м. Оріхів. Схованка

Схованка – преформа , примагнічена  праворуч біля першої сходинки. 

Історія Оріхова

Активне заселення території почалося за часів Запорізької Січі, коли козак Лиско поставив на правому березі конки зимівник. Наприкінці XVIII століття біглі селяни, козаки та солдати заснували тут кілька поселень. Близько 1783 року виник Оріхів. За народними переказами першим поселенцем став І.Юшка, виходець із села Обмачевого, що біля Батурина. Згодом сюди потяглися чернігівські селяни та козаки із зимівника Лиска. Вже до 1786 року поселення налічувало 20-30 дворів.
Свою назву Оріхів, за однією версією, дістав від назви села Оріхівка, що на Полтавщині, коли в 1787 році вихідці з тих місць масово переселялися на нові землі, а за іншою, своєю назвою Оріхів завдячує заростям ліщини, земляним та водяним горіхам, яких на мілководних плесах тоді повноводної Конки була сила силенна.
Поселення росло, і на 1799 рік стало центром Маріупольського повіту. А вже за два роки, в 1801, першим на території сучасної Запорізької області, Оріхів набув статус міста. Вигідне географічне положення міста сприяло швидкому його зростанню та появі навколо нього нових поселень. В середині ХІХ століття через Оріхів проходили 8 важливих шляхів, зокрема чумацький Кримський та Старий чумацький шляхи. Життя повітового містечка особливо пожвавлювалося під час проведення ярмарок, які відбувалися чотири рази на рік. Найбільшим за оборотом був Семенівський ярмарок, що проходив у вересні. У 1842 році Оріхів пережив велику пожежу. Вигоріло майже пів міста, в тому числі вся його торгова частина. Оріхів втратив статус повітового міста і був переведений до розряду заштатних міст. Попри всі негаразди, місто продовжувало розвиватися. У другій половині ХІХ століття в Оріхові заснована низка навчальних закладів, серед яких Оріхівське жіноче початкове народне училище, Олександро-Маріїнське жіноче училище, яке згодом реорганізоване у 4-класну жіночу гімназію. На початку ХХ століття в Оріхові засноване змішане реальне училище.
Значну роль у розвитку міста та інших населених пунктів району відіграли меноніти з числа німецьких переселенців на південноукраїнські землі, де вони заснували низку поселень-колоній.
Місцеве населення переймало у них прогресивні методи господарювання, а самі колоністи сприяли розвитку сільського господарства і промисловості. В 1895 році в Оріхові було збудовано філіал заводу землеробських машин німця Крігера, який випускав жатки-лобогрійки.
Найбільш відомою родиною в місті була родина Янценів. Йоган Генріхович Янцен наприкінці 70-х років ХІХ століття збудував перший паровий млин, пізніше відкрив школу для навчання дітей менонітів, міську лікарню на 14 місць. Його сини доклали зусиль до будівництва кінотеатру, торгівельних лавок, житлових будинків. А у двоповерховому будинку родини Янценів сьогодні розміщується Оріхівська міська рада.
В буремні роки революцій та громадянської війни Оріхів не залишався осторонь. Бачив він і айстро-угорські, і денікінські війська, і війська Врангеля. Вихором проносилися оріхівською землею махновські тачанки і кіннотники 2-ої та 13-ої червоних Кінних армій. В пам’ять про ті  роки центральна вулиця районного центру носить назву Ленінградських курсантів.
До утворення колгоспів селяни у 1923-24 роках об'єднуються у комуни, артілі, товариства по спільній обробці землі. У 1929 році на Оріхівщині був організований перший колгосп, який називався «Червоний сівач», першим головою нового колгоспу був Дігтяренко І. П. Велику роль в зміцненні колгоспів відіграли створені у 1930 році машино-тракторні станції. Одним з основних промислових підприємств став авторемонтний завод, утворений у 1937 році на базі майстерні по ремонту сільськогосподарської техніки. Завод займався в основному ремонтом автомобілів та двигунів до них. Згодом завод почав спеціалізуватися на випуску обладнання для тваринницьких ферм. З 1961 року мехзавод перейменований у завод «Орсільмаш». На початку 2000-х років, після змін в економічному укладі держави, завод знаходиться у стані ліквідації.
Крім ремзаводу, існували 6 борошномельних вітряків, 10 кравецьких майстерень, 15 чоботарних, 4 ковальських, 3 слюсарних, 6 жерстяних, 15 по обробці дерева і 3 овчинних.
Значних успіхів було досягнуто в сфері сільського господарства. Спеціалізація сільськогосподарського виробництва вплинула на його інтенсифікацію. У тваринництві у 60-70 роки було створено 7 спеціалізованих господарств: три по відгодівлі великої рогатої худоби, два — свиней і два — птиці.
Велика Вітчизняна війна стала для оріхівців, як і для всього народу, важким випробуванням.
У перші ж дні війни близько двох тисяч жителів району стали на захист Батьківщини. Всього за роки війни на фронт пішло 11 тисяч мешканців району, майже сім тисяч осіб загинули в боях.
4 жовтня 1941 р. Оріхівський район був окупований фашистськими військами, а  19 вересня 1943 року передовий загін увійшов до міста й розпочалася запекла боротьба за його визволення. Подвиги земляків на різних фронтах і визволителів району увічнено у назвах вулиць, меморіальних комплексах, обелісках і монументах. Після визволення Оріхівщини від загарбників почалося відродження економіки краю.
Знамениті оріховці:

Доллежаль Микола Антонович —науковець в області теплотехніки і енергетики, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської, тричі Сталінської, двічі Державної премій, конструктор ядерних реакторів для АЕС, підводних човнів, отримання плутонію для атомних бомб. По його проекту був побудований і реактор на Чорнобильській АЕС.

Лазарян Всеволод Арутюнович - доктор технічних наук, професор, академік АН УРСР, заслужений діяч науки, завідувач кафедрою будівельної механіки Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту, засновник і керівник Дніпропетровського відділення Інституту механіки АН УРСР, учений, що створив нові напрями в загальній механіці і механіці твердого тіла.

Проскуров Іван Йосифович –військовий діяч, Герой Радянського Союзу, начальник ГРУ, генерал-лейтенант авіації.

Джерело

Оріхів занесений у перелік історичних міст України – жителі змогли зберегти історичну частину свого міста. Будинки, дороги, тротуари збережені з кінця XIX – початку XX століття. Єдине, що не зберегли -
Свято-Покровський храм. Зараз він активно відбудовується. 

Набережна р. Конки в Оріхові

Оріхів був першим містом у Запоріжському краї

Краєзнавчий музей

Будинок Янцена (тепер міськрада)

Торгові ряди (тепер будинок культури)

Залізнична станція «Оріхівська»

Елеватор

Пам’ятник ленінградським курсантам