На Петрусевій леваді. Пам'ятний знак Т.Г.Шевченко

Аватар пользователя dombrovskii_a
  • Теги:
    • Памятный знак,
    • Памятники,
    • Скульптура (Изваяние)

Оценка: +9 / 2 участники / 1 рекомендация / (+0) (-0) качество

  • УкраинаКиевская областьБориспіль
Описание

На Петрусевій леваді. Пам'ятний знак Т.Г.Шевченко

"Тут, на Петрусевій леваді у 1843-1847 роках, проїжджаючи через Бориспіль, зупинявся Т.Г.Шевченко"

У пам'яті народу є такі сини, інтерес до яких з часом нітрохи не применшується, а навпаки – зростає. До таких належить Т.Г.Шевченко. Питання його зв'язків з Бориспільщиною цікавило багатьох шевченкознавців, які, простежуючи його шляхи-дороги по Україні, писали: проїжджав через Бориспіль. Отже, якщо проїжджав, то зупинявся і говорив з людьми, бачив і буденне і вражаюче. А побачене, звісно, відбилося у його творах.

У 1843-1847 рр., проїжджаючи через Бориспіль, Шевченко зупинився у Тихона Кузьмовича Петруся. Це був заможний міщанин, людина передових на той час поглядів, мав зв'язок із народниками, за що відбував покарання у Сибіру. Про гостювання поета знали усі покоління Петрусів. Завдяки їм цей факт став відомий широкому загалові.

Перебуваючи у Борисполі, Шевченко приходив на Петрусеву леваду, що на розвилці, проти теперішнього магазину. Тут був невеличкий ставок, обсаджений вербами. Розмовляючи з селянами, Тарас Григорович міг звернути увагу на занедбану садибу, що була через шлях навпроти Петрусевої левади, і розпитати про неї бориспільців. І вони розповідали про життя бориспільського сотника, який зганьбив честь своєї рідної дочки. За це його прокляли місцеві жителі. Проходячи повз його садибу, вони завжди остерігались його. А якщо хто хотів підкреслити, якою дорогою йшов, то говорив "ішов через двір проклятого сотника". Вже сотника не було серед живих, і його оселя довго стояла заваленою пусткою. Біля двору росли високі, стрункі тополі. Розповіді бориспільців вразили Шевченка і факти з життя бориспільського сотника лягли в основу поеми "Сотник", яку поет писав у 1849 р., перебуваючи на засланні. Вже першими рядками твору Шевченко вказує адресу, де відбувалась головна подія твору:

Од Борисполя недалеко,

А буде так, як Борисполь,

І досі ще стоїть любенько

Рядок на вигоні тополь.

Сотник жив на околиці Борисполя, і "рядок на вигоні тополь" був примітним, він милував око перехожим і проїжджим. Наприкінці поеми Шевченко ніби ще раз хоче вказати те місце, де жив колись сотник, і створив таке поетичне обрамлення твору:

Умер сотник, і покої

Згнили, повалились,

Все пропало, погинуло.

Тільки і осталось,

Що тополі на вигоні -

Стоять, мов дівчата.

"Той, хто потім господарював на сотниковому хуторі, – пише жителька Борисполя А.С.Шульга, – перетворив його в дуже красиве і затишне місце. Збудував великий будинок, посадив сад-парк, що починався від шляху і тягнувся до левади. А вінчалось все це великим ставком з чистою прозорою водою. І тополі зберіг, оспівані Шевченком. У всій красі цей куточок природи зберігався до 1941 р. У 30-40 роки тут була Бориспільська неповна середня школа № 3, на подвір'ї якої росли п'ять-шість тополь. Перед ґанком будинку стояли такі дві великі деревини, що півкласом учнів треба було взятись за руки, щоб охопити їх стовбур. Тополя, що стояла на східній стороні двора, дожила до наших днів. Стояла вона на базарі, як свідок далекого минулого. Осінню 1987 року її зрубали і залишився на пам'ять тільки широкий пень.

Стала невпізнаною ця колись живописна місцевість. Перекопана канавою, засипана сміттям, де на вільному місці зводяться тимчасові будівлі. А шкода. Лежить вона над трасою. І хотілось, щоб вона була впорядкована і прикрашала обличчя нашого міста".

