Пам’ятна дошка видатному діячеві української культури Хоткевичу Гнату в НТУ «ХПI» у м. Харковi

Джерело 1, Джерело 2

Пам'ятна дошка видатному діячеві української культури Хоткевичу Гнату Мартиновичу встановлена на Ректорському корпусi Національного Технічного Університету «ХПІ». Він навчався тут у 1895-1900 роках.
Музеєм вітчизняної науки назвуть майбутнi покоління політехніків навчальне містечко НТУ «ХПІ», на будівлях якого увіковiчено пам'ять видатних учених, організаторів науки, громадських діячів.

Гна́т Марти́нович Хоткéвич (літературний псевдонім: Гнат Галайда; * 31 грудня 1877 (12 січня 1878), Харків — † 8 жовтня 1938, тюрма НКВС СРСР) — український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч.
Жертва сталінського терору.

Біографія

Народився в сім'ї Мартина Пилиповича Хоткевича (походив з міщан, за національністю поляк) та українки Ольги Василівни (в дівоцтві Кривоногової), селянки з Сумщини.

     Джерело

1894 — з відзнакою закінчив Харківське реальне училище, що дало йому право при конкурсному складанні кількох іспитів вступити до вищого навчального закладу.

1900 — закінчив технічний факультет Харківського технологічного інституту.

1900 — короткий час працював залізничним інженером на Харківсько-Миколаївській залізниці.

Розробив власний проект дизельного поїзда (1901) на 30 років раніше від американського аналогу.

За участь у керівництві політичним страйком 1905 зазнав переслідувань і в січні 1906 був вимушений переїхати в Галичину, яка була тоді в складі Австрії. У Галичині Хоткевич оселився спочатку у Львові, а потім у Криворівні; об'їхав усю Галичину й Буковину з скрипковими концертами та концертами українських народних пісень у супроводі бандури.

Повернувшись з Галичини 1912 року на Велику Україну, оселився в Києві і долучився до літературного й мистецького життя: виступав з лекціями, з лютого 1913 став редактором літературного журналу «Вісник культури і життя». В той же час продовжував концертувати з бандурою із серіями концертів «Вечір бандури».

Знову переслідуваний з початку Першої світової війни і висланий 1915 року за межі України, оселився у Воронежі, де жив до революції 1917.

До більшовицької окупації України поставився з недовірою, але з 1920 активно включився до літературно-мистецького життя. У 1920–1928 роках викладав українську мову й літературу в Деркачівському зоотехнікумі.

1926–1932 — викладав у Харківському музично-драматичному інституті, де проводив клас бандури.

1928-1932 — художній керівник Полтавської капели бандуристів.

Потрапив у неласку до влади в 1932 р. і після смерті М.Скрипника втратив державні роботи. Твори його були заборонені.

1934 — потрапив під поїзд, був важко травмований.

За єжовщини був заарештований. Особливою трійкою УНКВС по Харківській області 29 вересня 1938 засуджений до розстрілу за «участь у контрреволюційній організації». Вирок виконаний 8 жовтня 1938 року.

Реабілітований 11 травня 1956 року. По реабілітації видано «Твори в двох томах» (1966).

Літературна діяльність

Літературну діяльність Хоткевич почав у 1897 році (оповідання «Грузинка» у львівському журналі «Зоря»). Подальші твори його великої літературної спадщини: оповідання «Блудний син» (1898), «Різдвяний вечір» (1899), цикл «Життєві аналогії» (1897–1901), збірка «Гірські акварелі» (1914); протягом 1914-1915 була написана низка оповідань під назвою «Гуцульські образки» (уперше надруковані 1931); повість «Авірон» (1928), роман «Берестечко» та інші. Найвизначнішим досягненням прозової творчості Хоткевича стала романтична повість з гуцульського життя «Камінна душа» (1911), кілька разів перевидавана (у різних редакціях) пізніше. Хоткевич є автором низки драматичних творів, у яких відобразив антифеодальну та національно-визвольну боротьбу українського народу.

