На узбіччі давно залишеного шляху

Вже були визволені Терни. Рудники імені Рози Люксембург та Леніна. Здавалося, ще один кидок, ще трохи – прапор переможців майорітиме над усім Кривим Рогом. Але, як пише у своїй монографії «Записки командуючого фронтом» І.С.Конєв: « Противник створив сильне танкове угрупування в складі чотирьох танкових дивізій і при масовій підтримці авіації зранку 28 жовтня перейшов у наступ. У районі Кривого Рогу у долині річки Інгулець розгорнулася велика битва».
Для 37-ї армії ситуація склалася більш, ніж складна. 30 жовтня, вночі, на командний пункт армії приїхав генерал армії І.С.Конєв. Командуючий 2-м Українським фронтом був стомленим і похмурим. М.М.Шарохіну запропонував тримати в готовності артилерію для відбиття танкових атак противника. Від’їжджаючи, Іван Степанович повернувся до Ємельянова:

«Полковнику, з’ясуйте становище на переправі через Інгулець біля Недайводи. Якщо можливо – організуйте оборону».
Село Недайводу називають «криворізьким Сталінградом». Воно декілька разів переходило із рук в руки. За чотири місяці боїв було майже зруйноване. У кінці жовтня, коли стояла похмура погода, каламутні хмари сіяли дощі, чотири доби підряд з 9 години ранку до 17-ї з інтервалом у 15-20 хвилин бомбила і обстрілювала село німецька авіація. Гриміли гармати, не вщухала стрілянина, все палало. Від розривів здригалась земля. Замість білосніжних українських хат – купи щебеню, піску та глини. Самотньо бовваніли уцілілі димарі та осиротілі, без гілля, стовбури дерев.
Саме тоді, як згадував місцевий житель села Недайводи, а потім мешканець Кривого Рогу, великий друг нашого музею Микола Федорович Ліфенко, на той час хлопчина: «Під вечір на великій швидкості промчався «віліс», в якому сиділи два офіцери. Стоячи в машині біля водія, Микола Васильович Ємельянов находу гукав селянам, щоб залишали село, бо ранком тут будуть німці. У кінці села при в’їзді на шлях, двигун автомобіля перестав працювати. І в цю ж мить із кущів терену автомобіль був атакований німецькою розвідкою, біля двох десятків солдат. Почалася стрілянина. У цьому нерівному бою загинув полковник Ємельянов, його особистий водій, сержант Олександр Мухортов, та один із офіцерів».
На довгих 25 років від того дня, 31 жовтня 1943 року, сліди М.В.Ємельянова та його супутників загубилися у криворізькому степу. І тільки влітку 1969 року на узбіччі давно залишеного шляху робітники радгоспу «Гвардієць» Іван Іванович Номировський та Володимир Петрович Кібець знайшли два ордени Червоного Прапора і медаль « ХХ років РСЧА».
Останки їх власника, чоловіка середнього зросту, у високих мисливських чоботях, його бінокль, ніж, планшет, люлька з головою Мефістофеля – все це постало перед очима людей, які вели розкопки. А ще побачили вони купу відстріляних гільз. Колись тут йшов бій. Всі ці матеріали, дорогоцінні реліквії представлені нині для огляду в залі Великої Вітчизняної війни Криворізького історико-краєзнавчого музею.
Жителі Недайводи останки невідомого солдата з почестями перенесли в Братську могилу в центрі села, де захоронено більше шести тисяч визволителів, в тому числі і Герої Радянського Союзу Олександр Йосипович Рорат та Павло Васильович Сорокін – бійці 5 гвардійської танкової армії, що загинули у кровопролитному бою 31 жовтня 1943 року. Тут же покоїться прах Героя Радянського Союзу, зв’язкового 92-ї стрілецької дивізії Увачана Інокентія Петровича, який загинув 12 грудня 1943 року. Громадська рада села вирішила з’ясувати прізвище невідомого героя по орденах. З Міністерства СРСР на лист-запит прийшла відповідь і недайводці дізналися, що орденські номери збігалися з прізвищем лише одного нагородженого – Ємельянова Миколи Васильовича – комісара 37 армії. Червоним слідопитам Недайводської восьмирічної школи вдалося знайти його рідних. Почесний громадянин села Недайвода Ганна Семенівна Ємельянова приїздила на місце захоронення чоловіка в День Перемоги у 1972 році. Син комісара до цієї дати не дожив: штурман військової авіації старший лейтенант Владлен Миколайович Ємельянов загинув під час виконання спеціального завдання, на яке пішов добровільно. Він був гідним нащадком батьківської слави, свій військовий обов’язок виконав чесно і до кінця.
У повоєнні роки село ожило і погарнішало. Прокладено нові вулиці, споруджено добротні будинки. Одна з вулиць названа ім’ям Миколи Васильовича Ємельянова. У пам’ять про нього за народним звичаєм на місці загибелі насипано курган і встановлено кам’яну брилу з вмонтованим у неї написом: «Здесь пал смертью храбрых начальник политотдела 37-й армии полковник Емельянов Н.В. 1901-1943 гг. Вечная слава Герою».
… Минають роки, та про бої за Криворіжжя не забуто. Біля братських могил завжди можна бачити живі квіти. Сюди приходять сивочолі ветерани і молодь, щоб віддати шану героям, які:
«Дорогою ціною
Захистили свій дім.
Убієнних війною
У цей день пом’янім».

Євгенія ЛЕВЧЕНКО, старший науковий співробітник Криворізького історико-краєзнавчого музею.  № 6  "Коммунист Кривбасса" - ПЕРСОНАЛИИ - Ім’я на карті Криворіжжя URL: