Печера Узунджа

На висоті кілька метрів над каптажем, на лівому борті каньйону знаходиться вхід до печери яка носить таку саму назву як і річка. Тримаючись за корені дерев і старий плющ піднімаємось на невеличку площадку і ось перед нами чорніє вхід до печери.

Якщо не знати, що тут є печера, – пройдеш повз і ніколи не помітиш, бо логічними варіантами подальшого руху від каптажу є або безпосередньо річище Узунджи (звивисте стрімке ложе водоспаду, а точніше – каскад), або стежка, що правим бортом обходить цю складну ділянку.

Досить вузький вхід до печери доволі швидко перетворюється на низький коридор де доводиться рухатися в положенні навпочіпки.

Надалі можна буде піднятися у повний зріст,

але загалом печера являє собою систему вузьких ходів шириною 30-50 см.

В легкодоступній частині печери (метрів 30 від входу) гарних натіків немає.

Далі, якщо ви не спелеолог і не маєте відповідного досвіду, лізти не варто – ця система лазів-шкуродерів продовжується на 1,5 км, місцями трапляються обводнені ділянки які спускаються до підземного потоку що живить джерело Суук-Су. Під час повені рівень води в печері зростає на 1,5-2,5 м.

До 60-х років вважалося, що довжина печери Узунджа усього 50 м, але в 1965 році севастопольські спелеологи виявили вузький лаз, що дозволив пройти далі. Виявилося, що печера являє собою поземну порожнину з амплітудою всього 20 м і довжиною, як зазначено вище, 1,5 км.