Багата й тематично різноманітна літературно-мистецтвознавча спадщина Хоткевича. Серед іншого: «Григорій Савич Сковорода» (1920), низка наукових розвідок про Т.Шевченка, Ю.Федьковича, О. Кобилянську, «Музичні інструменти українського народу» (1930). За радянських часів Хоткевич багато перекладав з світової класики: Шекспіра, Мольєра, Шіллера, Гюґо.

Належачи за радянських часів до політично ненадійних і стоячи осторонь тодішніх літературних дискусій, Хоткевич, проте, був одним з найпопулярніших письменників в Україні, про що свідчить поява його «Творів» у 8 томах (1928-32). Але далі знову почалися утиски, внаслідок яких останній його роман «Довбуш» не був надрукований і лишилася незакінчена тетралогія про Т.Шевченка, над якою Хоткевич працював від 1928.

Театральна діяльність і творчість

Ще бувши студентом, Хоткевич організував в селі Деркачах на Харківщині сільський театр (1895). У студентські роки керував студентським театром в Харкові, що роз'їжджав по окраїнах Слобожанщини.

В 1903 році заснував перший в Україні робітничий театр, який протягом 3 років дав понад 50 вистав, переважно української класики, українською мовою. Для неї спеціально написав ряд п'єс між ними.

На еміграції в Галичині заснував у с. Красноїлля (тепер Івано-Франківської області) Гуцульський театр. Для неї спеціально написав п'єси «Довбуш» (1909), «Гуцульський рік» (1910), «Непросте» (1911) та ін.

В 1912 році після повернення в Харків відновив діяльність робітничого театру.

З інших драматичних творів Хоткевича слід ще назвати «На залізниці» (1925), історичну п'єсу «О полку Ігоревім» (1926) і тетралогію «Богдан Хмельницький» (1929), високо оцінені тодішньою критикою (О. Білецький). Зокрема, в останній частині тетралогії «Переяслав» Хоткевич, супроти офіційної концепції, засудив Переяславську угоду як акт, що призвів до поневолення України Росією.

Автор кількох десятків кіносценаріїв. Зіграв у фільмі «Назар Стодоля» роль кобзаря Кирика (1937).

Розвідки: «Народний і середньовічний театр у Галичині» (1924), «Театр 1848 року» (1932).

Музична діяльність і творчість

В молоді роки Хоткевич вивчав гру на скрипці у харківського професора скрипки Ільницького і досяг професійного виконавського рівня, даючи численні сольові концерти скрипкової музики. Рівно ж він вправно володів грою на фортепіано та володів професійними навичками співу, співаючи баритоном. Професійна музична підготовка на скрипці допомогла йому засвоїти та удосконалити гру на бандурі та закласти ґрунт для пізнішого створення професійних курсів гри на бандурі.

Хоткевич почав вивчати гру на бандурі в 1896 р. і як бандурист-соліст об'їхав майже всі великі міста України. На базі народного способу гри на бандурі, який використовували слобожанські кобзарі, Хоткевич створив свою так звану Харківську школу гри на бандурі.

1902 — на ХІІ Археологічному з'їзді він організував виступ кобзарів та приготував доповідь, яка мала вирішальне значення для подальшого розвитку кобзарського мистецтва в Україні. Це був перший відомий виступ ансамблевого виконавства на бандурі.

1909 — у Львові видав перший підручник гри на бандурі.

1926–1931 — керував класом бандури в Харківському Музично-Драматичному Інституті.

Працюючи над удосконаленням конструкції бандури, створив педагогічну літературу для бандури «Підручник гри на бандурі» (1909, 1929, 1930, 1931), «Короткий курс гри на бандурі» й уклав низку композицій і обробок народних пісень.

1928–1931 — керував Полтавською капелою бандуристів, для якої створив поважний репертуар. Колектив під його орудою досяг такого успіху, що став першим радянським колективом, який отримав контракт на гастролювання Північною Америкою.

