Пам'ятна дошка Щепотьєву В.О., м. Полтава

На фасаді навчального корпусу № 1 Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (вул. Остроградського, 2) встановлено пам'ятну дошку Щепотьєву В.О.

Володимир Олександрович Щепотьєв (25 жовтня 1880, Полтава – 09 листопада 1937, тюрма НКВС СРСР, м. Полтава) - український музикознавець, фольклорист, педагог. Жертва сталінського терору.
Народився в сім’ї дрібного чиновника, росіянина за національністю. Навчався в Полтавській духовній семінарії (закінчив 1900 р.) та на словесному відділенні Петербурзької духовної академії (1904). Відтоді до 1917 р. викладав російську словесність у Полтавській музичній школі Ахшарумова (1904–1910) та дівочому єпархіальному училищі.
Впродовж 1917–1928 рр. – викладач Полтавського учительського інституту та історико-філологічного факультету Харківського університету (1921 р. ці заклади об’єдналися в Інститут народної освіти).
У 1921– 1923 рр. – ректор ІНО.
З 1 березня 1926 р. – професор української та зарубіжної літератури і мовознавства Полтавського педінституту.
Володів грецькою, латинською, французькою мовами. За сумісництвом був завідувачем кабінетом мови і фольклору Полтавського краєзнавчого музею та працівником наукового товариства дослідження пам’яток старовини і мистецтва на Полтавщині (утворене 1917 р.). Як член Етнографічної комісії при ВУАН вивчав місцевий фольклор і висвітлював цю тему в академічних збірниках. У 1920-х рр. брав участь в мистецькому і театральному житті Полтави (завідував літературною частиною драмтеатру), переклав низку п’єс і лібрето для оперного театру. Його громадсько-культурна робота зосереджувалась, головним чином, в організації народних читань, освітній та церковній діяльності. 1917 р. організовував і певний час керував Першою українською гімназією ім. Котляревського.
На початку 1920-х рр. очолив раду Церковного братства у Полтаві, яке боролося за відродження української автокефальної церкви.
У березні 1928 р. заарештований як член СВУ і засуджений до адміністративної висилки на Урал, де жив протягом 5 років і працював у м. Славгороді, викладаючи російську мову в місцевому сільськогосподарському технікумі.
Повернувшись 1934 р. в Україну, мешкав з дружиною у родичів у с. Веприк на Гадяччині. Доступу до науково- педагогічної роботи не мав.
22 вересня 1937 р. заарештований вдруге за вигаданим звинуваченням у “контрреволюційно-націоналістичній агітації” та належності до міфічної “антирадянської організації”. Після катувань розстріляний.
1958 р. за поданням сина реабілітований. Джерело.