Меморіальна дошка академіку М.К.Янгелю на навчальному корпусі фізико-технічного факультету ДНУ в м.Дніпропетровську

У вересні 2013 року з нагоди 95-річчя з дня заснування Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки академіку М.К. Янгелю на навчальному корпусі фізико-технічного факультету ДНУ.

Янгель Михайло Кузьмович (25.10.1911 — 25.10.1971) — вчений-механік, конструктор у галузі ракетно-космічної техніки.

Під його керівництвом і за участю створено кілька класів і поколінь стратегічних бойових ракет армії СССР, зокрема одно- і двоступінчасті ракети на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування 1-го покоління, двоступінчасті ракети з дальністю польоту понад 11 тис. км і складними рішеннями бойових завдань, ампулізована рідинна ракета зі строком перебування в заправленому стані понад 5 років, твердопаливні ракети з високими техніко-тактичними характеристиками. Під час проектування бойових ракет передбачалося використання їх і як носіїв космічних апаратів, що привело до появи штучних супутників Землі («Космос», «Циклон», «Зеніт»).

На початку 1950–х років було вирішено створити в Дніпропетровську серійне конструкторське бюро та налагодити виробництво ракет, розроблених школою С.П.Корольова: Р-1, Р-2, а пізніше — Р-5. Для цього перепрофілювали автомобільний завод, будівництво якого почалося 21 червня 1944 року. Постановою Ради Міністрів СРСР автопідприємство 1951 року було передано Міністерству озброєнь з присвоєнням йому секретної назви «завод №586». 10 квітня 1954 року відділ головного конструктора підприємства перетворили на Особливе конструкторське бюро (ОКБ) №586). Головним конструктором і начальником новоствореного підрозділу було призначено Михайла Янгеля.

В ОКБ почали розробку нового виробу — 8К63 — ракети на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування. З цього моменту значними темпами зростав чисельний склад ОКБ, розвивалося експериментальне виробництво і створювалась експериментально-лабораторна база. 

У Конструкторському бюро обрано істотно новий напрям — створення рідинних ракет на нових компонентах палива, а також розробку автономних систем керування, які забезпечують політ ракети без впливу ззовні.

Створення першої стратегічної ракети, що втілила в реальність новий напрям у ракетній техніці, дало життя новій науково-конструкторській школі в ракетобудуванні — школі М. К. Янгеля. У наступні роки, розвиваючи взятий напрям, у школі створюється ряд нових зразків балістичних ракет далекої дії на висококиплячих компонентах палива, конструктивно і технологічно ще досконаліших, з високими експлуатаційними і енергетичними характеристиками: 8К65, або Р-14 (СС-7) з дальністю 4000 км, вагою головної частини 2200 кг і стартовою вагою 85 т, а також 8К64, або Р-16 (СС-7) з дальністю понад 8000 км, вагою головної частини 2200 кг, стартовою вагою 150 т (перша вітчизняна двоступінчаста ракета на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування). Робота над ракетою Р-16 тривала, і в 1963 її було взято на озброєння. Створення 1-го покоління бойових ракет на висококиплячих компонентах палива було завершено.

Головним напрямом розробки ракетних комплексів 2-го покоління стало забезпечення їх живучості та можливість нарощувати кількість комплексів на озброєнні. Застосування нової паливної пари (несиметричний диметилгідразин і азотний тетраксид) та ампулізація систем дали змогу утримувати ракету в заправленому стані 5—10 років, тобто весь час експлуатації. Це давало можливість виключити заправні системи зі складу шахтних пускових установок, а самі установки рознести на значну відстань одна від одної. Такі «поодинокі старти» мали набагато більше шансів уціліти в разі ядерного нападу. Базовою ракетою цього покоління стала міжконтинентальна багатоцільова ракета важкого класу 8К67, або Р-36 (СС-9). На її базі вперше у світовій практиці було створено ракету з головною частиною, що розділялась (8К67П), та ракету 8К69, або Р-36 (СС-9) з орбітальною головною частиною — теж вперше у світовій практиці.

