м.Київ. Будинок Товариства швидкої медичної допомоги.

Територія садиби у 1850-х рр. — 1870 належала поручику І.Волкову, 1870-1903 — Приказу громадської опіки, 1903-11 — Київській управі у справах земського господарства, 1911-12 — Київському губернському земству, з 1912 — Товариству швидкої медичної допомоги в Києві, яке одержало її в результаті обміну власної садиби на вул. Володимирській, 33 на цю ділянку. Кошти на забудову виділила Міська дума — 15 тис. крб., пожертвували Лазар Бродський — 10 тис. крб., О.Терещенко — 10 тис. крб. Автор проекту — арх. Й.Зекцер. Будівництво закінчено 14 січня 1915. Пам’ятка архітектури.
Головний будинок зведений у стилі венеціанської готики. Три-, чотириповерховий з підвалами, цегляний, тинькований, пофарбований, симетричний за структурою, у плані Т-подібний, з двома проїздами на подвір'я на флангах головного фасаду (правий тепер замуровано). Складається з триповерхового вуличного об'єму (пізніше з боку подвір'я надбудованого одним поверхом) та чотириповерхового дворового крила, з'єднаних на кожному поверсі просторими шестикутними холами. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування коридорне двобічне, пов'язане з двома сходовими клітками (у правій частині вуличного об'єму й у дворовому крилі).

На першому поверсі було 15 приміщень для лікарів, прийому хворих, аптеки та інших службових потреб; на другому — дві квартири для службовців (три- і шестикімнатна), дев'ять кімнат для правління товариства; на третьому — приміщення для клубу, велика зала та одинадцять кімнат; на четвертому поверсі над дворовим крилом — десять клубних кімнат, більярдна, кухня, кімнати для кухарів, буфет тощо. У підвалі — тринадцять приміщень різного призначення та відділення центрального водяного опалення. Головний фасад вирішено у стилізованих формах венеціанської готики. Його нижню частину облицьовано бетонними плитами, що імітують граніт: гладенькими з верхнім валом — у цоколі та фактурними, у вигляді великого руста «під шубу» — на першому поверсі. Другий і третій поверхи розкреслено дощаним рустом по тиньку. Центр симетричного головного фасаду акцентовано підвищеною п'ятивіконною частиною з бічними пласкими ризалітами, завершеними ламаними трикутними щипцями, в які вписано круглі слухові віконця. Завдяки спільному обрамленню прямокутні вікна другого поверху й стрілчасті третього — сприймаються як стрункі готичні прорізи, завершені рустованими арковими перемичками. Їхню стилістичну характеристику підсилює рисунок бетонних рам: у круглих слухових віконцях — з мотивом трилисника, в стрілчастих вікнах третього поверху — у формі біфорія (в центрі) і трифорія (в ризалітах) з ажурним массверком, побудованим на основі кола. Поле стіни над трьома середніми вікнами декоровано навкісним сітчастим орнаментом. Звиси карнизів, щипців і середньої частини фасаду оформлено фігурною крайкою з бетону. Заглиблені в аркову нішу двері центрального головного входу дерев'яні, з кованими цвяхами, майстерної сницарської роботи; у фільонках на рівні голови людини зроблено круглі оглядові віконця. Обабіч входу розміщено старовинні ліхтарі на металевих консолях. Верхнє піддашшя — балкон другого поверху — має масивне огородження, в якому був напис на просвіт «Швидка медична допомога» (знищений в кін. 1980-х рр.).

Оформлення інтер'єрів не відзначалося ошатністю. Підлоги комунікаційних приміщень було викладено метлаською плиткою, кам'яні марші сходів огороджено фігурними ґратами. Будинок вирізняється раціональним плануванням та монументальним архітектурним вирішенням, притаманним найкращим спорудам громадського призначення поч. 20 ст.

