м. Львів. Кам'яниця Рабічовська.

Триповерховий рядовий будинок – елемент забудови колишнього вірменського кварталу. В минулому це кам'яниця заможної вірменської родини, яка датується принаймні XVI ст. Попри перебудови ХІХ ст., будинок зберіг первісний характер. Це пам'ятка архітектури національного значення (ох.№1290). Сьогодні будинок житловий, а приміщення на 2-му поверсі – у користуванні арт-галереї “Primus”.

Характер мурування дозволяє датувати первісну споруду принаймні XVI ст. У XVII ст. кам’яниця належала вірменський родині Рабичів. Кам’яниця зазначена у ліктьовому податку 1767 р. як Рабичівська і як приналежна до міщанської родини. З південного заходу до ділянки прилягав вірменський цвинтар, що пізніше став частиною подвір’я “Під хрестом”. 1882 р. будівля зазнала значної реконструкції: перед офіциною (флігелем) з’явилася крита дерев’яна веранда, цілковито змінився вистрій фасаду від вул. Лесі Українки. У ХХІ ст. проведені ремонтно-реставраційні роботи: розкрито білокам’яне обрамування вікон головного фасаду, приміщення 2-го поверху переобладнані під зали художньої галереї. Останні ремонтні роботи в арт-галереї включно з дизайнерськими нововведеннями здійснили восени 2013 р.

Згідно постанови №442 Ради Міністрів Української ССР від 24 серпня 1979 року будинок є пам'яткою архітектури і містобудування національного значення (ох.№1290).

Сьогодні будинок житловий, а приміщення на 2-му поверсі перебувають у користуванні арт-галереї “Primus”.

Пам’ятка представляє унікальний архітектурний об’єкт, який попри зміни ХІХ ст. зберігає свій первинний характер – ознаки кам’яниці заможної вірменської родини.

Розташований у рядовій забудові вул. Лесі Українки, в межах вірменського кварталу, де будинок прилягав до міських мурів. Подвір’я кам’яниці сполучене через арку проїзду з колишнім двором “Під хрестом” і провулком, що виходить на вул. Вірменську.

Будинок цегляний, з білокам’яними елементами, триповерховий, з підвалами, у плані складної конфігурації. Складається з прямокутного в плані головного корпусу з боку вул. Лесі Українки та Г-подібної офіцини. Будинок разом із муром та брамою в глибині за основною спорудою утворюють камерне замкнене подвір’я. У ренесансну добу ця брама становила головний в’їзд до ділянки з вул. Вірменської, натомість нинішній головний об’єм був тильним будинком.

У художньо-композиційному плані головний і тильний фасади різностильові. Після реконструкції кін. ХІХ ст. триосьовий фасад від вул. Лесі Українки набув характерних рис класицизуючого історизму: вікна – з трикутними та лінійними сандриками у строгих обрамуваннях, у завершенні – розвинений карниз. Під час ремонтно-реставраційних робіт 2000-х рр. над вхідним прорізом розкрили широке білокам’яне віконне обрамування XVII ст., що дає змогу уявити, як виглядав північний фасад у добу ренесансу. Довгий вузький прохід від вхідних дверей виходить на подвір’я, з якого сходи ведуть до помешкань на поверхах. У розпланувальній структурі будинку основну роль відіграють приміщення 2-го поверху з великим залом, що виходить вікнами на вул. Лесі Українки. В минулому вітальня, тепер це приміщення слугує виставковим залом арт-галереї. Решта помешкань групується вздовж галерей 2-го – 3-го поверхів.

Фасад від подвір’я розкривається у багатстві різьблених деталей. Уздовж північного та частини східного фасаду проходить балконна галерея з сімома кам’яними консолями, на яких у горельєфі представлений заможний патрицій, а у барельєфах – леви та химери. Вікна та двері на галереях також у білокам’яних обрамуваннях, деякі з них мають над перемичками вірменські написи. Все це підкреслює етно-соціальну основу кам’яниці та кварталу загалом.

Джерело