Пам’ятний знак воїнам-інтернаціоналістам у Коростишеві

Термін «воїни-інтернаціоналісти» був первісно пов’язаний із діяльністю т. зв. більшовицьких «червоноармійських інтербригад», які діяли при встановленні радянської влади, зокрема в Україні в 1918-20 рр. До їх особового складу входили переважно китайці, монголи, угорці, чехи, латиші, австрійці. Вони показали себе особливо надійними при  широкомасштабних репресіях у містах, при придушенні численних селянських повстань та робітничих виступів. Із них формувалися знамениті ЧОНи («части особого назначения»), загороджувальні загони та спеціальні підрозділи  ЧК.
Згадаємо й Інтернаціональні бригади з кадрових офіцерів РСЧА, що воювали на боці республіканського уряду Іспанії у 1936–1939 рр. Вони мали фальшиві документи і видавали себе за добровольців. У нинішнього ж покоління слова «воїни-інтернаціоналісти» асоціюються з «Афганською» війною. Насправді, за сім десятиліть свого існування СРСР провів 46 війн та бойових операцій по всій земній кулі, які й проводилися під гаслами так званого «пролетарського інтернаціоналізму». Пригадаємо «надання інтернаціональної допомоги» СРСР в Китаї (1946-50), в Кореї (1950-53), в Угорщині (1956 р.), у Польщі (1956), в Лаосі (1960-70), у В’єтнамі (1961-74), на Кубі (1962-63), в Єгипті (1962-75), в Ємені (1962-69), в Алжирі (1962-64), у Сирії (1967-73), у Чехословаччині (1968 р.), в Ефіопії (1977-79), в Камбоджі (1979), у Бангладеш (1972-73), у Мозамбіку (1967-69,75-79), в Анголі (1975-79), в Афганістані (з 1979 року) і т. д. І вся ця допомога надавалася на прохання широкого спектру режимів, варто їм було лишень заявити, що вони лояльні до СРСР. Той же у свою чергу називав їх «прогресивними», «антиімперіалістичними», «антифеодальними». Термін «інтернаціональний обов’язок» – іще один пропагандистський трюк для своїх громадян, що використовувало керівництво СРСР, вводячи свої війська для придушення народних повстань проти комуністичних урядів, або для забезпечення приходу до влади «потрібних» лідерів.
Украй ганебним проявом «інтернаціональної допомоги оплотом соціалізму» стала майже 10-річна війна СРСР проти Афганістану. За розповідями очевидців, було там усе: і справжнє бойове побратимство, і героїзм, і боягузтво, і продажність, і мародерство, і «дідівщина», і випадки, коли під час бою молоді солдати стріляли своїм «дідам» у спину, помщаючись за знущання, і випадки, коли офіцери ховалися за спини солдатів, і знищення мирних жителів. На війні як на війні. Міністерство оборони СРСР намагалося, аби через Афганістан пройшло якомога більше радянських солдатів, щоб вони отримали безцінний бойовий досвід, щоб стали «інтернаціоналістами»  А вбиті, поранені, каліки та морально травмовані з понівеченими долями – це, на думку тодішніх високих чинів, лише побічний наслідок того бойового досвіду. Іще ІІ З’їзд народних депутатів СРСР у грудні 1989 р. дав політичну оцінку введенню радянських військ до Афганістану. Декларувалося, що вторгнення СРСР до Афганістану заслуговує політичного й морального осуду, а сама «Афганська» війна оголошувалася злочинною. Та в розумінні народу вина комуністичних перестарків із Кремля за цю розв’язану агресію автоматично не падала на «воїнів-афганців», яких на цю війну направили. Солдати й сержанти, прапорщики й офіцери ступали на афганську землю без комплексу завойовників. Вони чесно виконували свій військовий обов’язок і свято вірили в офіційні теревені, що начебто захищають високі інтереси Батьківщини, виконують інтернаціональний обов’язок перед дружнім афганським народом. Простий солдат завжди воює за Вітчизну, не задумуючись про те, що вона насправді може виявитися злою мачухою. Не одному з них іще за Союзу в чиновницьких кабінетах було сказано: «Я тебе в Афганістан не посилав!».
Попри те, що незалежна Україна визнала війну Радянського Союзу проти Афганістану агресивною, вона заявила, що вояків-українців, котрі брали в ній участь, напризволяще не кине і все одно прирівнює їх до учасників бойових дій, як «осіб, що виконували бойові завдання по захисту Батьківщини». Також було вирішено, що пам’ятники учасникам тієї війни не підпадають під дію законів про декомунізацію.

Джерело