м. Рига. Будинок Беньямінів.

Зведений у 1876 році за проектом німецьких архітекторів Вільгельма Бекмана і Герхарда Енде на замовлення родини багатих ризьких торговців Пфабів. В оформленні будинку були використані елементи флорентійського орнаменту. Було облаштовано терасу, а у внутрішньому дворі було розбито сад. Будівля такого типу – приватний міський особняк у центрі бульварного кільця – була першою в історії Риги. Балюстраду балкона прикрашають два лева зі щитами в лапах - символ аристократичного, благородного походження. Скульптури двох дівчат розташовуються над парадним входом: одна з них тримає пучок льону, а інша — прядку, що символізує багатство, процвітання та вказує на торговельну діяльність домовласника. У нішу фасаду поміщена статуя весталки, яка є хранителькою домашнього вогнища.

Скульптурне обрамлення особняка було виконано молодим підприємливим скульптором Августом Фольцем, який прибув до Риги з Берліна разом зі своїм старшим наставником та викладачем Герхардом Енде. Над внутрішнім оздобленням приміщень особняка працював художник і скульптор Вільгельм Тімм, який залучив до роботи свого юного племінника, майбутнього відомого ризького архітектора Вільгельма Георга Ніколаса Бокслафа.

У 1928 році особняк був куплений власниками газети «Atpūta» Антоном та Емілією Беньямін, який відкрили у новому будинку популярний літературно-мистецький салон, широко відомий центр культури та відпочинку журналістів, публіцистів та представників російської та латиської творчої літературної інтелігенції міста. Часто на літературні, богемні вечори до Беньямінів приходили міністри латвійського уряду, державні чиновники, співробітники дипломатичних місій, депутати Сейму.

Дуже популярний у міжвоєнній Латвії архітектор Ейжен Лаубе, який розпочинав свою кар'єру в довоєнний час, отримав замовлення на розбудову внутрішнього оздоблення та зміну планування будівлі.

Аж до 1954 року будинок Беньямінів прикрашала найвідоміша версія «Принцеси та мавпи» — знаменитої картини латиського художника Яніса Розенталса, що спочатку знаходилася в колекції Беньямінів, а потім — у власності Спілки письменників Латвійської РСР.

Вестибюль прикрашають колони штучного мармуру. Приймальні стіни були декоровані різьбленими дерев'яними панелями. У сад виходять чотири вікна, які прикрашають вітражі із зображеннями мальовничих руїн феодального замку Кокенхаузен (Кокнесе), міських пейзажів Баускі, Кулдізького аркового мосту та Стабурагсу. За проектом Лаубе було об'єднано приймальну та робочий кабінет. Також Лаубе створив для оздоблення інтер'єрів кабінету камін із різьбленням по дереву.

Родзинкою будинку була найбільша в Прибалтиці венеціанська люстра, що прикрашала вітальню особняка — вона згодом перетворилась на символ заможності та процвітання власників будинку. Їдальня також була дуже багато обставленим приміщенням: розкішні столи були обставлені севрською порцеляною, а вітражі, які були виконані за ескізами Тімма на замовлення колишніх домовласників, були замінені на нові — за малюнками, виконаними в Парижі.

У 1940 році будинок був націоналізований, а його власниця Емілія була вислана до Сибіру. 1945 року в будівлі розмістилися Товариства письменників, художників та композиторів Латвійської РСР. У приміщенні відбувалися виставки латвійських та радянських художників, конференції на теми історії візуальної культури, сучасних тенденцій живопису, літературні лекторії, поетичні вечори, музичні презентації.

Зараз в будинку розміщений готель і ресторан «Беньямін». Пам’ятка архітектури національного значення.

Джерело