*****

Джерело

стаття М. Черемського, асистента кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами для газети «Полiтехнiк» №22-23 вiд 14.12.2012

У 2012 року минуло 135 років з дня народження вихованця Харківського технологічного інституту, видатного українського письменника, вченого, музиканта та драматурга Гната Мартиновича Хоткевича.

Свій непересічний дар митця Хоткевич почав виявляти ще навчаючись у Харківському технологічному інституті, створивши студентський театр, учасниками якого, зокрема, були майбутній піонер вітчизняної авіації та корабельний інженер Л. Мацієвич, а також учасник повстання на броненосці «Потьомкін» О. Коваленко.

      Джерело

Окрім культурницької діяльності, під час навчання Гнат Хоткевич брав активну участь у студентських страйках, за що на останньому курсі був відрахований з інституту. От як про це згадує в своїй автобіографії сам Хоткевич (орфографія збережена). «99-го року мав кінчати інститут. Учився я «на чистих пятьорках» (взагалі, шарик працював: мої проєкти довго висіли в чертьожках, як зразкові, а бувши на 4 курсі, я носився з ідеєю машини, яка згодом, через десятки літ, була б сконструйованою деінде й називалася б «танк»). Був я кандидатом «на золоту доску», але в дошку проштрафився, бо прийняв діяльну участь у великих студентських заворушеннях 99-го року, і в числі 8 колег був висланий з Харкова в 24 години.

...Бандуру під руку, у Київ, до Лисенка, якого зроду не бачив, і який не знав би, що з мною робити, якби я приїхав у звичайний час... Заграв я йому. Подобалося страшенно. Закликає на посаду соліста бандуриста й дає 60 крб. на місяць! Ого! Я таких грошей і не бачив зроду...

Поворот до Харкова.
Пішов до інституту клопотатися за когось, а Зернов (директор):

– Чого ж ви за себе не клопочете?
– А ви ж мене «без права поступления в высшее учебное заведение на два года»!

Похлопав по плечу.
– Подавайте, подавайте прошеніє.

Як я потім довідався, інститут сам підняв за мене клопотання перед міністром, щоб мені подарували один рік. Інститут сподівався з мене зробити професора, післати закордон.

Проект у мене був готовий, і проект непоганий: чотирьохциліндровий паротяг власної системи; не знаю, як поставити його на рельси – чи пішов би, але на папері виглядав імпозантно. Захищав я цей проект оригінально, але – то колись...».

Про подальше життя Гната Хоткевича можна писати цілі романи, настільки воно було багатоманітним та драматичним. За любов до свого народу він зазнавав переслідувань та утисків з боку влади, але це лише загартовувало і спонукало митця до подальшої боротьби. Наприклад, коли його було заслано за межі Російської імперії, Хоткевич обрав Галичину, зокрема, мальовниче село під назвою Криворівня, де створив перший гуцульський народний театр, який існує і до сьогодні. У 20-х роках, на Східній Україні, Гнат Хоткевич створює капелу бандуристів, для якої пише такі твори як «Байда», «Буря на Чорному морі», «Невільничий ринок у Кафі» тощо. Також веде клас бандури в Харківському музично-драматичному інституті. Особливістю методики гри на інструменті у Хоткевича було те, що він урівноправив ліву руку з правою, значно розширивши потенційні можливості бандури.

В кінці життя Хоткевич звернувся ще до однієї сфери, а саме світу дитинства. Книга «Тарасик» про дитинство славетного українського поета, письменника та художника Тараса Шевченка, на жаль, не була видана за життя Хоткевича, а побачила світ лише у 2002 році.

Сьогодні спадщина визначного митця практично забута. Не видаються твори, не ставлять його п’єси, внаслідок чого молодь практично нічого не знає про нашого визначного земляка. Але все ж знаходяться ентузіасти, котрим не байдужа доля нашої культури. Саме завдяки їх титанічним зусиллям пам’ять про Гната Хоткевича продовжує жити в наших серцях. На жаль, багато кого з цих людей вже немає на світі, тому ми маємо продовжити те, що не встигли зробити вони в увічненні пам’яті славетного митця.

На Харківщині, у с.Високому, є меморіальний музей Гната Хоткевича.