Собор Благовіщення Пречистої Діви Марії (УГКЦ) в м. Надвірна

Храм Благовіщення, як і вся Українська Греко-Католицька Церква, пройшов також довгий мученицький шлях у боротьбі за своє відродження та відбудову.

В результаті, завдяки Божому Провидінню й важкій довголітній праці тисяч наших парафіян, вистояв і переміг у цій святій боротьбі, та сьогодні засіяв у всій своїй красі на славу Господа нашого Ісуса Христа та Пресвятої Діви Марії.

Ще перед початком 2-ї світової війни наші предки вирішили збудувати в м. Надвірна новий Храм Божий, бо існуюча на той час невелика дерев’яна церква вже не вміщувала усіх віруючих. Після виготовлення проекту львівським інженером Леоном Левінським, церковна громада в 1937 році розпочала будівництво нового Храму.

Тисячі працездатних мешканців Надвірної приступили до роботи: заготовляли і возили з с. Дора (біля м. Яремче) камінь для фундаменту, робили цементобетонний розчин і мурували фундамент, завозили цеглу та виконували інші роботи. За зібрані грошові пожертви були закуплені та заготовлені будівельні матеріали: цегла, вапно, цемент, бляха покрівельна, лісоматеріали та інші.

До осені 1937 року збудували фундамент Храму, в який була вмурована мармурова таблиця з таким 27 вересня 1937 року наріжний камінь освятили єпископ УГКЦ Іван Лятишевський та декан Надвірнянської парафії о. Дмитро Шевчук.

Почали мурувати цегляні стіни будинку Храму, однак через вибух 2-ї світової війни 1 вересня 1939 року, будівництво припинилося. Та люди вірили, що після війни настануть кращі часи і будівництво можна буде продовжити.

Після війни московсько-більшовицька влада конфіскувала всі заготовлені ще до війни матеріали,а продовжувати будівництво Храму категорично заборонила, як і заборонила нашу Українську Греко-Католицьку Церкву.

Так, більше півстоліття простояв фундамент Храму з частково вимуруваними стінами із каменю та цегли, ви¬сота яких місцями сягала до 3-4 метрів.

У тодішньої Радянської влади були наміри використати недобудований будинок Храму як цех по виробництву меблів, а потім як склад. Однак жителі міста і віруючі парафіяни як могли, так захищали свій Храм. І захистили.

В кінці 1989 року ініціативна група членів церковного комітету почала добиватися дозволу тодішньої комуністичної влади на продовження будівництва Храму, для чого були організовані виїзди до Москви, Києва та обласних владних установ.

4 листопада 1990 року дозвіл був отриманий. По інженерному проекту, виготовленому ще в 1937 році, який зберіг у себе вдома бл. п. Михайло Ількович Григораш, будівництво Храму відновилося.

З великим піднесенням і побожністю вийшли на будову Храму тисячі парафіян нашого міста. Люди віруючі (і не віруючі) по мірі своїх можливостей жертвували гроші на придбання матеріалів, для харчування робітників, які працювали на будові, люди по черзі готовили обіди.

Велику допомогу надавали промислові під¬приємства м. Надвірної та інших міст.

Впродовж 1990-1993 років будинок Храму був побудований, були установлені куполи (бані) за допомогою крану, який виділив Надвірнянський нафтопереробний завод.

Назрів той час, що наша УГКЦ вийшла з підпілля. 24 серпня 1991 року була проголошена незалежність України і відбудова нашого Храму співпала з відбудовою Української Самостійної Соборної Держави. о. Григорія Сімкайла було призначено деканом і парохом церкви Воздвиження Чесного Хреста, а згодом - керівником будівництва Храму Благовіщення.

Будівельно-монтажні та всі інші роботи на будові Храму проводилися під керівництвом інженера-виконроба Василя Михайловича Свідрука.

Постачання будови Храму матеріальними ресурсами було поручено Анатолію Федоровичу Шуфлину, який продовжував працювати головою церковного буді-вельного комітету, а останніми роками - заступником керівника будівництва Храму.

Спочатку були наміри і надія закінчити будівництво Храму за 3-4 роки, але через нестачу коштів будівництво розтягнулося на довше. Через економічну кризу в дер-жаві, несвоєчасну виплату зарплатні та пенсій, люди не могли вносити великі пожертви; обмежені можливості щодо пожертв були також і в промислових підприємствах.

Та все ж поступово, з Божою поміччю і завдяки пожертвам добрих л.дей, будівництво Храму продовжувалося.

В 1995 році були виготовлені ліпні об’ємні елементи для оздоблення стін, а також художньо-живописні і позолотні роботи святилища (художники Володимир Петрович Федорів та Дмитро Степанович Левус).

В 1996 році виготовлена перша полови¬на іконостасу (художники Дмитро Степанович Левус та Зиновій В'ячеславович Меньших), а також був розпочатий художній розпис Храму, який закінчено 1998 року (авторський колектив художників під керівництвом Івана Романовича Волоса, ікони написав художник Мирослав Заяць).

В 1997-1998 роках були виготовлені двері з дубових дощок (столяр Богдан Михайлович Гричко), а також закінчені позолотні роботи Храму (золотар Дмитро Степанович Левус).

В 1998-99 роках була споруджена цементобетонна підлога і покрита керамічною плиткою (бригада плиточників Івана Григоровича Левківа), а також виготовлено 52 шт. церковних лавок (майстерня парафії Св. Францішка з Вінниці - настоятель парафії о. Володимир Халуп’як). Були також встановлені світильники (павуки) та інша освітлювальна арма¬тура (майстер Роман Омелянович Завадський).

В 1999-2000 роках змонтовано водовідвід з території Храму і зроблені сходи та паркан до центрального входу(бригадир Іван Григорович Левків).

В 2000 році Надвірнянська Міська рада виконала брукування передньої частини території Храму (міський голова Михайло Капак).

Крім того було побудовано біля Храму господарський будинок, в якому розміщено котельню для обігрівання Храму, кухню і сан. вузол, церковну канцелярію, на 2-му поверсі - гуртожиток з 3-х кімнат.

Було виконано ще багато різних робіт, як наприклад, монтаж електроосвітлення, газопостачання, водопровід, паркетна підлога в святилищі, ризниці та па¬ламарській кімнаті, були закуплені 6 дзвонів, які на жаль, встановлені тимчасово на одному з куполів, бо в перспективі будемо будувати дзвінницю.

Фактична собівартість виконаних робіт під кінець 2000-го року становить приблизно 1 мільйон 500 тисяч гривень.

Освячено собор Правлячим архиєреєм Коломийсько-Чернівецької єпархії Кир Павлом (Василиком) 7 квітня 2000 року.