м. Одеса. Будинок Лерхе.

Будівля з загадковим минулим і незрозумілим майбутнім, стіни якої ще пам’ятають кроки великосвітських персон, які вважали її рідною домівкою. Найбільш вірогідним першим господарем особняка називається генерал-майор Михайло Федорович Орлов, а безсумнівним автором – архітектор Франц Карлович Боффо.

Будівництво особняка героя війни 1812 року становило частину грандіозного плану ідейного натхненника зародження міста як великого чорноморського порту графа Михайла Семеновича Воронцова і було проведено в найкоротші терміни – всього за три роки триповерховий палац в класичному стилі з домінуючим трикутним фронтоном в центрі був закінчений (1826-й).

На початку 1890-х будинок придбав німецький комерсант Альвір Г. Лерхе з метою використання під прибутковий. З цією ж метою новий господар вирішив осучаснити своє придбання перебудовою за проектом Германа Карловича Шеврембрандта.

Роботи, які передбачали надбудову мезоніну на місці фронтону, що легко вписувався в змінений в стилі ренесансу центральний фасад та сходової клітки з боку двору, були розпочаті в 1892-му і тривали три роки.

Доходи від здачі в оренду приміщень були досить високі, щоб особняк Орлова залишався у власності сім’ї Лерхе до червоного перевороту 1917-го. Його останньою власницею значилася Лаура Альвіровна Заріфі-Лерхе.

Радянська влада не знайшла кращого застосування пам’ятникові архітектури ніж цивільне житло і контори державних тимчасових правителів, що практично знищило частину унікального декору колишнього прибуткового будинку, який вистояв у важкі роки двох світових воєн ХХ століття, але був поставлений на грань існування людською байдужістю.

І хоча на початку 2000-х була проведена реконструкція його центрального фасаду, після переходу будівлі в приватні руки, не дивлячись на офіційний статус пам’ятника архітектури з 1979-го, довгий час прибутковий будинок Лерхе залишався занедбаним, що завдало непоправної шкоди його унікальним інтер’єрам.

Будівля по Приморському бульвару 5 являє собою п-образний периметр, що складається з самої старої триповерхової з мезоніном і виступом сходової клітки з боку двору на підвалах будівлі та двох чотириповерхових бічних флігелів-прибудов більш пізнього часу. Об’єм зведений з каменю-черепашнику з наступним тинькуванням.

Головний фасад будівлі вирішений в ренесансному стилі з акцентами на центральній частині у вигляді п’ятивіконного мезоніну, порталу центрального входу, балконів на масивних модильйонах з маскаронами та колон доричного ордеру. Його великі елементи (руст з замковим каменем у архівольтах, сандрики різноманітної конфігурації, тригліфи, модильйони, помилкові фронтони, маскарони, меандри) двох нижніх ярусів гармонійно зв’язані в єдиний малюнок з витонченістю верхніх (картуші, канельовані пілястри композитного ордеру, таблички рослинно-геометричного малюнку, гірлянди, модильйони з тригліфами, гірлянди, маскарони, карниз великого виносу) з допомогою схожих елементів лиштв, оформлення модильйонів, профільного оформлення карнизів.

Внутрішнє багате архітектурне оформлення і зараз в деяких кімнатах центрального корпусу вражає уяву своєю вишуканою красою: тонка позолочена ліпнина з горельєфами янголів, мармур камінів, великі вікна вітражного скла, ковані сходові прольоти, металеві накладки в техніці гальванопластики, дерев’яні різьблені двері, теракотові кахлі. Пам’ятка архітектури національного значення.

Джерело