м. Рига. Національний театр.

Першим театром в Ризі був німецький, другим – російський. Ідея створення латиського театру виникла лише наприкінці 19-го століття. 1887 року в конкурсі проектів перемогла ідея архітектора латиського походження Августа Рейнберга, яку, щоправда, трохи змінили, оскільки спочатку на ескізах видно, що на розкішній будівлі передбачалося зробити вежі. 

Будівельні роботи розпочали у 1889 році, їх виконував один із найвміліших латиських будівельних підприємців того часу – Криш'яніс Кергалвіс та його команда. Їхня майстерність виявилася на парадному фасаді будівлі, де для декору та прикрас використовувалися краща цегла та видно більш складну кладку, яка вимагала відточених професійних навичок.

Однак, тільки-но розпочавши роботи, з'ясувалося, що найбільшим головним болем для будівельників є піщаний грунт. Щоправда, невдовзі було знайдено рішення – у основу будівлі вкопали півтори тисячі дубових паль. «Так наш театр, як Венеція чи палац в Амстердамі, збудований на палях. Театр збудували за два роки у тому вигляді, в якому він стоїть і зараз – з усіма його прикрасами та титанами. 1901 року театр був готовий, і про це свідчить і цифра над порталом сцени», - розповідає літературний консультант театру Ріта Мелнаце.

Рейнберг задумав звести одну з найграндіозніших будівель у Ризі, і вона стала одним із чудес міста. Оздоблення та декорування провели видатні майстри, особливо варто відзначити фірму «Otto un Wassil», а також роботи, виконані Августом Фольцем. Особливо майстерно були створені атланти, які підтримували головний театральний вхід, а якщо підняти очі нагору, то на ринві можна розглянути одного з рідкісних ризьких драконів. На еклектичному фасаді помітні і характерні для югендстилю плавні лінії, а також притаманні класицизму мотиви – наприклад, масивні вази на балконах. Однією з характерних рис цієї будівлі є і великий герб Риги, який вінчають театральна маска і ліра, проте нечасто хтось підніме очі, щоб оглянути овальні картуші, на яких видно барельєфні портрети геніїв мистецтва – Гете, Пушкіна, Шиллера, Шекспіра, Гоголя та Мольєра.

Архітектор підтримував сучасні технології, тому в театрі з початку будівництва було заплановано електричне освітлення, вентиляційна система, яка служила вірою та правдою ще й у другій половині XX століття, а також сучасне центральне опалення – у наші дні у Білому залі можна погрітися у тих самих радіаторів гарячого опалення, що були встановлені тут понад сто років тому. Таким чином, тут ніколи не було свічкового чи газового освітлення, а тільки електричне – електростанція знаходилася біля впадання каналу в Даугаву.

У вестибюлі розташовувалися і два приміщення з касами, одне з яких також служило засобом комунікації, оскільки там був телефон, а також чергував поліцейський. Вестибюль витриманий у білому та сірому кольорах із золотими прикрасами.

Національний театр, з його фойє та сходами, виготовленими старими майстрами і ведучими в розкішний, подібний до палацу, Білий зал, є однією з найрозкішніших будівель у Ризі. Плавні лінії, прикраси, «несправжні» вікна, гілки лавра, дзеркала та інші елементи, перевершуючи один одного, створюють відчуття розкоші. В оригіналі він був зелено-сірий із білим, а виділені місця – золотими. У свою чергу в обох залах можна прочитати похвали мистецтву латиною: „Ars liberat” (Мистецтво є свобода) та „Ars unitat” (Мистецтво об'єднує).

На арці у Великій залі ще й сьогодні видно лев, який охороняє ворота Риги – це посилання на встановлений на фасаді будівлі герб і факт, що це міський театр. Цікаво, що спочатку у театру, який спеціалізувався на постановці драматичних творів, невеликих оперетах та операх, було всього вісім часто використовуваних комплектів декорацій, які зображали ліс взимку та влітку, зал у стилі бароко, вид на гори, вуличний краєвид, в'язницю, кімнати багатія та бідняка, а також звичайну кімнату.

Остання реконструкція театру була проведена у 2002-2004 роках.

Джерело