пророка Іллі 2 серпня 1990 року - після 
багатьох років наруги й безчестя - в храмі залунали духовні піснеспіви на Похвалу Господню.

Братський Хрестовоздвиженський монастир в усі часи був важливим осередком нашої духовності, охоронцем віри наших предків, найбільш шанованою святинею в місті над Стиром.
Джерело.