Памятник Шандору Петефі у Будапешті

Шандор Петефі (угор. Petőfi Sándor, серб. Александар Петровић, словац. Alexander Petrovič, укр.Олександр Пе́трович; 1 січня 1823 — 31 липня 1849) — угорський поет, публіцист, революційний діяч сербського і словацького походження.
Походить з небагатої родини. Батько — Штефан (Іштван) Пе́трович (або Стефан Петрович), збіднілий дворянин, серб за національністю, мати — Марія Грузова (або Груз), словацька селянка. Вперше до школи він пішов у віці 5 років. Саме в цьому віці він почав читати і писати, трохи пізніше віршувати, малювати, вивчати німецьку, угорську та латинську мови. Вже у 15 років знав 7 мов.
В 1847 році — очолював організацію «Молода Угорщина».
Був одним з керівників революційного повстання в Пешті (15 березня 1848) під час Революції 1848 — 1849.
Отримав звання офіцера революційної армії. Потім він був звільнений від армії, оскільки захворів на туберкульоз.
Відповідно до традиційної версії біографії Петефі загинув під час битви при Шегешварі 31 липня 1849, в бою з козаками російської армії, очолюваної царським генералом Іваном Паскевичем. Згідно з новою версією, яка не знайшла підтвердження, був поранений, взятий в полон і таємно вивезений на Сибір, де й помер в 1849 році.
Серед творів — «Вірші» (1844), поеми «Сільський молот» і «Витязь Янош» (1844), драма «Тигриця і гієна» (1845), збірник віршів «Хмари» (1845-1846), роман «Шнурок ката» (1846), поеми «Пішта Силай» (1846), «Шалго» (1846), «Апостол» (1848).

Джерело