м. Львів. Кам'яниця Толочківська

Історія

Традиційна назва, під якою будинок найчастіше згадується у документах XVII–XVIII ст. – “Толочківська кам’яниця” (очевидно, вона походить від прізвища колишнього власника). З історичних джерел відомі пізніші власники та орендарі: Габермани, Мосціцькі, Буасерони, Стефановичі та ін. За дослідженнями Бориса Мельника, у 1656–1657 рр. та 1660–1663 рр. у цій кам’яниці знаходився королівський монетний двір.

З опису 1712 р. відомо, що будинок був триповерховим, з мурованим флігелем, прибудованим із тильного боку. У 1776 р. будівничий Якуб Пйотровський (Piotrowski) провів тут першу значну реконструкцію. Під кін. ХІХ ст. старий будинок перебував у вкрай занедбаному, аварійному стані, що 1892 р. спонукало міську експертну комісію гостро поставити питання про проведення термінової реставрації. Внаслідок повної перебудови, здійсненої у 1895–1896 рр. за проектом архітектора-будівничого Вінцента Кузнєвича (Kuźniewicz) на замовлення тодішнього власника кам’яниці, Нафталі Френкля (Fränkl), будинок набув того вигляду, в якому дійшов до нашого часу. Фактично, це цілком нова будівля, яка у документах архіву згадується як “нововибудована”.

Відомо, що у 1783–1802 рр. у Толочківській кам’яниці мешкав художник-монументаліст Станіслав Строїнський (Stroiński). Протягом ХІХ – І третини ХХ ст. згадуються різні заклади та організації, які винаймали тут приміщення, зокрема: український жіночий промисловий кооператив “Труд”, ресторан Кернера, магазини “Центросоюзу” з продовольчими та колоніальними товарами. 

1993 р. було проведено інженерно-конструкторське та хіміко-технологічне обстеження споруди, розроблена програма реставрації (Ін-т “Укрзахідпроектреставрація”).

Зараз кам’яницю включено до реєстру пам’яток архітектури і містобудування національного значення під ох.№326/36 (Постанова №970 Ради Міністрів Української ССР від 24 серпня 1963 року).

Архітектура

Будинок займає видовжену в плані ділянку, збережену з часів середньовіччя, у межах суцільної забудови кварталу між вул. Краківською, Вірменською та Друкарською. Чільним чотиривіконним фасадом виходить на північний бік площі Ринок. Будівля цегляна, триповерхова, з видовженим внутрішнім подвір’ям у центрі корпусу, прилеглим до межового муру.

Дводольна планувальна схема, адаптована до формату вузької парцелі, зовні відображена опорядженням фасаду – пристінком із парними вікнами, яким виділено праву частину фасадної стіни. На пристінку компонується широкий арковий вхід до комерційних приміщень у партері, верхні яруси оздоблені французьким рустуванням. Вікна мають збагачені ліпним декором профільовані обрамування. Фасад завершений антаблементом із карнизом на модильйонах та гірляндами між віконцями горища у фризі.

Тильний фасад має на кожному поверсі вузьке вікно сходової клітки і двері до балконних галерей, прокладених по периметру офіцини (флігеля). У під’їзді та на сходовій клітці збереглися плафони з орнаментальними розписами.

До під’їзду з вузьким вестибюлем ведуть автентичні двері, датовані ХІХ ст., в арковому прорізі. Підлога вхідних сіней викладена керамічною плиткою. У під’їзді та на сходовій клітці збереглися плафони з орнаментальними розписами кін. ХІХ ст. Сходи дерев’яні, з ажурною металевою огорожею. У підвалах збережені цегляні бочкові склепіння первісної кам’яниці з білокам’яним порталом.

У своїй основі будинок на пл. Ринок, 39 є пам’яткою архітектури доби історизму, за стилем орієнтованою на форми необароко.

Джерело тексту