Пам'ятник-погруддя письменнику Олександру Духновичу в м. Хуст

Пам'ятник-погруддя письменнику Олександру Духновичу в м. Хуст

Хто ж автор цього погруддя? Це питання довгий час не мало відповіді з багатьох причин. Одна з них, мабуть та, що після війни керівники міста хотіли знищити пам’ятник. І лише активність місцевої інтелігенції спинила їх. Пам’ятник вдалося зберегти, але книги з окружного архіву, яким сьогодні для ліквідації «білих плям нашої історії» не було би ціни, були спалені.

джерело

ДУХНОВИЧ Олександр Васильович (24.04.1803–30.03.1865) – культ.-освіт. діяч, письменник, педагог, історик, греко-катол. священик. Один із провідних діячів руху "будителів" Закарпаття серед. 19 ст. Н. в с. Тополя (нині Словаччина) в родині священика. Навч. в г-зії та богословській семінарії (1823–27) в Ужгороді. Після висвячення на священика працював архіваріусом єпархіальної канцелярії в м. Пряшів (нині м. Прешов, Словаччина). Згодом деякий час учителював в Ужгороді, був парохом у сільс. місцевості Пряшівщини, нотаріусом єпископської канцелярії в Ужгороді. Від 1844 і до кінця життя – канонік Пряшівської єпархії.
Культ.-освіт. діяльність розпочав як збирач нар. пісень закарпатців, які ввійшли у відому збірку Я.Головацького (1878), засновник "Литературного заведения Пряшевского" (1850), що видавало для народу катехізиси, календарі, навч. та ін. популярні книжки, заснувало краєзнавчий "руський музей" тощо. Д. – автор понад 100 віршів (найбільш відомі патріотичні поезії – "Я русин був, єсьм і буду" та "Подкарпатські русини"), кількох прозаїчних тв. та п'єс, підручників для нар. шкіл, календарів (т.зв. місяцесловів), оригінальних праць з педагогіки, філософії, етнографії й історії та значної кількості статей, надрукованих у галицьких, віденських, будапештських і рос. виданнях. Серед істор. праць – "Історія Пряшівської єпархії", написана 1846 лат. мовою й видана рос. мовою в Санкт-Петербурзі (1877) та "Истинная история карпатороссов или Угорских русинов", написана рос. мовою 1853 і надрукована вперше в Москві (1914). У ній він, зокрема, обґрунтовує автохтонність (див. Автохтони) й етнічну спільність русинів по обидва боки Карпат та їх значний культ. вплив на угорців та ін. завойовників.
Багатогранна діяльність Д. була пройнята турботою про нац.-культ. розвиток рідного народу – закарп. русинів-українців (див. Русини), боротьбою проти мадяризації (за що зазнавав переслідувань), ідеями слов'ян. єдності. Зокрема, 1849–50 він закликав до об'єднання "русинів угорських з галицькими", тобто Закарпаття з Галичиною.

джерело