«Сьогодні ми вшановуємо не тільки засновника ракетно-космічної галузі України, а й засновника підготовки висококваліфікованих кадрів для її розвитку, - наголосив ректор ДНУ, професор Микола Вікторович Поляков під час урочистостей. - Ми віддаємо належне мудрості і далекоглядності Михайла Кузьмича, який був ініціатором відкриття у 1951 році в класичному університеті унікального фізико-технічного факультету. Поєднання фундаментальної підготовки та спеціальних знань з фахових дисциплін, які наші студенти отримують в лабораторіях і на виробництві, дають можливість готувати унікальних спеціалістів. Саме на це спрямовував зусилля Михайло Кузьмич Янгель. Нам пощастило, що такі видатні особистості були у витоків нашого фізико-технічного факультету».

У церемонії відкриття меморіальної дошки взяли участь високоповажні гості: випускник фізико-технічного факультету, Президент України 1994-2005 рр., нині президент Фонду підтримки обдарованої молоді «Україна», Почесний доктор ДНУ Леонід Кучма, заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації Віктор Сергєєв, перший заступник Генерального конструктора – Генерального директора ДКБ «Південне» імені М.К. Янгеля Олександр Мащенко, представники ДП «ВО «ПМЗ ім. О. Макарова», автор меморіальної дошки М.К.Янгелю відомий скульптор Володимир Небоженко.

(джерело фото)

Зокрема, Леонід Кучма наголосив, що відкриття меморіальної дошки Михайлу Янгелю – знакова подія не лише для фізико-технічного факультету та Дніпропетровського національного університету, а й усієї Дніпропетровщини. «Те, що під керівництвом М.К. Янгеля був створений ракетний щит Радянського Союзу – спеціальні ракетні війська, сьогодні вже не є ні для кого секретом. Це давало політичному керівництву СРСР можливість почуватися впевнено, знати, що є сили стримування, які не дозволять розгорнути ракетно-ядерну війну зі США. 51 ракета «Сатана» і досі стоїть на озброєнні Російської федерації і складає основну міць Росії, - зауважив Леонід Данилович. - Особисто хочу підкреслити, що Михайло Кузьмич був Людиною з великої літери, вважаю, що завдяки йому я залишився живий: за сприяння і турботи Михайла Янгеля у 1964 році до Євпаторії приїхав лікар з самої Москви рятувати мене від перитоніту. Михайло Кузьмич призначив мене технічним керівником досліджень на полігоні «Байконур», коли мені було 28 років, що свідчить про його довіру до молоді. Тому, звертаючись до старшого покоління, яке часто присвячує себе повністю своїй справі, нагадую, що не треба забувати про молодь. Адже якщо ми втратимо підростаюче покоління і вчасно не передамо йому всі здобутки, які маємо, то буде трагедія для країни в цілому. Ми прекрасно розуміємо, що майбутнє не за металургією, хімією й хлібом, хоч і ці речі важливі, а за наукою й високими технологіями. Тож давайте віддамо належне Михайлу Янгелю і будемо намагатися йти його шляхом».

«Михайло Янгель досягнув вершин у справі, якій присвятив своє життя, створив техніку, аналогів якій досі немає у світі, заслужив визнання й повагу держави і всіх, хто з ним працював, - долучився до усіх шанобливих і теплих слів на адресу Михайла Янгеля перший заступник Генерального конструктора – Генерального директора ДКБ «Південне» імені М.К. Янгеля Олександр Миколайович Мащенко. - Він створив самобутню проектно-конструкторську школу ракетобудування, яка мала свій почерк і стиль, і обрала свій напрямок, який визначив розвиток ракетобудування у другій половині XX століття. Немає такого конструкторського бюро у світі, як КБ «Південне», за кількістю комплексів, які стояли на бойовому чергуванні. Янгель, передусім, це не ракета, а комплекс: усі його зусилля були спрямовані на досягнення найвищих характеристик ракетного комплексу. Янгель – це супергарантоване виконання вимог замовника. Від проектів Янгеля, як від каменя, кинутого у воду, завжди розходилися кола наукової, виробничої, соціальної активності: нові інститути, виробництва, підготовка кадрів, нові наукові програми. У цьому плані відкриття меморіальної дошки говорить про те, що нам постійно потрібно звіряти свою роботу і своє життя з життям людини такого масштабу».

Посилання на джерело тексту 1, посилання на джерело тексту 2.