Старожил с.Дударків Михайло Васильович Трикоз згадує, що Груздівка (нині Шевченка) левадами виходила на поле і вела з Борисполя в Гоголів. По ній їхав Т.Г.Шевченко і на дорозі зупинявся на одному з хуторів, де тепер с.Горобіївка. Біля корабельного дуба неподалік с.Займище зупинявся і бачив, як пан Вишневський знущався над кріпаками. Саме враження від побаченого спонукали його написати поезію "Сон" ("На панщині пшеницю жала"). Отже, ще один спогад пов'язував творчість великого Кобзаря з нашим краєм. А втім про те, що він добре був обізнаний з місцевістю Бориспільщини, говорять інші факти. У повісті "Близнецы” Т.Г.Шевченко згадує той момент, коли полк солдатів виступав у похід, то дівчата проводжали його "до містечка Борисполя, а остальные, и самые бескорыстные, проводжали даже до пределов киевских, т.е. до переправы на Днепре".

У цій повісті кілька разів згадується річка Альта і те місце, де "окаянний Святополк зарезал родного праведного брата своего Глеба". Правда, поет тут допустив помилку, згадуючи місце вбивства Гліба а не Бориса.

Т.Г.Шевченко добре знав Бориспіль і був близько знайомий з деякими бориспільцями. У першу чергу з сім'єю відомого учасника декабристського руху В Л.Лукашевича. У нього була дочка Єлизавета Василівна Лукашевич 1813 року народження, яка вийшла заміж за відставного підпоручика, князя Віктора Івановича Кейкуатова і жила з ним у своєму маєтку, містечку Макіївці Ніжинського повіту Чернігівської губернії, за 40 верст від Яготина. Овдовіла молодою, тридцятирічною. Вона часто гостювала в родині Рєпніних. Єлизавета Кейкуатова (Лукашевич) цікавилась життям Т.Г.Шевченка і не упускала моменту розповісти про нього новини, які привозила з Борисполя, де відвідувала свого батька.

Ім'я поета було тоді досить популярним і про нього ходили різні легенди. Одну з них і повідомляла Ліза Кейкуатова родині Рєпніних. Про що саме, розгадати не вдалося...

Проте і сам Т.Г.Шевченко, перебуваючи в Яготині восени 1843 року, близько познайомився з Лізою Кейкуатовою (Лукашевич), дізнався про її тяжке горе – ранню смерть чоловіка. Це стало приводом для поета в 1874 році познайомитись із братом її покійного чоловіка Віктора Івановича – князем Миколою Івановичем Кейкуатовим у с. Бігачі Чернігівського повіту і намалювати там портрет його дружини Софії Йосипівни.

Родини Рєпніних і Лукашевичів цікавили поета своєю діяльністю і прихильністю до руху декабристів. "Від М.Г.Репніна, В.М.РЄПНІНОЇ, Є.В.Кейкуатової та її родичів, він, очевидно, дізнався і про участь В.Л.Лукашевича в "Союзі благоденства" та зв'язки з Південним товариством, зустрічі його з С.Г.Волконським, М.М.Новиковим – республіканцем і членом "Союзу благоденства".

Дім Рєпніних у Яготині став для поета своєрідним центром зустрічей передових людей, де Шевченко міг дізнатися більше про Бориспіль і бориспільців, які перебували в колі його знайомих, тут близько розпізнав В.Л.Лукашевича як людину дуже діяльну, минуле життя якої пройшло немарно.

"Можна назвати ще одного переяславця, – пише П.Жур, – з яким зустрівся у 1859 році Шевченко. Це був Вергеєв. У дев'яності роки він жив у Воронькові Переяславського повіту, і зберігав подарований йому Шевченком фотопортрет. Очевидно, це портрет роботи фотографа І.В.Гудовського, і подарував його поет Вергеєву в Переяславі, вже повертаючись у Петербург у серпні 1859 року".

