Язичницьке святилище біля «житла» вівчаря в Алімовій балці

На лівому борті балки, біля самого її устя, нависає масивний кам’яний виступ скали Кизил-Бурун, яку частіше називають Ступою через її характерну форму.

Вид на Алімову балку з Качи-Кальону (праворуч - та сама Ступа):

«Дно» Ступи утворює навіс під яким знаходиться рівна площадка.

Піднявшись на площадку можна помітити череду круглих заглиблень на гладкій поверхні скельної полиці, які колись слугували для кріплення жердин огорожі. Тут був загін для овець (кошара), а сам хазяїн перебував поруч, у «будиночку» дуже оригінального дизайну. У 15 метрах праворуч від кошари до скелі привалена пласка трикутна брила, що колись зірвалася згори. Ця брила утворює природній навіс, цілком придатний для облаштування нехитрого тимчасового житла.

Цей прихисток знаходиться в дуже мальовничому місці, де можна відпочивати і милуватися чудовим видом на Качі-Кальон.

Але цікава ця давня пам’ятка не лише мальовничими краєвидами, а ще й петрогліфами. На скелі біля східного входу до «житла» вівчаря вирізьблені два знаки. Перший – рівнобічний хрест, другий – щось схоже на тамгу (родовій знак).

Ліворуч знаків вирубана невелика ніша. Можливо в неї щось встановлювалося, або клалося.

(відмітка археологів "79", праворуч від неї – петрогліфи, а між відміткою і петрогліфами, трохи нижче – ніша)

Символи нанесені як раз з того боку «будиночку» куди потрапляють перші промені Сонця, що сходить. Спроби пов’язати хрестоподібний знак із християнством, що зароджувалося у Криму в ранньому середньовіччі, непереконливі. Хрест – це стародавній солярний знак. Колись вогонь добували шляхом тертя патичків один об інший. Ось чому хрест – символ перехрещених патичків, тобто символ вогню, є також символом Сонця – вогню небесного. Т.ч. можна припустити, що це місце було невеличким, скоріше за все, родовим (або навіть родинним) святилищем тих, хто мешкав унизу, в долині, а сюди приходив у певні дні аби зустріти і вшанувати Сонце, що сходить і дає життя усьому живому.

Джерело