Пам’ятна дошка Крижанівській І. І. на будівлі медичної академії.

Інна Іларіонівна Крижанівська (12 (25) червня 1913, Черкаси — 30 листопада 2004) — український терапевт, доктор медичних наук, професор (з 1959 року).
Народилася 12 (25 червня) 1913 року в місті Черкасах в родині вчителів. Після закінчення школи вступила до Дніпропетровського медичного технікуму, який закінчила з відзнакою. За направленням працювала фельдшером на заводі імені Петровського. Як відмінниця, без екзаменів, була прийнята на лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту і в 1938 році отримала диплом також з відзнакою.
По закінченні навчання працювала лікарем-ординатором, завідувачем терапевтичним відділенням Ігренської психіатричної лікарні у Дніпропетровську, з 1940 року — головним лікарем обласної лікарні у місті Чернівцях. Влітку 1941 року переїхала до Сімферополя і вступила до клінічної ординатури кафедри внутрішніх хвороб Кримського медичного інституту. Під час німецько-радянської війни, разом з двома малолітніми синами була евакуйована спочатку до Краснодарського краю, а потім до Грузії, де вона працювала сільським дільничим лікарем.
У 1943 році з сім'єю повернулася до відвойованого Дніпропетровська, почала працювати лікарем-ординатором, потім завідувачем терапевтичного відділення обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова. У 1944 році вступила в ряди ВКП(б). З 1947 року працювала асистентом кафедри факультетської терапії. У 1953 році захистила кандидатську дисертацію, у 1957 році — докторську на тему: «До оцінки лікувальної дії вітаміну В1 при хронічній недостатності кровообігу у світлі обмінних процесів».
З 1956 до 1957 рік завідувала кафедрою факультетської терапії-2 Дніпропетровського медичного інституту, а у 1957–1959 роках — кафедрою факультетської та госпітальної терапії медичного факультету Улан-Баторського держуніверситету. Побувала у Монголії ще двічі:у 1969 році протягом 20 днів консультувала важких хворих, читала лекції лікарям;у 1976 році брала участь у з'їзді медичних працівників, присвяченому 55-річчю охорони здоров'я у МНР.
З 1959 по 1989 рік очолювала кафедру госпітальної терапії Дніпропетровського медичного інституту, з 1989 року — професор-консультант кафедри. З 1959 року — проректор з навчальної роботи, а з серпня 1964 до липня 1981 року працювала на посаді ректора Дніпропетровського медичного інституту. Під її керівництвом було створено два нових факультети: стоматологічний і факультет удосконалення лікарів, побудовано п'ять будівель студентських гуртожитків.
Померла 30 листопада 2004 року. Похована у Дніпропетровську на Запорізькому кладовищі.

Джерело тексту