Швидку медичну допомогу створено в місті 1881 з ініціативи Товариства київських лікарів. 1901 організовано Товариство швидкої медичної допомоги в Києві. 30 червня 1902 з ініціативи К. Модзелевського відкрито першу рятувальну станцію на вул. Пирогівській, 6 (тепер вул. Пирогова), пізніше — на вул. Володимирській, 33 (обидва будинки не збереглися). По закінченні будівництва власної садиби на вул. Рейтарській швидка медична допомога розмістилася у флігелі (корпус № 2), у головному будинку влаштували хірургічний лазарет для поранених на фронтах 1-ї світової війни. Засновниками Товариства швидкої медичної допомоги були відомі вчені, лікарі, підприємці, культурно-громадські діячі: А.Абрагамсон, Л.Бродський, К.Вагнер, В.Високович, Є.Гарнич-Гарницький, К.Григорович-Барський, К.Модзелевський, П.Морозов, М.Оболонський, В.Петр, В.Проценко, В.Сахновський, І.Сікорський, М.Соловцов, Е.Сонгайло, Г.Сохацький, К.Трітшель, М.Шуварський та ін.

Товариство складалося з необмеженого числа членів усіх звань, станів і віросповідань. Його метою було надання безкоштовної медичної допомоги в разі нещасного випадку. Станція мала сім санітарних карет, одинадцять коней, два санітарні автомобілі. Карети придбали на пожертви Н.Терещенка, А.Абрагамсона, В.Контовт, Товариства велосипедистів, Другої Київської біржової артілі, автомобілі — на пожертви Г.Родзянко, Я. та М.Харичкових.
В умовах браку державних коштів на медицину її розвиткові значною мірою сприяла діяльність цього доброчинного товариства. 1912 членами товариства були бл. 1 тис. осіб. Лікарський персонал станції складався з лікаря-завідувача та 13 чергових. Станція утримувалася за рахунок членських внесків, приватних пожертв, субсидій Київської міської думи, влаштування вистав, концертів, балів, продажу «Календаря», надання платних послуг тощо. Значні пожертви робила кожного року Є. Терещенко. 1914 з початком 1-ї світової війни на вул. Рейтарську з вул. Столипінської (тепер вул. О. Гончара) проклали колію трамвайного тупика. Спеціально обладнані санітарні вагони трамваю доставляли сюди поранених з санітарних поїздів залізничного вокзалу.
У травні-грудні 1918 в садибі містилося Міністерство народного здоров'я Української Держави, у грудні 1918 — лютому 1919 — Міністерство народного здоров'я й опікування УНР.

За Української Держави міністерство очолював Любинський Всеволод Юрійович (1840-1920) — фармаколог, член «Української народної громади», яка підготувала гетьманський переворот 29 квітня 1918. Дотримувався курсу українізації. Міністерство складалося з кількох підрозділів. У цій садибі функціонували департамент загальних справ з фінансовим, господарським та юридичним відділами і медичний департамент з відділами лікарських закладів, санітарно-курортним, фармацевтичним, демобілізаційним. Директором департаменту загальних справ був Ґалаґан Микола Михайлович (1882-1945?) — публіцист, дипломат, громадсько-політичний діяч, член УЦР і Малої Ради, УСДРП. Один з членів Українського національного союзу, за дорученням ЦК УСДРП входив до ревкому, який підготував антигетьманське повстання. За Директорії — комісар Міністерства військових справ, голова надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині. На еміграції жив у Празі, 1945 вивезений радянською контррозвідкою в Київ, загинув у Лук'янівській в'язниці.
Медичний департамент очолював Матюшенко Борис Павлович (1883-1944) — лікар, громадсько-політичний діяч, голова медично-санітарної управи при Генеральному секретаріаті УНР, член УСДРП. За Директорії УНР — міністр народного здоров'я й опікування. На еміграції жив у Празі.

У 1920-х рр., окрім Станції швидкої медичної допомоги, у садибі розміщувалися Київський губернський відділ охорони здоров'я, Центрміськсанепід, СанАвтотранс, прищеплювальний пункт, губвендиспансер, будинок самоосвіти, Київське губернське статистичне бюро з видавництвом, яке випускало «Статистичний бюлетень» (займало другий і третій поверхи). Відділом методології і видавництвом бюро завідував Орженцький Роман Михайлович (1863-1923) — економіст, статистик, акад. УАН (з 1919), голова кафедри статистики, комісії досліджень бюджетів при Соціально-економічному відділі (з 1 січня 1920), засновник і голова Товариства економістів (з 3 березня 1922), голова президії Соціально-економічного відділу ВУАН (1921-22), редактор його «Записок», керівник видання «Статистичного бюлетеня», засновник і керівник статистично-економічного, цивілістичного семінарів та семінару звичаєвого права України (з 15 липня 1921).

Джерело