Вергеєв – це вуличне прізвище вороньківського жителя Карпенка, який служив у переяславського священика наймитом. Маючи велику прихильність до народного поета і його творчості, він познайомився з ним. Тоді Т.Г.Шевченко в знак глибокої приязні і поваги до бідняка подарував йому свою фотографію. Це було не пізніше 16 серпня 1859 року.

Наш край припав до серця поета, він хотів купити хату в селі Рудяків і жити там. У листі до брата В.Г.Шевченка він 15 травня 1860 року писав з Петербурга: "Знай же тепер, що я і літо і зиму не буду на Україні, а на ту весну, як бог поможе, то прибуду, а ти до того дбай о клапті землі чи по тім, чи по сім боці Дніпра, тільки щоб над самісіньким Дніпром, та дбай так, щоб укупі оселиться. Занехай Ржищів, цур йому тому домові, повітці, вітрякові й отим трьом грушам. Якщо тобі дуже уподобався пан Трощинський, то бери у його службу; я чув, що він пан і заможний, і не дуже лукавий. А там, як матимеш час, то подивися сам на ті Рудяки... Якщо подобаються тобі оті Рудяки, то возьми в посесію 20 десятин па 25 літ, гарненько поторгувавшись з Трощинським, та заходжуйся будувати".

У другому листі від 29 червня 1860 р. Т.Г.Шевченко знову намагається швидше дізнатися про наслідки купівлі землі в Рудякові. "Чи був ти у Рудяках? Що ти там бачив і чи зробив що з тим паном Трощинським? Напиши мені швиденько".

Але поетовим мріям не судилося збутися.

Проте, цими фактами не вичерпується тема "Шевченко і Бориспільщина". Творчість великого Кобзаря багато літ надихала бориспільця, заслуженого майстра народної творчості П.П.Верну, який вирізав із дерева понад 30 скульптурних портретів Шевченка та композицій на сюжети його творів: "Мені тринадцятий минало", "А я до школи носити воду школярам", "Перебендя", "Сон".

Великі погруддя Т.Г.Шевченка, вирізані народним майстром з дерева в 1921-1924 рр., були встановлені в Броварах як пам'ятник поету.

Твори Кобзаря закликали народ до бунтів і повстань, вони нелегальними шляхами потрапляли в руки селян, переписувалися, вивчалися напам'ять, ширилися серед мас. Любарецький селянин Федір Шоха 1905 року таємно привіз у село "Кобзар" і портрет Т.Шевченка і мав намір разом із товаришами організувати шанування великого поста. Але здійснити задумане йому не вдалося, бо в село вступив каральний загін.

Подій, пов'язаних із життям і творчістю Т.Шевченка, на Бориспільщині відбулося багато. Але з цілого потоку назвемо одну. Остання декада травня 1991 р. була позначена походом-реквіємом, присвяченому 130-річчю перенесення праху поета Тараса Шевченка на батьківщину. Цей похід розпочався в Ленінграді і пройшов шляхами Росії і України. Із Києва водним шляхом – Дніпром повз наші придніпровські села Гнідин, Вишеньки, Проців, Кийлів. Похід завершився у Каневі, на могилі великого Кобзаря. Саме у ті дні педагоги Щасливської середньої школи відвідали рідні місця Т.Г.Шевченка. Вони були у Кирилівці, поклонилися святим місцям, пов'язаним із Кобзарем. А вчитель В.П.Тименко привіз на Бориспільщину три молоденькі дубки, взяті з-під багатовікового дуба-велетня, який пам'ятає Шевченка і якого часто згадує поет у своїх творах. Хотіли посадити його на тому місці, де буде встановлено пам'ятний знак народному поетові. Та оскільки те місце ще не було підготовлене, а це на Розвилці, де була Петрусева левада, то посадили дубки на невеличкому майдані проти установи держстраху, міськво, податкової інспекції і редакції газети "Трудова слава". Коли буде збудовано пам'ятний знак, дубки знайдуть там своє місце.

А.Зиль

Источник текста


Отчёты
Аватар пользователя olanko
1 Фото
olanko
Аватар пользователя A.G
2 Фото
A.G
0
Ваша оценка: Нет

Вернуться к началу