м. Рига. Колишній клуб англійських моряків.

У XVIII столітті у Ризі існували британський консулат та факторія англійських купців. Вже на початку XIX століття з'являються англійські товариства, відкриваються численні торгові фірми та перші підприємства, що належать вихідцям із британських островів. У Ризі селяться не лише купці та матроси, за ними йдуть представники духовної та творчої інтелігенції.

Наприкінці XIX століття громада прийняла рішення збудувати будівлю британського клубу і притулку для членів британської громади, що потребують допомоги. Пихаті ризькі бюргери неохоче пускали себе іноземців і всіляко перешкоджали розширенню громади. Але англійці мали гроші, а вони, як відомо, вирішують все. Піддані британської корони хотіли отримати місце поряд з англіканською церквою, міська дума пішла їм назустріч і виділила невелику ділянку між теперішніми вулицями Англіканю, Пілс та Акла. Він був неправильної форми, до того ж забудований старовинними будиночками.

Спроектувати нову будівлю англійці довірили чудовому ризькому архітектору Вільгельму Бокслаффу. Видно, вирішили, що раз він з сім'єю живе по сусідству, то і будівлю спроектує добротно, не дивитися ж все життя на свої невдачі. І не помилились! Під одним дахом йому довелося поєднати притулок та приміщення клубу для англійських моряків – і все це на вузькій, схожій на трапецію, ділянці. У Бокслаффа вже був досвід будівництва будинків у Старому місті і до замовлення британців він підійшов творчо.

Вийшла чотириповерхова будівля з невеликим зеленим двориком з боку церкви. Для оформлення фасадів Бокслафф використовував різні архітектурні форми: карнизи, еркери, колони, декоративні рельєфи і навіть скульптури. Загалом будинок клубу, виконаний у формах неороманіки, нагадує середньовічну житлову вежу – бергфрід. Фасад з боку вулиці Англіканю з масивним балконом начебто скопійовано з так званого «Будиночка Джульєтти» у Вероні, ось і балюстрада балкончика зроблена з італійського каррарського мармуру. Здавалося б дивний вибір для англійського клубу! Але історія про кохання Ромео і Джульєтти належить перу великого англійського драматурга Вільяма Шекспіра, так що це цілком англійський мотив.

На фасаді є і традиційні символи Британії. Наприклад, над вікном другого поверху розташований скромний букет із трьох квіток. Якщо врахувати, що будинок збудований у 1900-1901 роках, в епоху югендстилю, це не здається дивним – квіткові мотиви були тоді модними. Але якщо придивитися, вибір квіток далеко не випадковий: троянда – древній символ Англії, квітка чортополоху – з давніх-давен символізувала Шотландію, а емблема Св. Патріка, конюшина, досі є геральдичним атрибутом Ірландії. З іншого боку будівлі є ще один суто англійський елемент, це чітко виділена на фасаді пічна труба – chimney. Такий «прибудований» димар вважається одним із традиційних елементів англійської архітектури. А ось форми вікон другого поверху Бокслафф запозичив із малюнків Вільгельма Неймана із реконструкцією вікон Кокнеського замку.

За дверима будівлі, на першому поверсі, знаходилися дві невеликі зали, які служили одночасно і бібліотекою, і читальнею, і кімнатою для відпочинку. Крім того, на першому поверсі була невелика кухня. На другому та третьому поверхах знаходилися приміщення англійського клубу. Тут також були бібліотека, читальня та їдальня, а верхній поверх займав невелику більярдну залу та кімнату для гри в карти. Всі приміщення були багато прикрашені, а верхній зал мав гарне циліндричне склепіння.

Англійський клуб мирно існував до Другої світової війни. У Радянському Союзі англійцям місця не було і будівлі знайшлося інше застосування: тут розмістився відділ Міністерства закордонних справ. Старий будинок втратив багато архітектурних деталей: зникла кольорова черепиця, яку змінили на безлику жерсть, зник кований флюгер-дельфін, символ англійських моряків.

Після відновлення незалежності у будівлі англійського клубу розмістилося посольство Данського королівства і сьогодні вхід туди для сторонніх закритий, але фасади відреставровані і знову тішать око. На жаль, нещодавно на вікна поставили грати і за ними зникли деякі деталі фасаду, але загального враження це не зіпсувало. Вільгельму Бокслаффу вдалося створити в самому центрі німецької Риги куточок Англії і органічно вписати його в архітектуру міста. Пам’ятка архітектури національного значення.

Джерело фото і тексту